Жовтень 2019

Чоловіча мода прогресує набагато швидше, аніж жіноча, а тенденції нерідко дублюються або знаходять продовження одна в одній.
На модних показах дизайнери показали, що в майбутньому осінньо-зимовому сезоні в тренді буде успішний і впевнений у собі чоловік, який вміло комбінує стильні речі та розбирається в основних трендах. Саме про такі, уже сьогодні, Ви дізнаєтесь.

Класика є завжди актуальною. Є вираз «Класика завжди в моді» і це так. Можливо додавати акценти такі як: шкіряний плащ, краватка, масивні черевики та модні чоловічі аксесуари.
Чоловік, що обирає класику, повинен:

придбати діамант класичного стилю – білу сорочку;

не застібати останній ґудзик на рукаві піджака;

знати сучасних героїв, що стали уособленням англійської класики

мати хоча б один класичний англійський сірий костюм.

Тележурналіст і мандрівник Андрій Мочурад відвідав понад 50 країн. За першою освітою Андрій айтішник, за другою – культуролог. Він викладає в ІТ-школах, працює коучем зі стратегій ведення переговорів. Розробив першу українську стратегічну настільну гру «Галичина». У період з 2013-2014 роки робив репортажі та відеосюжети із гарячих точок з країн Близького Сходу (Сирія, Ірак), Туреччини, Косова, пізніше – з українського АТО. У 2014-2015 роках служив у батальйоні «Айдар», де отримав кілька поранень. Після АТО займався культурними проектами, зокрема виданням коміксів про війну на Сході України. Напередодні нового року вирушив автостопом в Антарктиду, разом зі своїм бойовим побратимом Віктором-Миколою Гаврилюком зняти документальний фільм про станцію «Академік Вернадський» та написати книгу про шалені подорожі автостопом двох відчайдухів Андрія та Віктора через Бразилію та Аргентину в Антарктиду. Мандрівник поділився з читачами журналу «Егоїст» своїми враженнями від захопливих пригод автостопом до Антарктиди та розповів про особливості життя полярників на антарктичний науковій станції «Академік Вернадський».

Андрію, поділіться, як виникла ідея мандрувати Антарктидою. З чого все почалося?
Дитячої мрії потрапити в Антарктиду я не мав. Таким вікном можливостей для мене стало те, що НАНЦ (Національний антарктичний науковий центр) очолив мій знайомий з «Айдару» Євген Дикий. Керівник НАНЦ курує роботу української наукової станції в Антарктиді «Академік Вернадський». Ми зустрілися з Євгеном у Києві, і я його підколов, чи він вже прапор «Айдару» в Антарктиді вивісив. А він відповів ні, бо ще сам в Антарктиді не був. Про полярників завжди було дуже мало інформації, вони були дуже закритою кастою. Закрите коло осіб їздило на станцію, а це дурість! Таке може бути прийнятним для Китаю або Кореї, але аж ніяк не для такої європейської держави як Україна. Євген запропонував знімати фільм про життя на станції, він зможе забезпечити мені харчування та проживання, а добиратися до Антарктиди я повинен самостійно. Ми з другом мусили дістатися Південної Америки самі, а далі нас мав забрати корабель та довезти на станцію. Ця пропозиція прозвучала від Євгена за рік до того, як я потрапив в Антарктиду. Я почав збирати кошти на дорогу та знімальну техніку і подумав, що, мабуть, спробую їхати автостопом.