Ідеальні стосунки та як їх побудувати. Лекція психотерапевта Володимира Чупріна
Що таке ідеальні стосунки та як на них впливає «Я»? На цю тему рефлексував викладач бліц-курсу «Стосунки від А до Я» Володимир Чупрін, психотерапевт, викладач Української Академії Лідерства.
Чи вважаєте Ви, що світ ідеальний? Ні? То, чи можуть тоді існувати ідеальні стосунки?
Справді, не існує нічого досконалого, але ми можемо максимально наближатись до досконалості. Навіть визубривши всю теорію побудови ідеальних стосунків, Ви не зможете її повною мірою втілити у життя. Занадто багато незалежних і залежних від нас факторів впливають на все, що відбувається навколо.
Отже, чи існують ідеальні стосунки? Ні, але, чи можемо ми спробувати їх створити? Так!
В основному, люди сходяться в думках на рахунок того, що є фундаментом стосунків: любов, довіра, взаєморозуміння, підтримка, спільні інтереси, розвиток і, звичайно ж, секс. Нічого надскладного тут немає, та чомусь побудувати такі відносини не є легко.
Всі наші почуття є дзеркалом наших станів, то чи можемо ми заявляти, що любимо когось, не люблячи самого себе? Наші комплекси змушують нас ненавидіти себе. У результаті, щоб компенсувати свої недоліки для кохання ми шукаємо людину, яка є для нас ідеалом. З нею ми почуваємо себе повноцінними. Та згодом приходить час і ми починаємо злитись, бо в нашої половинки виходить робити щось, що є для нас слабким місцем, краще.
Ми злимось, і вже складно говорити про підтримку чи взаєморозуміння не можемо, але нічого. Не сваритись же? «Ідеальна пара ніколи не свариться», – існує такий міф.
Пройшов цукерково-букетний період, пелена з очей впала і ми бачимо перед собою вже не того Аполлона, при погляді на якого ми думали: «Він? Зі мною? Це чудо, не інакше!», перед нами звичайний чоловік, який розкидає шкарпетки, дивиться футбол і п’є пиво з друзями. Або це вже не та німфа, що одним поглядом чарувала, а звичайна жінка, яка лишає за собою всюди волосся і серед її баночок в ванній ми не можем найти свій шампунь. А потім тисяча і одна фраза: «а ти була…, а тепер…, а колись, а ти обіцяв». А все чому? Бо не любимо ми себе.
Як ж тоді почати любити своє недосконале, закомплексоване «я»? Почати з того, щоб визнати свою не ідеальність, визнати не ідеальність як норму. Пряма аналогія цього – робота в психотерапевтичних групах де починають роботу з привітання на кшталт: «я Степан, і я алкоголік».
Це не є так легко як здається, багатьом людям потрібно навіть звертатись за допомогою до професіоналів.
Далі нам потрібно зрозуміти, що з речей, які нам не подобаються в собі, ми можемо змінити, а що ні. З тим, що можемо змінити, все просто – змінюємо(намагаємось змінити). Складніше із тим, що є незмінним, тут нам доведеться боротись із собою, бо свої недоліки нам потрібно полюбити як свої особливості і слабкі місця перетворити на «зброю». Процес прийняття себе є дійсно складним, тривалим і болючим, але він приводить нас до любові направленої на себе, що відповідно дасть нам силу для любові до зовнішнього.
Так, любов до себе є важливим фактором у стосунках, але не єдиним. Стосунки не є односторонніми, вони завжди є 50 на 50. Якщо ви самі будете працювати над собою і стосунками, з цього нічого путнього не вийде. Варто буде задуматись, чи потрібні такі стосунки взагалі.
«Були в моїй практиці випадки, коли дівчина приводила свого хлопця і говорила: «зробіть щось з ним». Але вона не поцікавилась, чи відчуває хлопець, що щось в стосунках йде не так. Можливо йому і так добре і він взагалі не помітив ніякої проблеми?»
Тому дуже важливими в стосунках є розмови. Вас може хоч сотню раз злити чи розчаровувати якась дія вашого партнера, але він про це не буде знати, якщо ви цього не скажете. З цього випливає ще один нюанс – форма розмови. Говорити: «твої 50 баночок у ванній мене вже дістали!», не є найкращим варіантом, бо слова насправді багато важать.
Краще завжди починати фраза про своє недомагання словами «Я тебе дуже люблю…» і продовжувати «…але твої баночки в ванній трохи ускладнюють мені життя…» і закінчувати «… давай придумаємо, як це вирішити?». Тобто говорити про проблему починаючи і закінчуючи позитивними нотами. Це звісно не панацея, але часто суттєво впливає на розвиток подій.
Над матеріалом працювали Аліна Сторож та Роман Грицун