Останні мовні/язичні «срачі» в мережі Facebook (наприклад, у Дани Ярової) підтверджують те, про що я хотів написати вже давно, але стримувався. Український бізнес поза межами Західної України тотально ігнорує україномовного споживача.
І скільки б я в силу свого лібералізму і толерантності не обходив цю тему, «срачі» довкола мене все одно виникають. Тому що проблема насправді існує, незалежно від того, чи говорю я про неї. Однак попереджу відразу. Я не писатиму про патріотизм, бо вважаю, що російськомовність не заважає бути патріотом України. Я не говоритиму про глобальну політику: якщо людина навіть зараз, після втрати Криму і війни на Сході, не розуміє, що головною технологією загарбника були не автомати російського спецназу, а тотальне залучення людей у російський інформаційний простір – то я навряд чи зможу це змінити. Писатиму лише про те, що є моїм фахом: спілкування бізнесу зі споживачами. І про сферу, яку знаю найкраще: ресторанну.
А в цій сфері у бізнесу на рівні Києва – повний швах у спілкуванні з україномовним споживачем. Я умовно поділив проблему на три аспекти.