Морські козацькі чайки – це військові човни. У 1606 році козаки на цих суднах взяли Варну – неприступну з моря фортецю. Султан дізнався, що козаки наступають і розізлився. Наказав перегородити Дніпро ланцюгами і по кінцях поставити фортецю. Козаки схитрували. Вночі пустили вперед порожні плоти. Почувши дзвін ланцюгів, турки відкрили гарматний вогонь і розбили їх. Тоді козаки безшумно пропливли повз ворога. А взагалі штурм Варни завершився розгромом берегових укріплень і знищенням усіх турецьких кораблів, які стояли на рейді. Це козацька історія тоді. Але козаки живуть і сьогодні. А «Егоїст» поспілкувався з отаманом товариства «Кіш» Тарасом Беняхом.
25 років тому він зі своїми друзями брав участь у зведенні козацької чайки «Пресвята Покрова». Зробили її з дуба. За взірець взяли бойовий вітрильний човен Запорізьких козаків XVI-XVII ст. Справилися за один рік: львівський коваль Василь Качмар запропонував відтворити чайку. Це здавалося авантюрою. Це була перша копія козацької чайки. І вже у 1992 вирушили в морський похід у Туреччину, Грецію, Італію та Францію, де залишили чайку на зимівлю. Наступного року повернулися і пішли на Ла-Манш до Англії в Саутгемптон. Там був старт навколосвітньої регати. Потім екіпаж чайки запрошували на різноманітні морські фестивалі, святкування і зустрічі аж до сьогодні.
Зараз човен стоїть на узбережжі Атлантики в Понт-Авені. Цього року 19 серпня буде проходити морське святкування «Бель Анжель», куди запросили й екіпаж чайки «Пресвята Богородиця».
Розмовляємо ми у незвичному місці – на Личаківському кладовищі. Основна робота Тараса – реставрація пам`ятників і заняття скульптурою.
«Але з 1992 року, коли потрапив на чайку, це так само стало невід`ємною частиною мого життя», – додає Тарас.
– Минуло вже 25 років з того часу, як представили козацьку чайку у Львові. Які найголовніші висновки?
– Важливі не матеріальні здобутки, а важливо пізнати життя іншим поглядом, ніж дивиться загал. Бо людина як звикла жити? Потрібно заробити, щоб мати щось з`їсти, побудувати будинок. Трохи менша частина людей прагне кудись поїхати і подивитися на світ. А ще є частина людей авантюрного складу, які бажають не просто так прожити це життя, а відчути його правдивий «смак».
– Ви авантюрист?
– Не скажу, що великий авантюрист, але певною мірою так.
– А команда, яка з Вами працює?
– Так само. Бо людина неавантюрна на чайку не пішла б. Чайка виховала вже нове покоління людей. Комусь змінила життя.
– Наприклад?
– У нашій команді є чоловік, який вчився працювати зі шкірою, шити взуття. І раптом все змінюється: він стає яхтсменом, любить море, будує кораблі.
– Тарасе, Ви про когось конкретного говорите?
– Це наш капітан Мирон Гуманецький. Я вважаю, що чайка просто змінила його долю. В молодості він мав один шлях, а потім все змінилося.
– І він зараз з Вами?
– Так. Мирон – один з тих, хто найкраще знає морську справу.
– А звідки у Вас цікавість до козацької історії, козацьких човнів?
– До історії цікавість була завжди. Освічена людина повинна цікавитися і знати свою історію. А козаччина є невід`ємною її частиною. Козаччина – це надзвичайно велика сторінка історії, якою б будь-яка країна гордилася. Звичайно, були свої плюси і мінуси. Але так є завжди. Козаччина триває і тепер. Наші хлопці, які йдуть на війну, вистригають собі чуби. Вони внутрішньо відчувають себе козаками. У них є козацький дух.
– Скільки часу на рік Ви плаваєте?
– Переважно у літні місяці. Недовго, бо завжди бракує коштів. Весь час йдемо на різні морські святкування, запрошення інших країн. Чайка виконує дипломатичну місію. Ми представляємо Україну, яка є морською державою. Чайка є тим прикладом, який показує, що морські традиції у нас були і є. Українці ходили по морю, будували кораблі, і нічого подібного у світі немає. Всі кораблі схожі. Але такого корабля як чайка немає більше ніде.
– Як сприймають європейські моряки нашу чайку?
– Для них це дуже цікаво. Питаються про морехідні здатності чайки, як вона під вітрилами йде. У дракара вікінгів конструкція схожа. Але він у світі більш вивчений, а от чайки знають мало. Тому нам важливо бути представниками на морських святкуваннях у світі й показувати себе. Зацікавлення виявляється у тому, що нас постійно запрошують. Розглядати чайку підходять спеціалісти, моряки.
– На чайці можна ночувати, варити їсти?
– Звичайно, вигідних умов немає. Спимо на палубі. Тому що в трюмі мало місця і там тільки речі тримати можна. І є в нас так званий камбуз, де ставимо газовий балон, спеціально адаптовану до хитавиці на морі плитку: корабель хитається, а вона залишається в непорушному стані.
– А що їдять моряки козацької чайки?
– Все, що вдома. Ми і борщ варимо. Це не є такі суворі умови, як в козацькі часи.
– Як себе поводить чайка в бурю?
– Чудово переносить хвилі. Конструкція чайки дуже вдала. Середня швидкість для корабля під вітрилом – 8 вузлів або 16 км/год.
– Тарасе, для того, щоб підтримати чайку в доброму стані і вийти в плавання, потрібні великі кошти. Маєте постійних інвесторів?
– Ні. Ми шукаємо гроші. В світі прийнято, що держава такі починання підтримує, бо ми є представниками нашої держави, а в нас – все навпаки. Ми є представниками Львова, який теж має нас підтримувати. Ми не повинні ходити і просити кошти.
– А що кажуть у державних структурах? Чому гроші не дають?
– Нічого не кажуть. Їх це не цікавить. Все наголошують, що час складний і нема грошей. Потрібно хоча б 10 тисяч євро, щоб вирушити в похід, взяти участь в якихось святкуваннях і не виглядати жебраками. Цього літа ми розраховуємо зібрати хоча б 6-7 тисяч доларів. Це для того, щоб закінчити ремонт і спустити чайку на воду. Для цього організували виставку-аукціон творів відомих художників, яка триває зараз в «Дзизі». Окрім ремонту, необхідно буде купити ще багато речей на чайку, наприклад, радіо, GPS, новий компас, водонепроникні костюми, рятівні засоби. Але поки що робимо наголос лише на закінченні ремонту. Потім будемо збирати гроші на решту необхідних речей.
Так, у нас йде війна. Час скрутний. Але те, що стосується культури, треба підтримати. Як сказав Черчилль: «А заради чого ми тоді воюємо? Для чого нам перемога, якщо не буде культури?». Культуру треба розвивати, бо це – обличчя держави. А ще чайка – військовий корабель. Свого роду це символ незалежності України. Бо ми будувати чайку почали тоді, коли Україна стала незалежною – у 1991 році.
Розмовляла Юлія Василина
