Співвласник ресторану «Tante Sophie café escargot», пабу «Дублін», мережі «Майстерня Карамелі». Керівник Народної Самооборони Львівщини. Щасливий батько двох донечок. Окрім сім’ї, бізнесу і громадської діяльності, у нього є ще одна пристрасть – небо. Його настільки вразив перший політ за штурвалом літака, що, ставши на тверду землю, він так само твердо вирішив: зробить усе, щоб якнайбільше людей відчуло, як це керувати літаком. І зробив. За чотири роки його Західноукраїнську школу авіації закінчили більше трьох десятків людей. Відверта розмова з Артемом Хмизом про малу авіацію в Україні – спеціально для журналу «Егоїст».
– «Заснував на Львівщині школу авіації» – з таким записом у резюме вас точно запам’ятають. А яким він був, Ваш перший політ?
– Я давно цікавився малою авіацією, та все не знаходив часу та можливостей спробувати себе у ній. Але якось на початку 2013 року в мене був вихідний, і я дуже спонтанно вирішив поїхати на аеродром «Цунів», біля Городка. Це аеродром, якому більше ста років, він працює ще з часів Австро-Угорщини. Я прийшов туди, побачив декілька літаків, які використовують навіть для виконання фігур вищого пілотажу. Підійшов до одного з інструкторів і сказав, що хочу навчитись літати. Він перепитав, чи я впевнений, і після мого підтвердження сказав: «Сідай у літак». Я кажу: «Що, вже?». А він мені: «Ну, так, спробуєш. Подивишся, чи це тобі взагалі піде. Якщо не піде, то зрозумієш, що ти не до того». Це був Олег Михаленич. Згодом він став моїм наставником. Ми сіли з ним у літак. Політали хвилин п’ятнадцять. І вже тоді я зрозумів, що в авіації усе дуже непросто. Разом з тим я усвідомив, що хочу навчитись літати. Можливо, я не буду виконувати фігури вищого пілотажу, але я точно хочу навчитись літати. Це такий вибух адреналіну, таке відчуття повної свободи! Але на Львівщині тоді отримати посвідчення пілота було неможливо – несучасні програми, застаріла технічна база. Я вирішив, що маю навчитись, і повинен створити умови для того, щоб могли навчатись інші.