Країна у часі виборів. Яка основна загроза стоїть перед населенням, що обирає?
Україна зараз в екстремальному стані: війна на сході, анексія території, з іншого боку – ЄС у кризі… Це все відбувається на тлі зростання популізму. Про небезпеку популістичних тенденцій йдеться і в Декларації, яку нещодавно підписали кілька десятків європейських інтелектуалів. Усі вони заявляють про загрозу зростання популізму в Європі та світі і про те, що це може призвести до дуже негативних наслідків. Ми перебуваємо в ідеологічному просторі не лише України, а й світу, окрім того, зараз переживаємо період виборів. Тут найголовніше питання: куди нас вестиме наступний Президент і наступний Парламент. Якщо ми не бачитимемо чіткої мети, то не зможемо робити правильні кроки.
Чи є той напрямок розвитку країни в кандидатів у президенти?
У мене як в громадянина виникає низка пересторог через загрози для нашого суспільства. Серед усіх виборчих програм кандидатів я не побачив жодної, в якій була б описана та чітка мета – омріяне українське «місто сонця». Президент має бути організатором та лідером руху до цієї мети. Він має чітко її описати, я б навіть мріяв про референдум щодо визначення цього напрямку руху. Ми зараз перебуваємо на етапі кризи, коли нам, Україні, повернутись до економічних показників 2013 року вдасться тільки у 2030 році. І це за умови замороженого військового конфлікту з Росією та відсутності стрімкого розвитку інших країн світу. Ми будемо маргіналізуватись, відділятись кудись далеко від країн, які навіть під час своїх криз розвиваються. Тут можна згадати ближні Польщу, Румунію, Болгарію, не говорячи вже про Францію, Німеччину, Австрію.
Аналізуючи передвиборчі програми наших кандидатів у президенти, я зрозумів, що вони більше займаються технологією виборів. Не може бути правильною програма, якщо вона чисто популістична. Я вважаю популістичною будь-яку програму, що не визнає факту: найбільшим багатством держави і суспільства є люди. Ніщо не буде зробленим у країні, якщо не розвиватиметься людський потенціал. Добрий господар, який заходить до себе на господарку, завжди порахує, скільки у нього є землі, голів худоби чи мішків пшениці. Водночас ми не можемо провести перепис населення, не знаємо, який коефіцієнт суспільства працездатний. Найголовніше: не знаємо, скільки і якої якості людей ми маємо.
Що Ви маєте на увазі під цими якостями?
Якщо взяти кольорові олівці, то не кажемо, що зелений кращий, ніж синій. Вони просто різні. Ми використовуємо їх у разі потреби. Так само з людським потенціалом. Потрібно чітко розуміти, скільки маємо людей, які здатні працювати фізично, скільки тих, які можуть складати креативний клас, скільки мають стати фізиками, а скільки – ліриками. Ми не інвентаризували наші таланти. Я цілком погоджуюся із думкою, що кожна людина народжується оригіналом. Однак багато в результаті стають копією, не реалізують свою внутрішню унікальність. Переконаний, що кожен бажає розкрити свій внутрішній потенціал і стати кимось. І не просто кимось на посаді, а стати людиною-творцем, креатором. Держава обов’язково має впливати на ці процеси. Ми зараз у такій ситуації, коли, за визначенням професора Ярослава Грицака, нам потрібен «жаб’ячий стрибок». Це абсолютно неможливо без творчості і натхнення кожного.
Як перейти в інноваційну економіку? Як, на Вашу думку, можемо зробити цей стрибок?
Це можливо тільки через кадрову революцію, або перезавантаження системи підготовки і використання кадрового потенціалу. Найбільше багатство країни – люди, кадри. Якщо знатимемо, скільки у нас потенційних і реальних механізаторів, інженерів, тільки тоді зможемо найефективніше використовувати потенціал людей. У програмі жодного з кандидатів не було акценту на цій проблемі. Згадаймо ще про еміграцію як кадрову, так і еміграцію бізнесу. Тобто ми втрачаємо потенціал все більше і більше. Можемо дійти до моменту неповернення.
Чи ми говоримо про брак людей в Україні з певним складом розуму?
Ми говоримо про брак заходів державної політики, які б стимулювали розвиток і створення креативного класу. Потрібно чимало організаційних заходів, аби ми мали ким зробити отой «жаб’ячий стрибок». І лозунги на кшталт «ми зможемо», «наступ», «вперед» – це лозунги ні про що, вони не несуть жодної ідеї. Колись до Черчилля звернулися з пропозицією закрити усі заклади культури, бо війна. Черчилль відповів: «А за що ми тоді воюємо?». Те саме стосується і нас сьогодні. Попри те, що в країні війна, кожна людина має відчувати підтримку, зусилля з боку держави, суспільства, аби влаштуватися на «сродну працю», як Сковорода писав. Усі зусилля мають бути на це скеровані. Проте бачення цього немає.
Які кроки потрібні на практиці?
Вважаю, що в Україні кандидат у президенти мав би відстоювати створення Міністерства кадрів – органу державного управління, яке б займалося розвитком людського потенціалу. Це означає, що з перших днів і протягом життя людини має працювати потужна психологічна служба, яка б виявляла її потенційні здібності. Потрібні державні механізми, які б скеровували та супроводжували. Тобто постійне сприяння реалізації здібностей людини та допомога у працевлаштуванні. Адже через негативне оточення, слабку волю, невпевненість, відсутність підтримки та поради, людина може не реалізуватись. Тільки так можна зробити «жаб’ячий стрибок». Це дуже нелегке завдання, глобальне, але надзвичайно важливе. Проте зараз політики на це не звертають уваги.
Допомогти людині реалізуватися – головне гасло. Я мрію побачити Україну країною реалізованих людей. Маємо приклад, як у Сінгапурі студентів скеровують навчатись у кращі університети світу, аби потім ті поверталися та працювали для держави. Це потрібно і нам: докладати щонайбільше зусиль, аби найкраще приходило до нас.
Роксолана Мудрак
