Нова влада має стратегічно підійти до нових методів заохочення молоді залишатися в країні
Відомий львівський ресторатор та підприємець не з чуток знає, що таке кадровий голод в індустрії гостинності. На його думку, ця проблема з кожним днем зростає експоненційно і її необхідно розглядати на державному рівні.
П. Андрій розповів журналу “Егоїст” про недоліки технічної освіти, стан резерву кадрів в Україні і те, як нам бракує суспільної поваги до професій сфери обслуговування.
Андрію, невже так званий “кадровий голод” у державі досягнув своєї крайньої точки?
Я б сказав, що він вже до неї близько. На сьогодні в малому та середньому бізнесі ця проблема відчутна дуже сильно, і вона є наслідком недбалого підходу керівництва держави до стратегічної оцінки розвитку економіки. Це питання треба терміново вирішувати на загальнодержавному рівні.
Головне багатство країни – люди. На жаль, у тих трансформаційних процесах, які пройшли та тривають досі, в пострадянському суспільстві практично не приділяли достатньої уваги підготовці кадрового резерву. Спеціалізовані навчальні заклади готують кадри в недостатній кількості та дуже низької якості. На це має вплив і недосконала матеріально-технічна база нашої освіти, і цільові критерії, які стоять перед освітніми закладами різного рівня.
То, може, варто відкривати приватні заклади для підготовки персоналу?
Можна, але уявіть, скільки це буде коштувати студенту. В нас досі в профільних закладах освіти на навчальних кухнях стоять кілька столів з нержавіючої сталі й одна примітивна пічка. Для того, щоб обладнати приміщення належним чином, необхідно мінімум 150-200 тис. євро. Далі питання, хто там викладає? Майстер виробничого навчання без жодного дня практичного досвіду в ресторані чи кафе? Якщо говорити про справжніх професіоналів, яких навіть у практичному громадському харчуванні дуже мало, то їм треба добре заплатити, аби вони проміняли вишуканий ресторан на викладацьку діяльність. Та й загалом, якщо вже говорити про брак кадрів, то вмілих кухарів бракує найбільше.
Зміни потрібні глобальні: від реформи освіти в країні до пошуку нових форм приватно-державного партнерства.
З чим, окрім відсутності належної освіти, на Вашу думку, це пов’язано?
Є країни, що мають тяглість традиції та культуру, пов’язані з кухнею. За цим цікаво спостерігати, наприклад, у Португалії, де тебе нерідко обслуговує 60-річний кельнер з вишуканими манерами та в охайному костюмі. Він все життя у професії та насолоджується нею.
В нас таких людей вкрай важко знайти. Тому питання: в кого переймати культуру новачкам? Виходить, аби мати доброго офіціанта, треба, щоб існував якісний освітній заклад. А в нас викладають здебільшого теоретики, а не практики. Результат очевидний.
Не варто відкидати також відтоку кадрів, хоча б до сусідньої Польщі. Часто люди їдуть туди працювати за таку ж зарплату як і в Україні. Але все одно їдуть, сподіваючись на стабільне життя в європейській країні. Еміграційні сподівання вкупі з безвізом ще більше оголили в державі навіть той дрібненький кадровий резерв, який у нас був.
Андрію, чи маєте ідеї для заповнення кадрового резерву країни у сфері громадського харчування?
Мова не тільки про одну сферу. Це загальна для України проблема.
Я думаю, необхідно розробити ряд практичних заходів зі забезпечення працевлаштування випускників училищ, технікумів, вищих навчальних закладів. Молодий спеціаліст має спочатку відпрацювати, наприклад, 3 роки в народному господарстві за отриманим фахом, а тоді отримувати можливість виїхати на роботу за кордон.
Бо зараз виходить так, що в людину інвестовано певну частину соціального багатства, а вона просто їде з країни покращувати економіку іншої держави. Внаслідок цього Україна зазнає колосальних збитків, а у нас навіть немає методики обрахунку цих втрат.
Фактично мова йде про відповідальність людини перед країною?
Безумовно, і треба разом шукати вихід. Нова влада має стратегічно підійти до заохочення молоді залишатися в країні. Ось у Польщі молодих людей до 26 років звільнили від податку на прибуток. Впровадження подібних заохочувальних заходів разом з зобов’язальними в Україні я і маю на увазі. Універсальний принцип батога та пряника.
Чи не вважаєте Ви, що у сфері гостинності бракує кадрів ще й тому, що у нас ці професії вважають не надто престижними?
Немає значення ким ти працюєш, а має значення скільки заробляєш – це американський принцип. Від розвитку економіки залежить суспільна повага до професії. На Заході професію кухаря дуже поважають і цінують. Видатні кухарі відомі не менше, ніж зірки спорту або кіноактори. В Україні справді треба шукати нові підходи до популяризації технічних професій, зокрема кухаря та офіціанта.
Андрію, а чи не врятує нас роботизація та автоматизація процесів?
Постійно стикаючись з непрофесіоналізмом і безвідповідальністю, справді хочеться максимально зменшити вплив людського фактора. Але, на жаль, автоматизувати процеси приготування їжі в ресторанному сегменті дуже непросто. Це ж відіб’ється на якості. Вам буде несмачно, бо страва має бути з душею. У хорошому ресторані цінують тільки творчість професійного шефа.
