Сучасна людина переїдає. Факт. Ні, вчені не заглядають людям у роти, переїдання ідентифікують, не повірите, через споглядання животів. Просто спускаєшся вулицею Городоцькою, мугикаєш собі під ніс улюблений трек і фіксуєш випуклість людських животів. Їх чимало. Заокруглене черево – результат переїдання. Тому, друже, знай: хочеш мати випуклість над поясом своїх штанів, мусиш переїдати – іншого шляху немає. Ні пиво, ні солодке тобі в цьому не допоможуть, тільки переїдання. Але фанатів великих животів не так вже й багато, особисто я не зустрічав жодного. Маємо парадокс: людина не хоче мати великого живота, але робить все, аби він виріс. Парадокс – це коли ти не можеш пояснити певне явище, реальність же завжди закономірна, в ній все чітко і логічно. Людина переїдає не тому, що хоче відростити собі великого живота. Вона ненароком переїдає, воно якось само переїдається, нехотячи.
схуднення
Мова – це засіб передання інформації, але, бляха, не ідеальний. Коли я пишу “альтернативні засоби схуднення”, то не маю на увазі, що вони варті уваги (бо вони варті уваги лише для того, аби знати, що їх варто обходити шостою дорогою). Це не альтернатива загальноприйнятим засобам, зовсім не альтернатива…
Якщо ти, друже, взявся читати цей текст, то я досягнув успіху, бо привернув твою увагу. Чим? Заголовком! На перший погляд, твоя зацікавленість моєю писаниною – це дивно. Сам поміркуй: відповідно до назви, я мав би писати щось про біохімічні процеси, які протікать в організмі. Хоч я більше ніж переконаний, що мій середньостатистичний читач – не біохімік. Крім того, я не менш переконаний, що ти не єдиний, хто, гортаючи цей чудовий журнал, зупинився почитати про метаболізм. Але чому? Річ у тім, що термін «метаболізм» часто чуємо навколо себе. Спостерігаючи за людиною, яка, як нам здається, занадто багато їсть і водночас не гладшає, ми крізь зуби видаємо: «Має швидкий метаболізм». Дивлячись на своє заокруглене брюхо, також кажемо: «Нічого не вдієш, у мене сповільнений метаболізм». Людина – дивне, всезнаюче створіння. Ми вкрай рідко говоримо собі, що щось не знаємо, у нас є на все пояснення, завжди всі пазли сходяться: якщо худа людина, то швидкий метаболізм, якщо повна, то повільний. Проблема в тому, що коли ми «знаємо», в нас не виникає ніяких запитань, а це погано. Пропоную тобі стати на час читання моєї писанини учнем, що прагне до знань, учнем, який не знає, але прагне знати…
Коли я в авто слухаю радіо, то це має бути музика – ніякої балаканини. Їду я не пам’ятаю куди, як і не пам’ятаю звідки. Гарна мелодія коливає мою праву барабанну перетинку, ліву також. Добігає пісня до кінця, і, вочевидь, на вельми патріотичній радіохвилі починає віщати ведучий щось на кшталт: «Говоріть питомими українськими словами, уникаючи слів, які мають схожі за звучанням аналоги в російській мові. Замініть слово схуднення, яке схоже до «похудение», на істинно українське – «змарніння». Виходить, друзі, що вже десь з десяток років займаюсь людським змарнінням. Треба буде розклеїти по під’їздах оголошення: «Тільки з нами ви змарнієте швидко та легко!», ото клієнти попруть…