Наприкінці 2018 на Інстаграм-сторінці одного з блогерів я побачив опитування «Де ви святкуєте Новий рік?» Відповіді, з одного боку, потішили, з іншого – здивували. Австрія, Балі, Франція, Шарм, Гоа, Шрі-Ланка, Пунта-Кана… І тільки двоє «ніщебродів» сказали «вдома» і «Карпати».
Не полінився знайти найновішу статистику, яка стверджує, що лише 31% українців коли-небудь були закордоном. І тільки 11% з них – з туристичною метою. Але це реальність. У соцмережах усе по-іншому.
Там всі успішні, щасливі, досвідчені та обізнані. Усі подорожують, ходять по ресторанах з акулами та їдять мафіни з капкейками.
Мені 32, я працюю в ІТ, відвідав 37 країн, маю недешевий iPhone і живу у власній квартирі. Але гортаючи стрічку Інстаграм, я не почуваю себе ні тим, хто просто «чогось досяг», ні, тим більше, королем життя.
Достойною відповіддю «успішним Інста-дівчатам» (які прокидаюся нафарбованими, снідають гранолою і смузі, а обідають кіноа, поміж цим читаючи новий роман Ел Джеймс, забігають в кольрових топах і легінсах в зал трошки підкачати свою і без того ідеальну попу, а ввечері ніжаться, обіймаючи хаскі, або за какао з маршмелоу діляться секретами з подругами) стали такого типу Інста-хлопці.
У них завжди чудова укладка та ідеально підстрижена борода. Вони вже встигли купити одяг або аксесуари наймоднішого у 2019 кольору «живий корал»… Герої соцмереж або ведуть суперздоровий спосіб життя, або балують себе дорогим (звісно ж, односолодовим) віскі, сигарами, вайпами чи в крайньому разі новітніми «системами підігріву тютюну». І всі до одного займаються у залі. Та і не просто в залі. А з тренером. І не просто в якомусь конкретному – у них мережеві абонементи, вони можуть ходити в будь-яку тренажерку мережі в Україні. На вікенд – у Карпати, на довгі вихідні – в Європу, у відпустку – на Балі, Шрі-Ланку, у Єгипет, Сінгапур, Таїланд, Домінікану, Мальдіви.
Вони обов`язково вдягали вигадливий костюм на Хелловін і ліпили сніжки з коханими в светрах з оленями. Це блогери, стартапери, трендсеттери, опініонмейкери, онлайн-підприємці та просто класні хлопці, які не мають часу на важку роботу, бо вони живуть яскраве життя. Та й чи треба? В принципі, їхні бізнеси/блоги/курси/тренінги ідеально працюють та приносять гроші і без них.
Такі хлопці з ідеальними стрижками на голові та «бананками» через плече так швидко звикли до трендів глобалізації, що складається враження, ніби вони з раннього дитинства їли бургери, ходили в барбершопи та вдягалися щонайменше у Zara. Вони безпомилково відрізняють чіа від годжі та вже давно забули про існування навушників з дротами, а День святого Патріка їм набагато ближчий ніж, наприклад, наша Масниця…
Під їхніми красивими і вміло обробленими фото в Інстаграмі – дуже часто читаємо мотивуючі думки успішних Капітанів Очевидність про віру в себе, необхідність їсти мало, але часто, успішний успіх і всяке таке.
Погортаю ці сторінки, почитаю поради, наберуся натхнення і потім, прогулюючись містом, намагаюся зустріти серед оточуючих цих успішних та щасливих людей.
Але за моїм вікном світ інший. У ньому люди працюють, стикаються з проблемами, долають труднощі. Вони їдять, а не фоткають, гуляють, а не постять; працюють по 8 годин на день, заробляють менше, ніж хотіли б, не завжди досягають бажаного і далеко не щодня здійснюють мрії…
Надивився на це Інста-життя – і справжній світ оффлайну стає вже не таким. Недостатньо яскравим, недостатньо хорошим, недостатньо багатим, недостатньо простим і безтурботним, не таким цікавим і бажаним для перебування. Бо все у всіх добре лише в одному місці – в профайлах у соцмережах.
І якщо дівчат у видаванні бажаного за дійсне мені якось легше зрозуміти, то таких чоловіків так і кортить запитати: «Коли ви востаннє просто визирали у вікно?»
Остап Процик
