25% vs 75%. Об’єднає Володимир Зеленський країну чи станеться розкол? Які основні страхи, ризики живуть у суспільстві та бізнесі зокрема? Над чим має працювати новий Президент, аби Україна стала успішною, з’ясуємо у розмові з Андрієм Іоновим.
Україна має нового Президента, якого підтримали 75% виборців. Як на такий вибір реагує бізнес-середовище? І чи не розділять ці вибори країну, адже лише Львівщина віддала більшість Порошенкові?
Справді – Західна Україна проголосувала за чинного Президента Порошенка. Не можна сказати, що ці вибори розділили Україну. Натомість вони показали опозицію західних регіонів. Опозиція – не означає розділення, а відмінності в уподобаннях. З одного боку, люди, які голосували за Зеленського, голосували за зміни, за реформи у країні, за те, аби зупинилася війна… А з іншого боку, це показує, що більша частина країни бажає зміни облич у політиці. Це притаманно також іншим країнами світу. Перемога Зеленського – можливість дійсно отримати щось нове, але це і величезний виклик водночас. Не скажу нічого нового, але ми перебуваємо в стані війни, від якої населення страшенно втомилось. Війна спалює економічний та людський ресурс України. Ми бачимо приклади інших країн: конфлікти у Кореї, Афганістані, В’єтнамі з Америкою, які призвели до того, що люди були готові зупинити війну будь-яким способом, тільки б припинити смерті. Правильно це чи ні? Це вже інше питання. Але треба шукати виходи.
Чи можна спрогнозувати, яким Зеленський буде Президентом?
Я точно йому не заздрю, адже його чекає місце з напругою не 220, а 380 вольтів. Йому доведеться працювати 24 на 7, аби досягнути бодай якогось результату. Тим паче, що сам процес входження у виконання функціонування як президента відбувається не за тиждень. Кучма, Ющенко, які мали попередній досвід на керівних посадах у країні, входили в курс справ до півроку. Зеленському, аби ефективно виконувати свою роботу, потрібно працювати і над виборами до Парламенту. Адже підтримка там необхідна для впровадження реформ. Думаю, Зеленський старатиметься бути ідеальним Президентом. Однак цей період романтизації посади швидко мине, коли почнуться реальні виклики, які вимагатимуть реакції та вирішення. Ми не знаємо, спринтер він чи стаєр, але видно, що сильна та цілеспрямована людина. Це забіг для стаєрів на довгу 5-річну дистанцію.
Чи є шанси щось змінити у країні? Адже, як ми згадували, Зеленському віддали голоси заради реальних реформ.
Багато залежить від команди. Дуже хочеться, щоб це були професіонали, а не ті, кому симпатизують. Хочеться бачити меритократичну владу – владу достойних. Знаю одне: він має короткий, але великий кредит довіри від людей. І щоб це не стало так, як у випадку біблійної історії з Христом, де спочатку усі кричали «осанна», а потім «розіпни». Тому Зеленському важливо формувати все на власному прикладі, відмежуватись від корупції самому та обмежувати від неї оточення.
Що чекає на нас? Чи є певні страхи у підприємців щодо політики правління країною?
Це період волатильності, невпевненості. Ми не знаємо, що буде далі. Сьогодні тимчасово зупинились низка інвестиційних проектів.Усі в очікуванні. Було б добре, якби Президент одразу після інавгурації окреслив бачення розвитку країни, сказав, чого очікувати бізнесу, чи відновляться тотальні податкові перевірки, чи буде сприяння малому та середньому бізнесу. Чи можна буде сподіватися, що відбудеться деолігархізація. Зараз певні фінансово-промислові групи закумулювали за собою 20-30% ВВП. Чи це не монополізація? Нам треба розвивати саме малий, середній бізнес, адже він є хребтом демократії цієї держави. Тільки його представники зможуть збурюватися та висловлювати незадоволення пригнобленням, тільки вони захищатимуть свою приватну власність від великих корпорацій. Якщо є розуміння важливості існування потужного прошарку середнього класу – прекрасно. Якщо немає – ми будемо жевріти, а метастазування монополії існуватиме надалі.
Яке Ваше бачення перших кроків, що дадуть реальний результат для всієї країни?
Фінансова ситуація у країні – незадовільна. Ми дуже залежимо від МВФ. На мою думку, треба максимально розвивати промисловість. Треба зробити доступними кредити, стимулювати певні галузі, звільняючи їх від оподаткування. Звісно, при ефективній боротьбі з корупцією значна частина коштів перейде в економіку. Але й треба вважати, щоб підприємець був захищений. Він має розуміти, що у країні є повага до приватної власності. На жаль, сьогодні ми не маємо її у достатній кількості. Також є питання про ставлення Зеленського до судової гілки влади, яка сьогодні є часто необ’єктивною та виносить сумнівні рішення. Треба формувати систему, в якій усі люди незалежно від рангу є перед законом рівними. Потрібно старатись досягти нульової корупції у судах. Це складно, але можливо. Я є прихильником того, щоб весь корпус суддів водночас звільнити та призначити молодих. Зробити, як колись вчинив у Казахстані Назарбаєв: запросити англійських суддів, які зараз працюють в апеляційній інстанції. Так, їм потрібна висока оплата, але вони принципові. Коли ми будемо знати, що є закон, який треба виконувати, коли побачимо, що приватна власність захищена, ми усі почуватимемось краще.
Які основні кроки має зробити новообраний Президент, аби не допустити розколу?
Частина України скептично до нього ставиться, частина ірраціонально вірить. Але якщо його курс буде перечити базовим цінностям – може статися вибух. Зрозуміло, що є ті, хто дуже зацікавлений в ескалації суперечок між українцями. Вони є і на західних, і на східних територіях, адже Україна – посередині. Іншим країнам вигідно, щоб вона була зручною в сенсі впровадження їхньої геополітики. Ми ж повинні не зупиняти свого тиску на владу та Президента. Влада повинна чітко визначити мету для суспільства та держави. Нове обличчя – це емоція, але має бути спільна мета і напрямок, яким ми рухатимемось до неї. Зараз ми дрейфуємо.
Чи є в Україні середовища, які б допомогли визначити нашу національну ідею?
Президент – людина, посада якої – бути об’єднавчою силою. Хочу нагадати вислів Лева Гумільова: «Націю формують дві речі: спільність долі та спільність дії». Чи готові ми разом перетерпіти усі біди, щоб мати долю? Це і є завдання Президента – визначити нашу спільну мрію. Якнайбільше зусиль треба спрямувати на формування мрії українців як нації. Спочатку має бути дискусія в експертному середовищі, а далі ця філософія національної ідеї повинна набути зрозумілої для всіх форми та поширюватись. У нас є потужні спільноти, які б могли напрацювати цю ідею руху нації: Аспенівська, «Бізнес-клуб» чи учасники мисленнєвих клубів по Україні, інтелектуали католицького університету. Треба шукати – і починати якнайшвидше.
