Завжди моє святкування Нового Року проходило якось одноманітно:
шампанське, олів’є, «Іронія долі» та «Вечірній квартал». Проте, цього року, я
прийняв рішення поламати традиції та зустріти його в теплих краях, на березі
океану в компанії абсолютно незнайомих людей. Після нетривалих пошуків мій
вибір знову зупинився на команді Antropolio, яка пропонувала доволі цікаву
програму.
Подорож почалась з міста Улувату та парку Гаруда Вишна Кінчана, де
будується найвища в Азії статуя бога Вишни на Гаруді. Парк знаходиться в
мальовничому місці, з великою кількістю зелені та багатьма грайливими
мавпочками, які регулярно крадуть речі в необачних туристів. Прогулявшись
парком з чудовою набережною, ми поїхали готуватись до перельоту в одне з
найгарніших місць нашої планети – Раджа Ампат, що знаходиться у Вест
Папуа.
Наступного дня у більшості нашого колективу відбулась історична подія –
ми вперше перетнули екватор. Коли наші навігатори показали, що кораблик
знаходиться між двома півкулями, ми зупинились і група почала переглядатись.
Доброю піратською традицією при перетині екватору було викидати когось за борт.
Та потрібної жертви не знайшли і, заспокоївшись, всі попливли далі.
Згодом команда дісталась до цікавої гори, на яку не всі наважились піднятись.
На деяких етапах було необхідно карабкатись вертикально по виступах в скалі,
незважаючи на шалену спеку та величезну вологість. Але тамтешні краєвиди
того вартували. Насолодившись красою, нас повезли на корм акулам. Групу
спустили у воду та до нас припливли морські хижаки, довжина яких сягала
двох метрів. І коли біля тебе плаває декілька таких рибинок, чомусь згадуються
кадри з фільму «Щелепи». Але місцеві рибки вирішили, що ми не смачні і
навіть нас не попробували. Після цього невеличкого екстриму ми повернулись
в бунгало і почали підготовку до святкування Нового Року на березі
Індійського океану. Вперше, замість звичного олів’є на святковому столі
лежали фрукти та латвійське сало, привезене одним з туристів.
А Новий Рік розпочався з снорклінгу в неймовірних місцях з безліччю
різноманітних рибок та чудових коралових рифів. Після цього ми поїхали на
floating sand – острови, які з’являються під час відливу, з білосніжним пісочком
посеред океану. Погулявши та пофотографувавшись на зникаючих островах, на
нас чекали мавпи, які люб’язно позували фотографам. У кожного з нас було
просто неймовірне відчуття, коли під нами пропливала велика кількаметрова
дружелюбна тваринка. Опісля ми повалялись на незайманому пляжі аж поки
нас не зігнав проливний дощ. І це був найкращий в житті ранок після Нового
Року.
Наступний день був незвичайним, адже це був мій 33-й День народження.
Перший тост був піднятий на кораблі пластиковими пляшечками з водою, а
привітання і побажання були щирими та невимушеними! Весь день група
провела в дорозі і до готелю ми дібралися пізно ввечері. А з самого ранку
вирушили зустрічати схід сонця на вершині вулкану Бромо, який вважається
одним з кращих на нашій планеті. Стоячи на вершині кратера, ми відчули його
незвичне дихання.
На вершині вулкану група зробила мені незабутній подарунок – торт з
моїм іменем та 33 свічками. Для мене досі залишається загадкою, як вони вночі
змогли це організувати. Після чергових привітань було прийняте рішення з’їсти
солодкий подарунок, а оскільки столових приборів на вершинах вулканів не
роздають, всі стали запихати його в рот руками. З цим завданням група
справилась швидко та бездоганно. Думаю, цей день народження запам’ятається
мені надовго. І вкотре я переконався, що людям потрібно дарувати емоції,
замість матеріальних речей!
Спустившись з вулкану, після недовгого переїзду, ми доїхали до водоспаду
Мадакаріпура – комплекса з семи водоспадів. На головному – вода падає з 200
метрової висоти.
Поплававши у водоспаді, всі знову повернулись в автобус і після
багатогодинного переїзду група опинилася у черговому готелі. Цього разу нам
виділили на сон небагато і в 1 ночі ми вирушили до вулкану Іджен. Після
важких попередніх днів дорога до нього була надзвичайно складною. Піт
заливав обличчя, але цю вершину підкорила вся група. Усі бажаючі змогли
спуститись в кратер, де побачили блакитне сяйво горючої сірки. А коли вітер
розвертав сірчану хмару на людей, не рятували ні захисні маски ні респіратори,
а в нас з’явилось тільки одне бажання – знайти ковток свіжого повітря. У
кратері ми не побачили жодної техніки. Усі роботи з видобування сірки
проводяться вручну. Місцеві працівники доставляють кошики з сировиною,
вага яких сягає 80 кг, на вершину вулкану, використовуючи виключно свою
фізичну силу, отримуючи за це смішні зарплат.
Повернувшись на Балі, ми поїхали в глибину острова та побачили чудові рисові плантації, які занесені в світову спадщину ЮНЕСКО. Пізніше ми поплавали в водоспадах Алінг-Алінг, Кембар та Гіт Гіт. Шукачі екстриму, змогли пострибати у воду, а найсміливіші проїхатись в нестримних водах водоспаду. Наступного дня на нас чекали веселі мавпочки в monkey forest, які не соромились полазити по туристах та повитягувати всілякі смаколики з рюкзаків. Після грайливих мавпенят ми поїхали в музей Антоніо Бланко, де на нас накинулись гігантські різнокольорові папуги, які люб’язно позували для фотосесії і облизували людей. Пізніше група пройшла процедуру очищення карми в храмі Танах Лот та з добрими намірами відправились на острови Нуса Пеніда, де знову нас зачаровували фантастичні заходи сонця, а блакитна водичка вихлюпувалась на білосніжні пляжі. Добряче відпочивши, покупавшись та позасмагавши команда вирушила на Балі. Після повернення відбулась прощальна вечеря і я полетів в Сінгапур та Куала Лумпур, але це вже зовсім інша історія…
Анатолій Крачковський
