Здивувати, змусити повірити у чудо та просто посміхнутися. Львівський ілюзіоніст та менталіст Віктор Кочерган знає, як це зробити. Про секрети вдалого виступу розповів і читачам «Егоїсту».
У Вас непересічна професія, як виникла ідея стати ілюзіоністом та менталістом?
Це був наслідок пошуку себе. У 2006 році я знайшов книгу з секретами фокусів. Вона і стала першою професійною книгою, котрою настільки захопився, що почав вивчати це мистецтво. Якось вкотре зрозумів, що не хочу працювати на когось, згадав про виступ фокусника у Ковент-Гарден в Лондоні. Мені захотілось зробити таке ж у Львові. На той час я мав вже певні вміння. Налаштувавшись, обравши трюки та взявши маленький столик, вийшов на площу Ринок. Так почав свій перший виступ. Це був провал! Другий виступ приніс мені аж 12 гривень винагороди. Того дня із запланованих 120 гривень я заробив 85, однак мене це не зупинило. Я розвивався та вдосконалювався.
Ми всі знаємо, хто такий ілюзіоніст, а хто ж такий менталіст?
Менталізм – спритність розуму, трюки з інформацією, думками та поведінкою людей. Це створює ілюзію, що людина може читати ваші думки. Хоча я ніколи не кажу, що вмію читати думки, але вмію їх зчитувати. Ваші думки в повній безпеці у ваших головах. Якщо хочете, щоб їх прочитали, потрібно це дозволити. Я тут до уваги беру невербальну мову. Адже слова – це лише 5-7 відсотків спілкування, 32-35 відсотків – це тональність та тембр голосу, і майже 60 відсотків – мова тіла, це те, як ми сидимо, рухаємось, дивимось.
А як з’являються трюки?
Від зародження ідеї до втілення на сцені інколи минає півроку, інколи – більше. З’являється ідея, далі думаю над тим, як її втілити. Після цього роблю експеримент на близьких друзях. Вони кажуть, чи варто продовжувати та що можна вдосконалити. Все врахувавши, далі експериментую з незнайомцями. Основ трюку недостатньо (йдеться про так званий секрет фокусу), дуже важливо зробити правильну подачу, презентацію, аби не лише обманути чи здивувати людей, а й змусити замислитись про містерію. Також на виступі важливо обрати правильних людей. Я часто обираю дівчат, адже дівчата класно реагують – і це робить виступ ще яскравішим.
Чи імпровізуєте під час виступу?
На сцені 60% – це імпровізація. Жоден виступ не є стилізований від початку до кінця. Адже коли я виходжу на сцену, коли запитую людину про щось, то не можу наперед знати її відповідь. Мабуть, тому моя професія мені досі цікава, бо кожен виступ – наче вперше, адже реакція глядачів та їхня поведінка – різна.
Кого важче здивувати: дорослих чи дітей?
Якщо дітей можна здивувати спритністю рук, то з дорослими потрібно обманути саме аналітичний розум. Мені хочеться дивувати їх не лише класним трюком, мені хочеться, аби вони замислились. Можливо, у цьому світі є щось більше, ніж ми можемо осягнути. Я їм пропоную емоції, пропоную доторкнутися до маленького дива, яке, сподіваюсь, залишиться з ними до кінця життя. Мене тішить, коли люди починають вірити у диво.
А вгадаєте мої думки?
Готовий зробити з Вами маленький експеримент. Подумайте про людину, можливо, про друга чи подругу з дитинства. Уявіть, що між нами є екран, на який проектуєте думку про цю людину. Отримаєте візитку, ось тут напишіть ім’я цієї людини. Я відвернуся та не підглядатиму. Переверніть візитку написаним донизу, її покладемо до гаманця чи до кишені. Тим часом ми зробимо невеличкий експеримент із картами Зенера. Ці карти та символи на них (коло, хрестик, три хвилясті лінії, квадрат та зірка) вигадали на початку 20 століття для того, щоб тестувати екстрасенсів. У мене є 10 карт – це набори з 5 символів. Запам’ятайте один з символів – ця половина карт Вам, а ця – мені. Знайдіть символ, який запам’ятали, та покладіть біля карти, яку я тільки що поклав на стіл символом донизу. Так ще чотири карти. Тепер ми одна за одною починаємо перевертати карти, подивимося, чи я вгадав. Вгадав усі 5 карт. Це невеличкий експеримент, який дозволив мені налаштуватись. І зараз я спробую вгадати ще й ім’я людини, про яку Ви думаєте. Це дівчина, бачу темне волосся та карі очі. Думаю, її ім’я Іра. Вгадав? Так!
У Вас були провали з трюками?
Бувають і фейли, але ці фейли забуваються через загальну атмосферу виступу. Якщо щось не вдалося, я так і кажу публіці, що це не спрацювало, і рухаюсь далі. Цікавий випадок одного разу був з американським ілюзіоністом Гаррі Блекстоуном. У нього був трюк, коли вибрана карта поступово вилазить з колоди. Він кладе колоду до склянки, а карта не вилазить. Заглядає за лаштунки, обертається до публіки і каже їм: друзі, ось що мало статися – ця карта повинна була піднятись з колоди. Мовляв, там є нитка, яка тягнеться через усі карти під стіл та за лаштунки. За лаштунками був мій помічник, який зараз спить. Цю нитку ми прив’язали до кота – і його основне завдання було відпустити кота в правильний момент. Але напередодні мій помічник попросив, щоб я з ним розрахувався. І що ви думаєте – він п’яний спить. Публіка розсміялась. Звісно ж, за лаштунками нікого не було. Ця історія показує, що інколи фейл може не менше вразити, ніж сам фокус.
І насамкінець розкажіть про плани на майбутнє.
Я активно працюю над своїм сольним концертом. Мені хочеться зробити свій щотижневий сольний виступ, щоб це була частина розваг для міста та туристів. Уже спланував програму, тепер питання – локація та реклама. Хочу, аби це стало популярною туристичною локацією. Хочу, аби люди приходили, як колись, на площу Ринок, і питали, де виступає фокусник. Аби вони могли кожного тижня придбати квиток і відчути диво.
