Суспільство

Місто-привид, зона-руїна, територія відчуження і найбільшої техногенної аварії. Про Чорнобиль знають у всьому світі. Про нього знімають документальні стрічки, його згадують у художніх фільмах-катастрофах, постапокаліптичний вигляд міста Прип’ять став натхненням для комп’ютерної гри «Сталкер». А 6 травня на американському телеканалі HBO почали трансляцію нового серіалу «Чорнобиль», який неодмінно спровокує ще одну хвилю туристичного інтересу до вже зараз дуже популярної серед іноземців території трагедії.
Ми ж відвідали 30-кілометрову зону напередодні, коли природа ще не повністю ожила і квітуча весна не позбавила ці місця відчуття приреченості та замороженого часу.

Кожен відвідувач Чорнобильської зони їде сюди зі своїх причин і за своїми враженнями. Одним цікаво на власні очі побачити, що таке радіація, хтось хоче зрозуміти, який вигляд ЧАЕС має зараз. Іншим цікаво, як виглядає місто-привид, яке за кілька днів покинули фактично усі мешканці, є ще прихильники фільмів та ігор, які хочуть побачити усі ці сцени наживо та відчути такі емоції максимально гостро.
Кожен відвідувач 30-кілометрової зони відчуження перетинає КПП «Дитятки» зі своїми особистими мотивами та очікуваннями, проте покидають це місце усі як один з відчуттями враження і захоплення, змішаними зі смутком та певним спустошенням. Також у кожного, мабуть, однаково перевищений поріг річного опромінення. Але про все по черзі.
Відвідати знамениті місця можна двома способами – легальним і ні. Нелегально на територію зони можуть провести сталкери – люди, які займаються пошуком та винесенням із зони відчуження артефактів. Вони знають ці місця, як усі свої пальці, можуть показати найцікавіше, провести до найпотаємнішого, відкрити якнайбільше секретів. Проте мінусами такого візиту стає небезпека, порушення закону і щонайменше – адміністративна відповідальність.

Український католицький університет став одним із кращих в країні за порівняно короткий час свого існування. Його випускників хочуть бачити у себе роботодавці, а до ідей та думок університетського середовища прислухаються в авторитетних колах. Зрештою, УКУ доводить на практиці, як може працювати структура без корупції. Тут студент почувається насправді комфортно та має усі умови для самореалізації. Ми поспілкувались з ректором УКУ – отцем Богданом Прахом, аби зрозуміти, як вдалося досягнути такого рівня якісної роботи зі студентами та які плани має університет на майбутнє.

Отче-ректоре, Ви маєте безпосередній зв’язок з молоддю. Які найбільші її проблеми бачите сьогодні?

Кожне покоління має свої перспективи – так воно визначає ідентичність та майбутнє. Старші завжди на молодих нарікають, мовляв, вони безвідповідальні, захоплюються незрозумілою музикою, у них погані звички. Кожне покоління живе в іншій реальності. Воно самостійно мусить дійти до такого рівня свідомості, аби брати відповідальність за своє життя, родину, суспільство, за громаду та державу, врешті –  за цілий світ. Тому не можна говорити, що теперішня молодь є якоюсь особливою, тим більше – негативно. Вона чудова, динамічна, спонтанна, вона дозріває, шукає своєї місії у суспільстві.
Сьогодні перед нами – широкий кластер медійних чи масмедійних інструментів, яких колись не було. Ці інструменти можуть допомогти молодій особі швидше дозрівати, зрозуміти своє покликання, осягнути достатній рівень культурної та суспільної відповідальності. Ми писали листи і чекали на відповідь тижнями, а тепер комунікація між людьми та обмін інформацією дуже швидкий на різних рівнях. Маємо до диспозиції швидкісні машини, потяги, літаки, далі – електронні пошти, есемески, вайбери, фейсбуки, твіттери, скайпи… З одного боку, це дуже пришвидшує процес дозрівання та розуміння світу. Однак воно також може силоміць затягнути молоду людину у віртуальний світ комфорту, де помилку завжди можна виправити, а комунікація з іншим стає бездушною. Потім свої помилки важко зрозуміти, а вони часом є необоротними і за них потрібно відповідати. Тоді у живому спілкуванні з’являється нетерпимість, зверхність, брак толерантності.
Щораз важче відмовитись від чогось, що насправді нам не потрібне. І дуже часто ми цим усім пригнічені, маємо засмічений розум, дух, не вміємо селективно обирати те, що насправді допомагає дозріти і примножити. Цей вибір ускладнює велика кількість можливостей здобування інформації, адже вона на нас тисне.