«Точка вашого сидіння визначає ваше поле зору» – цю фразу я почула близько десяти років тому. Тоді не до кінця розуміла її суть. Але вона врізалась в мою пам’ять, ніби Всесвіт знав, що прийде час – і я ще багато разів до неї повертатимусь.
Тоді, коли не розумітиму людей, які перебувають на інших «точках сидіння», ніж я. Коли не розумітиму тих, які опинились на узбіччі життя, і ставитиму собі запитання, чому вони не візьмуть себе в руки, у них же насправді стільки можливостей… Я підсвідомо дорікатиму їм через те, що вони цих можливостей не бачать, не хапаються за них, як за рятівні соломинки. Мені здаватиметься, що вони просто не хочуть їх бачити.
У такі моменти ця фраза виринатиме з підсвідомості і нагадуватиме – вони не можуть зі свого рівня побачити ті рішення, які я бачу зі свого. Інші «точки сидіння», інші горизонти, інші вершини і дно – інше.
Ця фраза звучатиме в мені і тоді, коли спостерігатиму за людьми, які десь там, на рівні, що для мене виглядає вершиною, роблять дії, яких я не розумію. Моя свідомість їх не прийматиме. Ці слова із фрази нізвідки виринатимуть і пояснюватимуть мені – я не можу це зрозуміти, адже я не бачу того, що бачать ці люди. Мій рівень може здаватися дном для них, а їхнє дно – для мене здаватись вершиною.
Нам легко засуджувати інших, засуджувати те, що ми не розуміємо, що не можемо усвідомити, прийняти. Ми дозволяємо собі думати, що на місці інших людей змогли б робити щось краще, швидше, ефективніше. Але це всього лише наші припущення. Адже ми не перебуваємо на їхньому місці. Ми – на своєму. І наше поле зору абсолютно залежить від нашої точки сидіння.
Це не означає, що ми не повинні прагнути піднятися на вищі рівні, аби змогти бачити більше. Суть життя і полягає в безперервному русі вгору. Важливо, щоб на цьому шляху ми не витрачали своєї енергії, розповідаючи іншим, як жити. Адже наша енергія – наш найцінніший ресурс, наше паливо, яке дає можливість продовжувати рух. Завдяки правильному її використанню ми зможемо досягнути нових вершин, вийти на нові рівні і побачити ті горизонти, про існування яких раніше лише здогадувались.
Зоряна Войтів, головний редактор
