Павло Резвой, нащадок відомого аристократичного роду, у віці 65 років в 2004 році на одномісному веслярському човні Marion Lviv перетнув Атлантичний океан, беручи участь у регаті Лондонського клубу океанських веслярів. Його ім’я внесли до Книги рекордів Гінесса як найстаршої людини, що здійснила плавання через океан. За 61 день Павло Резвой подолав 5500 кілометрів. Вже через рік чоловік пройшов на веслах через Індійський океан та отримав новий титул – найшвидший весляр, який його перетнув. Ця морська подорож тривала 67 днів. Павло Резвой став третьою людиною у світі, яка подолала океан на веслах, і другою, яка за своє життя подолала два океани.
Діти завжди яскраво мріють про те, ким хочуть стати у дорослому житті. Ким Ви бачили себе у дитинстві?
Як не дивно, мріяв стати біологом. Мій дід по батьку за фахом був біологом, ми мали дуже дружні стосунки. Я навіть рік провчився на біологічному факультеті Львівського університету. Це був розпал «лисенківщини» (адміністративне переслідування вчених та науковців за їхні «політично некоректні» наукові погляди), мені стало огидно – і я пішов служити в армію.
За освітою Ви – геолог. Це покликання чи, можливо, продовжували сімейну династію?
Після служби в армії я справді вирішив продовжити сімейну династію геологів та вступив на геологічний факультет Львівського університету. Вчитися було цікаво. Геологія – багатогранна. Ніколи не шкодував про вибір спеціальності.
Свого часу Ви брали участь в геологорозвідувальних експедиціях в Центральній Азії на Памір та Туркменістанський хребет. Цій роботі віддали 30 років життя, розкажіть, будь ласка, про неї.
Я займався створенням геологічних карт масштабу 1:25 000 і 1:50 000. Це коли в 1 сантиметрі карти розміщено 250 або 500 метрів відстані. Роботи по вивченню місцевості велися на висоті від 2500 метрів до 7000 метрів. Працювали ми більше на ентузіазмі. Платили нам, щиро кажучи, дуже мало.
Ми стикалися з проблемами транспортування, недостатнього забезпечення продуктами та відсутністю спорядження. Підійматись доводилось практично до висоти 7 тисяч метрів над рівнем океану. В останні роки нас підвозив гелікоптер, але на найвищі точки він доставити нас не міг, тож робили це самотужки. Словом, сумувати не доводилося.
Ви шукали золото в Гані. Звучить дуже екзотично. Усе ж таки Африка — загадковий для нас континент.
Африка – моя дитяча мрія. Крокодили, бегемоти, жирафи, слони… Робота у Гані вбила Африку мого дитинства та лікаря Айболить (популярного персонажа радянських мультфільмів). 26 мільйонів ганців з’їли усе живе: усіх тварин, яких можна піймати та вполювати. А золото, спитаєте ви? Золото добували в Гані 200 років – і до нашого прибуття шукати там вже було нічого.
Дніпропетровська компанія, яка нас найняла, зрозумівши це, так і кинула у Гані, не заплативши за 4 місяці роботи. Зворотні квитки на літак у нас були, але потрібно було якось вижити 1,5 місяці. Ми робили вилазки в джунглі та збирали коріння, ним харчувалися. Так і виживали.
У 65 років перетнути Атлантичний океан – що спонукало Вас у такому солідному віці кинути виклик спочатку цьому, а згодом Індійському?
Перш за все, мною керувала природна цікавість. Як виглядає океан з борта маленького човна? Як я себе буду відчувати в такій близькості до безмежної водної стихії та її мешканців? Перетнувши Атлантику, я збагнув, що мені було неймовірно цікаво та добре.
Тому продовжив свої мандри, перепливши Карибське море до Куби та Ямайки. Через рік мені випала нагода перейти через Індійський океан. Коли мій син Федір Резвой, допливши до Кокосових островів, відмовився від подальшого плавання через травму, я без найменших вагань замінив його в подорожі. Вважаю, що мені шалено пощастило. Це було в кайф.
Що було найважчим під час подорожі Атлантичним океаном?
У мене були дві серйозні несправності під час переходу, через які мене могли зняти з маршруту. Спочатку «здох» мій супутниковий телефон. Але керівники регати бачили, що я впевнено та наполегливо рухаюся до острова Барбадос, тому зі змагань мене не зняли. Згодом у мене зламалося кермо – я втратив можливість керувати човном. Тут мене знову ж таки могли зняти зі змагань. Страх того, що плавання зупинять, змусив мене проявити винахідливість: за два дні з підручних засобів я зробив подобу керма, з яким і дійшов до Барбадосу.
А як же Ви давали собі раду під час шторму?
Тоді заходив до себе в каюту, закривав люк та чекав. У мене шторми були по чотири дні щонайбільше. Але я, наче мавпа, призвичаївся та за будь-якого шторму варив собі каву. Примус тримав ногами, каструлю в руках. І рибу смажив за будь-якої погоди, використовуючи банку з-під болгарського лечо.
Як Ви харчувалися у мандрівці?
Питання харчування в автономному плаванні вирішив ще задовго до самої мандрівки. Це сублімовані продукти для альпіністів, морські сухарі, консерви, кава, чай, звичайно ж – рибалка та хороший газовий примус. З собою я брав запас прісної води та закріпляв його до човна у вигляді баласту. А також використовував електроопріснювач для того, аби добувати прісну воду.
Найяскравіші моменти Ваших морських подорожей – які вони?
В Атлантиці пройшов через стадо китів – це було справді захопливе видовище. У Карибському морі американська берегова охорона довго літала наді мною спочатку на літаку, потім на гелікоптері. Врешті-решт, до мене підійшов корабель берегової охорони, з якого до на борт висадився офіцер. Капітан охорони переконався, що я не везу наркотики з Венесуели, тоді ми мирно розійшлися, потиснувши один одному руки.
Пане Павле, що б Ви порадили тим читачам журналу «Егоїст», які мріють вирушити у захопливі мандри, але не наважуються цього зробити?
Думаю, що рішучих людей, які б хотіли переплисти океан на веслярському човні, у нас достатньо. Але одної рішучості замало для такої подорожі, потрібні достатньо великі кошти. Мені в цьому сенсі поталанило. Майже всі ті плавзасоби, які я використовував, отримав від товариства англійських гребців. Індійський океан я переплив завдяки тому, що син Федір знайшов інвесторів, провів усі підготовчі роботи, але через травму сам плисти не зміг.
Розмовляла Христина Полубічко
