Відверто про економічну ситуацію в країні та виборчу кампанію, про популізм, цінності та особисте в розмові з лідером політичної партії «Народний контроль», народним депутатом України, секретарем Комітету ВРУ з питань запобігання і протидії корупції та кандидатом у президенти Дмитром Добродомовим.
Вашу президентську кампанію називають розігрівом перед виборами мера у Львові. Чому Ви вирішили змагатися за головну посаду в країні?
Майже тридцять років країною керують ті самі люди. Вони лише змінюють місця: то у владі, то в опозиції. Система годує п’ять-шість олігархів, отже, її потрібно зламати.
У 2019 році нас очікують доленосні вибори, на яких наша партія довірила мені її представляти. Далі будуть парламентські і місцеві вибори. У них ми теж будемо брати участь, тому що це унікальний шанс змінити країну. Щодо виборів мера Львова, то я не хотів би забігати наперед. Скажу лише, що в 2015 році я був кандидатом у мери і зберігаю бажання спробувати ще раз.
В Україні зараз не найкраща економічна ситуація. Чи мають політики зважати на цю обставину? Чи потрібно публічним персонам та лідерам суспільства вдаватися хоча б до легкої форми аскетизму?
Я був співавтором закону про електронні декларації, дані з яких так шокували українців. Особливо, коли йшлося про статки людей, які все життя займалися лише політикою. Однак важливо не впадати у крайнощі. Мінімальна зарплата лише підштовхуватиме депутатів до корупційних дій, проте я не голосував за останнє збільшення зарплати у парламенті. Підтримую ідею, що заробіток держслужбовця не має перевищувати більш ніж в 10 разів мінімальну зарплату в країні.
Як журналіст Ви озвучували багато незручних запитань. Чи готові як політик озвучувати непопулярні відповіді? І чому українські політики найчастіше йдуть шляхом популізму як найменшого опору?
Політики обирають популізм через бажання сподобатися. Одні обманюють, а інші радо у це вірять. Усім приємно чути, що завтра газ стане дешевшим в чотири рази. Я ж вважаю, що потрібно говорити незручну правду. Легко обіцяти, що завтра кожен отримає 500 євро, але для політика – це дорога в нікуди.
Зараз багато говорять про цінності, які забезпечують успішність людей і цілих спільнот. А які цінності Ви вважаєте засадничими і чого саме бракує українцям?
Засадничих цінностей бракує не лише громадянам, а й так званим політичним елітам. Саме тому в нас просто шалений рівень недовіри до старих політиків. Не можна під час війни приймати мародерські рішення щодо розкрадання бюджету чи армії. У владі не місце людям, яким бракує моральності та патріотизму.
Ви один із засновників жанру журналістських розслідувань в Україні. Зараз цей жанр став певною мірою модним. Водночас такі розслідування дуже рідко мають юридичні наслідки для фігурантів. У чому тоді їхній сенс? Чи потрібні вони у країні, де не працює суд?
У нас дійсно не працює правоохоронна система, однак журналістські розслідування потрібні. Журналісти фіксують порушення закону. У майбутньому до всіх цих злочинів можна буде швидко повернутися. Свобода слова – це один зі стовпів демократії. Журналісти виявляють проблему, але їм дійсно бракує важелів впливу на ситуацію. А політики, народні депутати ці важелі мають. Мораторій на вивіз лісу-кругляку, запровадження електронних декларацій, відкриття реєстрів, діяльність НАЗК – ось ті законопроекти, які я готував. Вони вже дали конкретний результат і полегшили роботу журналістам.
Нещодавно один з українських блогерів озвучив майже анекдотичну думку про те, що «влада краде, щоб перемогти Путіна». Водночас прості українці виправдовують свої дрібні крадіжки і порушення закону саме тим, що «влада краде». Як вийти з цього зачарованого кола?
Для оплесків потрібно дві долоні – однією нічого не вийде. У суспільстві має бути нульова толерантність до корупції. Адже ми згадуємо про закони і правила, коли перетинаємо кордон із країнами ЄС. Водночас я переконаний, що приклад мають показати політичні еліти, керівники держави. Коли люди відчують, що з’явилася справедливість, тоді й змінять свою поведінку. Після Революції Гідності суспільство було готове до цих змін. На жаль, саме люди при владі зробили так, щоб цього не сталося, а корупція залишилась.
Андрій Дрозда
У західних демократіях владу контролює громадянське суспільство. Ваша партія називається «Народний контроль», а наскільки пересічні українці готові контролювати владу?
Пересічні українці не те що не готові – вони не хочуть контролювати владу. Люди делегують відповідальність своїм обранцям і далі чекають від них якихось благ. Однак владу потрібно контролювати. Громадянське суспільство стало сильнішим, однак воно все ще недостатньо згуртоване і сильне. Парадоксально, але Україні з європейськими прагненнями ми досі маємо азіатську кастову систему влади. І ми бачимо, що умовні «нові обличчя» у Парламенті нерідко дотримуються старих правил. Адекватних депутатів там десь п’ятдесят – найбільше за всі скликання, але поки недостатньо.
Політична боротьба, мабуть, виснажливий процес. Як боретесь зі стресом?
Зараз просто небачений рівень цинізму. Люди не виконують домовленостей і вдають, що нічого не сталося. Публічно вчиняють злочини і знаходять тисячу виправдань. Звісно, це психологічно виснажує. Ми ж знаємо, що у Верховній Раді в різний спосіб борються зі стресом. Хтось за колоною щось нюхає, а хтось «бухає» у ніч прийняття бюджету. Я ж намагаюся знайти час, щоб полетіти на кілька днів з дружиною в Берлін чи інше місто. Такі вихідні заряджають мене на місяць чи два.
Абсолютних альтруїстів не існує. Чому Ви пішли в політику і в чому полягає Ваш політичний егоїзм?
В амбіціях. З часом у журналістиці мені стало вже не так цікаво і драйвово. Рішення йти в політику я прийняв у 2012 році після церемонії «Телетріумфу» в Київському оперному театрі. Я тоді став найкращим ведучим – це була найвища нагорода в професії і особиста крапка для мене. Після драматичних подій в історії країни це рішення лише зміцніло. Егоїзм є в кожного і може працювати на користь. Потрібно доводити, що ти найкращий, і показувати приклад.
