Маючи за спиною багатовікову історію і статус столиці колись могутньої та великої держави, і навіть вдвічі більшу за Львів площу, масштабом чи розмахом Вільнюсові вражати важко. Навіть для львів`ян столиця, яка налічує 580 тис. мешканців, не виглядає мегаполісом. Проте в цьому і свої переваги. Тут дуже мило, тихо, спокійно, чисто і впорядковано. І маючи бажання втекти зі Львова на вихідні, вже за менш ніж дві години після вильоту з нашого міського аеропорта можна неспішно прогулюватися містом або ж попивати литовське пиво в одному з пабів.
Хоч ми і не маємо спільних з Литвою кордонів, а наше місто ніколи не входило до складу Великого Князівства Литовського, Прибалтика ніколи не була для нас далекою чи незвіданою, тому відвідини будь-якої з країн супроводжуватиме відчуття чогось доволі знайомого.
І яких тут тільки мов не наслухаєшся! Звісно, головною і найпоширенішою є литовська. Після неї практично на кожному кроці натрапляєш на російську. В районі вокзалу, автостанції нерідко чути рідну українську заробітчанського характеру. А ще іноді старші жіночки між собою спілкуюся якоюсь ніби сумішшю української, польської і білоруської, яку розуміти дуже легко.
Старе місто
Архітектура старої частини столиці досить рівномірна за стилями, виглядом та навіть поверховістю. Як ми вже згадували, масштабною її аж ніяк не назвеш, тому з загального рівня будівель виділяються хіба церкви. Зрештою, саме їх тут і найцікавіше розглядати. Бо вулиці, включно з головним проспектом, часто вузенькі та малолюдні. Почати оглядини визначних місць можна з Соборної площі. На ній розташований головний храм міста – білий, величний, неокласицистичний собор Святого Станіслава та Святого Владислава. Збудований наприкінці XVIII ст. своєю архітектурою з високими колонами він дуже відрізняється від усього довкола.
Відразу позаду нього – Палац Великих Князів Литовських у Нижньому замку. Це не автентична споруда – її, на жаль, зруйнували у 1801 році, проте новий палац славний тим, що це поки наймасштабніший реставраційний проект незалежної Литви.
Позаду замку на пагорбі – Вежа Гедиміна, фортечна башта, яка раніше була частиною Верхнього замку XIV ст. Це найкраще збережена частина фортеці, яку зараз можна оглянути, піднявшись на гору пішки або ж на фунікулері. З верхівки пагорба та з оглядового майданчика вежі відкривається 360º панораму міста.
Оглянувши ці місця, можна з впевненістю казати, що ви побачили більшу частину ключових пам’яток архітектури. Рухаючись далі в напрямку старого міста, не оминайте готичну церкву Св. Анни з червоної цегли – вона дійсно чудова.
А далі – просто блукайте, гуляйте та губіться між вузенькими вуличками, заходьте в паби на пиво або милі ресторани, щоб спробувати національні страви. Головна з них – цепеліни, начинені м‘ясним фаршем клейкі картопляні зрази.
Серед цікавих інших цікавих місць старого міста можна оглянути площу з Ратушею та відреставрований бастіон – частину оборонних мурів Вільнюса.
Також до кожного туристичного маршруту включають прогулянку районом Ужупіс.
Коли путівники розповідають про цей район Вільнюса, то описують його як осередок неформальності, творчості, свободи… Тому, збираючись сюди, очікуєш побачити тут щось схоже або на копенгагенську Християнію – район вільних, «незалежних» гедоністів, які курять «травку» відпочивають від нічогонероблення і насолоджуються життям, протиставляючи себе державним устоям; або богемну місцину, де всі тільки й кавують або чаюють та спілкуються під приємну ненав’язливу музику.
Проте Ужупіс зовсім не такий. Це просто ще один район Вільнюса, проте зі звичним укладом життя. Тут є магазини, супермаркети, галереї, салони краси, кав’ярні та паби. А от чого нема, то це нонконформістичного духу, про який якщо не кажуть прямо, то як мінімум натякають, розповідаючи про це місце. Насправді цікавим є хіба розміщення району, якийсь мальовничо огинає річка Вільня.
Новий Вільнюс
Окрім старого міста, у Вільнюсі також є нові сучасні райони з хмарочосами і великими торговими центрами (те, що зосереджене в центрі міста для шопінгу не годиться). Також неподалік аеропорту розташована ІКЕА та торговий комплекс з магазинами багатьох відомих нам мас-маркет брендів. Тому якщо відчуєте, що історичних пам’яток надивилися вдосталь, нудьгувати за сучасним не доведеться.
Огляд сучасної архітектури міста можна розпочати з Литовської опери. Хоч ця і будівля збудована в 1974 році, виглядає вона досить колоритно та трендово. Розташований театр майже на березі річки Неріс, перетнувши яку мостом, можна опинитися у новій частині міста. Тут вам і багатоповерхівки, сучасні готелі, офісні будівлі, інші хмарочоси та торгові центри. Ця правобережна частина Вільнюса відрізняється від всього іншого так, що часом можна забути, яке місто відвідуєте.
Тракай
Якщо маєте бажання вибратися за межі столиці і побачити щось цікаве і красиве – тоді однозначно першим ділом треба їхати в Тракай. Це маленьке провінційне містечко з дуже незвичайним розташуванням поміж двох озер Ґальве та Лука приваблює туристів з Вільнюса першочергово своїм красивим острівним замком та чарівною природою.
Розташований всього півгодини їзди від столиці Литви Тракайський замок є найбільшим у країні старовинним замком, перлиною готичної архітектури цього регіону і одним з найпопулярніших туристичних об‘єктів.
До наших днів він дійшов, на жаль, не у своєму первинному стані, проте після закінчення масштабної реконструкції після століть занепаду у 1984 році ми отримали його майже новим. Він як і сім століть тому може похвалитися крутими цегляними готичними склепіннями, міцною кладкою, цільним архітектурним ансамблем та красивою природою довкола. Музей у палатах і залах замку на противагу всьому дуже сучасний: голограми правителів, цифрові реконструкції вигляду різних періодів, інтерактивні ігри. Оглядаючи замок, не забудьте прогулятися довкола його мурів зовні та помилуватися видами озера.
У самому містечку Тракай загалом робити практично нічого. Проте воно має дуже особливе розташування, тут багато людей досі живе в стареньких милих дерев’яних різнокольорових будиночках – і майже кожен з видом на одне з озер. Прогулюючись від замку до вокзалу у вікні якогось з них можна легко помітити схожого на Санта-Клауса в буденному одязі чоловіка, який п‘є чай і читає газету. Така вона литовська провінція, і з нею познайомитися теж доволі цікаво.
Якщо самого Вільнюса чи цілої невеликої Литви замало, можна без проблем добратися до Риги чи Талліна, організувавши такий собі прибалтійський тур. Хоча, мабуть, аби не змішувати враження, відвідини цих трьох країн краще розділяти. Бо тут теж все дуже миле, чисте, доглянуте, відреставроване та облаштоване. Тільки якось більше локалізовано й архітектурно «рельєфно».
Чистота вулиць і стан пам’яток архітектури вражають – причому зміни такі сталися зовсім недавно. Взагалі, відвідуючи Прибалтику, часто хочеться згадувати Львів. Згадувати, розуміючи, що наше місто має майже нічим за туристичною привабливістю не поступається жодній з прибалтійських столиць. Нам би їхній порядок, фінансування, вміння цінувати історичну спадщину. Лишається тільки побажати такого ж підходу Львову, і тоді точно все у нас буде добре.
Остап Процик
