Аби керувати областю, потрібно володіти особливими навиками та звичками. Якими саме? Про це ми розпитали голову Львівської обласної адміністрації Олега Синютку.
– Олеже Михайловичу, чим для Вас є егоїзм?
– Я думаю, що все-таки егоїзм – негативна риса характеру людини.
– Чи може бути егоїзм звичкою людини?
– Звичайно!
– В Англії є звичка пити чай (так зване «англійське чаювання»), звичка, яка вже переросла в традицію і стала невід’ємною частиною їхньої культури. Які, на Вашу думку, є аналоги звичок в Україні, що переростають в традиції?
– Я думаю, що традиція пити чай є не тільки в Англії, вона притаманна і багатьом іншим країнам. Якщо говорити про Україну, то все-таки вартує говорити про Львівщину, і традиція кавування в нас – набагато сильніша.
– Якими звичками керується голова обласної адміністрації?
– Різними. Звичайно, є багато речей, якими би мені хотілось володіти як особистими рисами. І якщо я не буду чесним, послідовним та професійним, то, напевно, тоді не буду займати цю керівну посаду. А, з іншого боку, є речі, яких завжди хочеться дотримуватися: бути пунктуальним та відповідати за свої слова.
– Чи є у Вас звичка прислухатись до своєї інтуїції?
– Я дуже довіряю своїй інтуїції. Я завжди пам’ятаю, яке в мене було перше відчуття, коли я побачив людину.
–Які із озвучених Вами звичок є результатом Ваших зусиль, а які, незважаючи на Ваші зусилля, так і не стали «сильнішими» за Вас?
– Результатом моїх зусиль є те, що мені вдається рано вставати та пізно лягати. Людина – така істота: якщо вона захоче, то все зможе!
– Побутує думка, що дитячі звички людина переносить у доросле життя. Чи погоджуєтесь Ви з цим?
– По-різному. Я думаю, є речі, які ще з дитинства так і не покидають нас, і ми залишаємося зі своїми дитячими звичками чи вподобаннями. Але дуже часто в дорослому житті все зовсім по-іншому.
– Чи вплинули Ваші дитячі звички на формування Вашої особистості?
– Я думаю, є багато речей, які в мені заклали батьки. Хоча я не знаю, чи вони мені притаманні сьогодні. Батьки дуже наполегливо виховували в мені акуратність, і я стараюсь, щоб такі звички залишались зі мною впродовж життя.
– Які персональні звички Ви б хотіли виховати у своїх дітях?
– Кожна людина прагне, щоб діти були ідеальними та досконалими. І я в цьому – не виняток. Хоча треба віддати належне моїй дружині, адже я сьогодні направду задоволений вихованням та поведінкою своїх дітей, і в цьому 99% її заслуга.
– Ваші звички – це Ваш емпіричний досвід чи все-таки наставників або літератури?
– Я думаю, це все-таки симбіоз різних підходів. Щось ти пізнаєш через книги, про щось дізнаєшся від батьків. Щось у тобі виховує суспільство, чогось ти сам хочеш досягнути.
– А хто для Вас є кумиром чи прикладом для наслідування?
– Я користуюсь правилом «Не створи собі кумира».
– А які звички у Ваших працівників. І чи допомагаєте Ви їм їх удосконалювати чи, навпаки, позбуватися?
– Я думаю, що вплив будь-якої людини в колективі завжди вагомий. А коли ще ця людина займає посаду керівника, то цей вплив точно збільшується.
Але це взаємовплив, і я переконаний, що ті люди, з якими я працюю, впливають на мене так само, як я опосередковано впливаю на інших людей. Це такий загальний процес вдосконалення і росту. А якщо в моїх працівників виникають шкідливі звички, тоді ці люди перестають з нами працювати.
– За твердженням психологів та дослідників, львів’ян за останні 10-15 років асоціюють з людьми, які витрачають багато часу на розмови та обговорення, але не поспішають взяти відповідальність за свої зобов’язання. Чи вважаєте Ви це за загальноприйняту звичку нашого регіону, менталітет, чи вже так історично склалося?
– 100 % ні, бо львів’яни взяли на себе мегавідповідальність тричі за останні 25 років. Вперше, коли ми спільними зусиллями відновили державність; вдруге, коли галичани вийшли на протест проти несправедливості (події, які мали місце під час «Помаранчевої революції»), і втретє – це Революція Гідності. Це речі, які в будь-якому випадку ідейно та духовно отримували натхнення з нашого регіону. Це була велика відповідальність, і львів’яни сміливо та гордо взяли її на себе.
– Що читає Олег Синютка?
– Звісно, журнал «Егоїст»! А також окрім великої кількості документів, які мені доводиться читати щодня, хотілося б слідкувати за новинками в літературі, яку можу собі дозволити почитати лише під час подорожей або ввечері перед сном.
– Як часто Ви подорожуєте, чи є улюблені країни чи міста?
– Насправді ми з сім’єю дуже любимо подорожувати, і вже відвідали понад 40 країн світу. І завжди хочеться відкривати для себе нову країну та її культуру.
Розмовляли Марія Вінчура та Ірина Добровольська
