Мартіна МакДону називають справжньою сенсацією Європи, а критики вже за життя визнають його одним із найславетніших драматургів нашого часу та першим класиком ХХI століття. У віці 27 років Мартін МакДона став першим письменником з часів Вільяма Шекспіра, чотири п’єси якого одночасно йшли у репертуарі лондонського Королівського національного театру. Це справді дивовижно, якщо взяти до уваги те, що Мартін народився у звичайній ірландській сім’ї, так і не закінчив школу, майже 10 років жив на допомогу по безробіттю, а п’єси писати взагалі не збирався.
Простий ірландський хлопчина з’явився на світ у Лондоні. Його батько працював на будові, а мама була прибиральницею. Коли Мартіну виповнилося 16 років, його батьки вийшли на пенсію та повернулися на батьківщину – до Ірландії.
З цього дня Мартін зі своїм старшим братом Джоном розпочали у Лондоні самостійне життя. Мартін кинув школу та влаштувався на біржу праці. Наслідуючи старшого брата, почав писати оповідання. Наступні 10 років вони жили разом в орендованій квартирі на допомогу по безробіттю та щодня писали.
Аби не засмучувати матір своїм літературним неробством, Мартін час від часу влаштовувався вантажником, підсобником у супермаркеті, сміттярем або майстром по збору меблів, але все це тривало зовсім недовго. Він звільнявся і знову сидів вдома, зачитуючись своїми улюбленими авторами Борхесом та Набоковим. У ті буремні часи Мартін писав моторошні новели в дусі казок братів Грімм та сценарії до фільмів і радіоп’єс. Він уперто та наполегливо надсилав свої роботи до різних редакцій, але там завжди відповідали негативно. Вони з братом провели майже 10 безуспішних років, отримуючи відмову за відмовою.
А потім настав 1994 рік, який змінив усе. У негласному в тому, хто швидше стане успішним письменником, брат Мартіна лідирував. Джон виграв стипендію та отримав запрошення на рік до США – навчатися сценарної майстерності.
Мартін залишився самотнім у тій же орендованій квартирі та з тією ж допомогою по безробіттю. Тоді МакДона вирішив: потрібно терміново щось із цим робити. Взяв себе в руки та пообіцяв щодня писати певну кількість сторінок, всупереч натхненню, поганому настрою, здоров’ю та іншим факторам. Мартін встановив для себе крайній термін – повинен досягнути успіху за два роки. За той рік, коли Джон навчався у США, він написав 7 п’єс.
За свою працю та наполегливість Мартін отримав винагороду. В 1997 році написав п’єсу «Красуня з Лінена», як сам стверджує, за 8 днів. Саме вона стала початком його приголомшливої кар’єри: п’єсу поставили спочатку в Ірландії, потім – у лондонському Royal Court Theatre, а згодом і на Бродвеї.
Вже на початку 2000-х «Королеву краси з Лінена» переклали на 28 мов, вона потрапила до репертуару багатьох театрів світу. Після довгих років наполегливої праці та самотнього життя Мартін прокинувся знаменитим.
Драматург отримав важливу в театральному світі премію London Evening Standard Theatre Award як «найперспективніший драматург». Мартін так хвилювався перед церемонією, що напився до бісиків та облаяв Шона Коннері, бо той зробив йому зауваження щодо некоректних висловлювань про Великобританію. Сем Мендес, який того вечора вручав герою нагороду, назвав МакДона «дуже талановитим, дуже самовпевненим та дуже молодим», а публіка дружньо додала: «та дуже п’яним». З того часу Мартін неохоче з’являється перед великою аудиторією та рідко дає інтерв’ю.
Найвідоміші його п’єси – «Людина-подушка», «Каліка з острова Інішмаан», «Сиротливий захід». Твори МакДона називають сенсацією, а його самого – «Тарантіно з театру». Мартіна МакДона вважають майстром чорного гумору та чудовим оповідачем. У письменництві він не зраджує своїм правилам: не задаватися, не нудьгувати та не бути розумнішим за свого глядача.
Герої п’єс і сценаріїв МакДона – маргінали, фріки, люди зі своїми «мухами». Світ, який створює Мартін, часто сюрреалістичний: здається, що усі прагнуть одне одного вбити та потрохи божеволіють. Без зайвих емоцій МакДона міксує смішне й трагічне у шалений коктейль, сміється над усім та усіма – і все це з абсолютно серйозним обличчям.
Прийшов 2004 рік. Мартін вирішив, що театру йому замало та несподівано з’явився у кіно. Амбіціям МакДона не давали спокою лаври його улюблених режисерів Мартіна Скорсезе, Квентіна Тарантіно, Терренса Маліка та Девіда Лінча. У 34 роки він успішно «вистрілив» своїм першим короткометражним фільмом «Шестизарядний». Той одразу приніс Мартіну «Оскара». Яскравий кінодебют надихнув МакДона на повнометражний фільм – і через три роки з’явилась трагікомедія «Залягти на дно в Брюгге», яка назавжди вписала ім’я ірландця в історію кіно. Через чотири роки світ побачили «Сім психопатів» – ще одна чорна комедія, в якій режисер не зрадив собі та запросив на головну роль свого улюбленого актора Коліна Фаррелла.
І нарешті 2017 рік. МакДона стає абсолютним тріумфатором кіносезону – і усе завдяки його фільму «Три білборди за межами Еббінга, Міссурі». Глибока історія про відчай та помсту жінки, яка зневірилася у правосудді після вбивства її доньки. Кінокартина отримала чотири «Золотих глобуси», п’ять премій BAFTA, а також сім номінацій на «Оскар».
Ось так 16-річний підліток Мартін МакДона, який кинув школу і жив без батьків, не мав ні освіти, ні відомих родичів, який був безробітним майже 10 років, отримав десятки відмов від редакцій, шляхом наполегливої праці та безумовної віри у себе став одним із найславетніших драматургів нашого часу та першим класиком ХХI століття.
Коли Мартіна запитують, як стати знаменитим письменником, він відповідає: «Насправді я не знав, чим у житті хочу зайнятися. Мені взагалі не хотілось працювати. А бути письменником шикарна відмазка, щоб кожен день не ходити на цю бісову роботу».
Христина Полубічко
