Маючи за спиною багатовікову історію і статус столиці колись могутньої та великої держави, і навіть вдвічі більшу за Львів площу, масштабом чи розмахом Вільнюсові вражати важко. Навіть для львів`ян столиця, яка налічує 580 тис. мешканців, не виглядає мегаполісом. Проте в цьому і свої переваги. Тут дуже мило, тихо, спокійно, чисто і впорядковано. І маючи бажання втекти зі Львова на вихідні, вже за менш ніж дві години після вильоту з нашого міського аеропорта можна неспішно прогулюватися містом або ж попивати литовське пиво в одному з пабів.
Хоч ми і не маємо спільних з Литвою кордонів, а наше місто ніколи не входило до складу Великого Князівства Литовського, Прибалтика ніколи не була для нас далекою чи незвіданою, тому відвідини будь-якої з країн супроводжуватиме відчуття чогось доволі знайомого.
І яких тут тільки мов не наслухаєшся! Звісно, головною і найпоширенішою є литовська. Після неї практично на кожному кроці натрапляєш на російську. В районі вокзалу, автостанції нерідко чути рідну українську заробітчанського характеру. А ще іноді старші жіночки між собою спілкуюся якоюсь ніби сумішшю української, польської і білоруської, яку розуміти дуже легко.
Старе місто
Архітектура старої частини столиці досить рівномірна за стилями, виглядом та навіть поверховістю. Як ми вже згадували, масштабною її аж ніяк не назвеш, тому з загального рівня будівель виділяються хіба церкви. Зрештою, саме їх тут і найцікавіше розглядати. Бо вулиці, включно з головним проспектом, часто вузенькі та малолюдні. Почати оглядини визначних місць можна з Соборної площі. На ній розташований головний храм міста – білий, величний, неокласицистичний собор Святого Станіслава та Святого Владислава. Збудований наприкінці XVIII ст. своєю архітектурою з високими колонами він дуже відрізняється від усього довкола.
Відразу позаду нього – Палац Великих Князів Литовських у Нижньому замку. Це не автентична споруда – її, на жаль, зруйнували у 1801 році, проте новий палац славний тим, що це поки наймасштабніший реставраційний проект незалежної Литви.