Цей текст я писав майже місяць. Протягом двох тижнів із цього місяця я не міг його (як і інші) дописати, бо мій син хворів. Дружина не могла відкласти роботу, а я, хоч і ціною фінансових втрат і образ із боку партнерів та співробітників, міг. Дивний збіг, але саме в момент, коли я все відкладав написання тексту про батьківство, зрозумів для себе найчіткіше: зараз я насамперед батько. Вже потім – чоловік, син, брат, друг, українець, редактор, співвласник бізнесу.
Дитина – це обов’язок. Обов’язок, взятий на себе добровільно, а, відповідно, й безумовний. При цьому обов’язок настільки природний, що інстинкти часто підкажуть більше, ніж будь-які суспільні норми. Якщо інстинкт каже вам, що зараз ви потрібні синові чи доньці більше, ніж всім людям світу разом узятим – варто кинути все і приділити час дитині.
Переважно так і роблять матері. Батьки, на жаль, не завжди, і в мене також раніше часто були такі моменти. Психологи кажуть, що з різних причин в Україні або матері намагаються усунути батьків від процесу виховання, наполягаючи на їхній ролі «годувальника», або чоловіки усуваються самі. Один із наслідків – виростають хлопці з надміром жіночих рис або дівчата зі спотвореним сприйняттям ролі майбутнього чоловіка. І це лише найпомітніша з проблем, але не найважливіша. Різноманітні комплекси, невміння спілкуватися, страх до зближення з людьми і купа проблем, які супроводжуватимуть людину все життя, хоча їх можна уникнути ще в дитинстві.
Адже чоловік, особливо для малої дитини, – не просто хтось, хто часом підміняє маму, а в основному просто забезпечує комфортне існування через те, що «приносить гроші». Батько для дитини, яка доволі повільно звикається з думкою, що вона і мама – не одне ціле – основний місток у зовнішній світ. Мама для дитини символізує безпеку і стабільність. Тато – зразок суспільної поведінки, причому, всупереч стереотипам, і для хлопців, і для дівчат. Ви самі вирішили, що будете батьком. Тепер не варто уникати цієї ролі. Всі «важливі справи», які заважають – це переважно «відмазки».
Дитина – не лише обов’язок. Важливо не сприймати при всьому вищесказаному, що дитина – це вантаж, який ви маєте тягнути через своє життя. Розслабтеся і отримуйте задоволення. І ви справді його отримаєте, якщо захочете. Перестаньте думати про те, чого ви не отримуєте, доки проводите час із дитиною. Буде ще не одна можливість заробити грошей чи посидіти за пивом з друзями. Буде ще не один сезон Ліги Європи і не один шашлик. З дитиною ж, якщо ви її любите, ніколи попередній день не буде таким як наступний. Кожен день, коли ви не звернули уваги на маля, – втрачений. Особливо коли йому, як моєму малому, 2,5 роки.
Ігноруючи дитину, ви позбавляєте важливого не лише її, але й себе. Щодня ми з дружиною чуємо нове вивчене слово. Щодня з’являється нова інтонація в голосі, або новий жест, або нова вивчена цифра. Кожного дня усмішка малого отримує новий відтінок, а в очах з’являється все більше розуміння того, що відбувається довкола. Кожна ця зміна приносить щастя, якщо дозволити собі це відчувати. Вивчена цифра чи слово, складений пазл чи поприбирані іграшки – це екстаз та ейфорія. Відколи народився мій син, я можу відчувати щастя постійно. Реально безперервно. Такого не подарує жодна робота, жоден алкоголь, наркотик, футбол чи якесь інше захоплення у житті. Єдине, про що я шкодую – що розумів це не завжди і не завжди дозволяв собі це щастя.
Всеволод Поліщук
