«Дивись вперед не з побоюваннями, а з передчуттями» – таке передбачення чекало мене під обгорткою маленької шоколадки. І чи то збіг обставин, чи то справді світ хотів мені щось сказати, але ці слова були саме тими, що мені було потрібно почути.
Зимові львівські вечори настільки довгі, що здаються нескінченними, як і сама зима. Усе навколо сповільнює свій рух, навіть думки стають повільнішими. Але ближче до кінця лютого, як тільки у повітрі починає пахнути весняною свіжістю, усе ніби прокидається від зимової сплячки. Разом зі світом ми теж оживаємо, відновлюємось, наповнюємось. Всередині з’являються очікування: тепла, весни та всього нового, що попереду. А разом з очікуваннями – легкі побоювання. Новий етап – це завжди нові виклики. А там, де виклики, часто присутній страх.
Навесні хочеться творити. Хочеться створювати щось особливе. Щось, що даватиме потужний заряд енергії. У голові – сотні ідей, яким хочеться дати життя. Легкі побоювання невидимими нитками зв’язують руки. Але якщо на них не зважати, а сконцентруватись на передчуттях, то нічого не стане на заваді. Бажання, яке йде зсередини, завжди сильніше, ніж усі страхи.
Дивитись вперед не з побоюванням, а з передчуттям – талант, даний не всім. Але за ним ховається неймовірна внутрішня сила. Тож давайте разом цією весною зробимо свої кроки назустріч нашим найнеймовірнішим бажанням!
Зоряна Войтів, головний редактор журналу «Егоїст»
