Львів’яни можуть власними руками убезпечитися від повторення сміттєвої трагедії. Як, що і де сортувати та здавати на переробку
Упродовж травня-червня активісти, політики і влада у Львові активно обговорювали проект реконструкції вулиці Степана Бандери. Проект, названий «Вулиця для людей». Основна суть дискусії, якщо не враховувати питання заміни бруківки на асфальт, – це претензії щодо звуження дороги на користь тротуару та велодоріжки. Багато доволі відомих активістів і політиків висловилися проти. Мовляв, куди ж нам звужувати дороги, якщо в нас і так півміста постійно стоїть у корках. Очікуємо, що дискусія про те, що розвивати у місті: дороги та паркінги чи тротуари, велодоріжки і парки.
Ми не будемо довго сперечатися і доводити речі, які очевидні фахівцям у всьому світі: наприклад, що розширення доріг і будівництво паркінгів тільки поглиблює проблему. Дамо слово одному з найвідоміших світових експертів з міських реформ і транспортних систем. Це Енріке Пеньялоса, міський голова Боготи, столиці Колумбії. Один із найвідоміших мерів в історії Південної Америки, та й загалом один із найуспішніших у світі. Людина, яка перетворила одне з найнебезпечніших міст світу на одне з найкомфортніших, незважаючи на те, що країна, столицею якої Богота, досі доволі бідна і корумпована. Це виступ Енріке Пеньялоси у Києві, з певним розумінням ситуації, яка є в містах України.
#КучинськийОдужуй – благодійна ініціатива, до якої за останні місяці долучилися не лише десятки українських театрів, але й медіа, політики, представники шоу-бізнесу. Швидкого одужання бажають художньому керівникові львівського Театру ім. Л. Курбаса, Шевченківському лауреату, актору і режисеру Володимирові Кучинському. У нього – гострий лейкоз. Зараз триває завершальний етап лікування в Ізраїлі. Завдяки пожертвам вдалося повністю оплатити весь курс терапії.
…Коли я ішов на цю розмову, почувався незручно. Побоювався, що замість іронічного і усміхненого Кучинського, який завжди повторює «Життя – прекрасне і дивне», побачу втомленого, виснаженого хворобою старенького. Дуже не хотілося цього «доброго чарівника», митця, кумира та авторитета бачити слабким. Проте страхи розвіялися, щойно я підсів до його столика у кав’ярні. Сильний і живий! Великий і справжній!
«Ну, давай, – каже. – Що там у тебе?»