Пам’ятаєте неймовірну перемогу збірної Данії на Євро-1992? У цієї історії є також інший бік, однак він зовсім не веселий, більше того – трагічний, але й чарівний водночас. І мало хто знає про це.
У 1992 році через політичні причини збірну Югославії відсторонили від участі в турнірі, який тоді відбувався у Швеції. Ця подія – типовий «Чорний лебідь» – призвела до того, що замінити югославів запросили збірну Данії. Команда тоді навіть не потрапила на турнір, а гравці відпочивали на курортах. Спочатку ніхто в Данії не повірив в цю новину – казали, що розіграш. Не вірив у це і тренер данців Ріхард Меллер-Нільсон. Згодом, коли усі таки переконались, що ніхто не жартує, футболістів збірної почали збирати з усіх курортів світу. Справа була нелегкою, бо гравці продовжували думати, що це насмішки, і кидали слухавки.
З великими труднощами тренеру вдалося умовити футболістів прибути в розташування збірної. Приїхали не усі – Мікаель Лаудруп конфліктував з тренером і не захотів переривати свій відпочинок. Зрештою, усі в світі розуміли, що Данія їде на турнір в якості статистів.
Це розумів і Меллер-Нільсен, тому переконував футболістів, що після трьох ігор кожен зможе повернутись до своїх справ. У команди не було ні плану тренувань, ні аналізу суперників – взагалі нічого не було. Ідея була такою: вийдемо на поле, торкнемося м’яча, а там видно буде, що робити далі. Від чемпіонату спочатку відмовився і Кім Вільфорт. Причина такого рішення жахлива – його маленька дочка помирала у лікарні для онкохворих. Тренер і команда розуміли, у якому жахливому стані був Вільфорт. Йому пропонували будь-які умови, проте футболіст все одно не погоджувався. Коли хворій дівчинці стало краще, вона разом з матір’ю попросили Кіма поїхати на чемпіонат. Тренер Нільсон дозволив Вільфорту після матчу відразу повернутися у Данію – добре, що відстань не була великою.
Перший матч Данія грає внічию з англійцями, у другому програє Швеції. Донці Вільфорта знову стає гірше – і в перерві дружина просить його терміново повернуться у Копенгаген. Він збирає валізу і їде. Каже товаришам, аби не чекали, бо прийняв рішення покинути турнір. Усі все зрозуміли – Вільфорт залишив збірну. Матч з Францією він дивиться вже у лікарні разом з дочкою. Данія відкриває рахунок, Франція наздоганяє – все йшло до вильоту, проте в самому кінці Ельструп забиває Франції переможний гол.
Вільфорт чує, як вся лікарня наповнюється щасливими вигуками. Хворі, нещасні люди, яким залишилось жити зовсім трохи, ті, хто страждали від страшного болю, худі, знесилені без волосся, ті, що втратили блиск в очах, – усі вони раптом ожили. Він бачить навколо щасливих людей. Бачить радість у всіх палатах, бачить свою щасливу дочку. Вони забули про свою смертельну хворобу, вони радіють. Хоча б під час матчу вони не пам’ятали про свої муки. Вілфорт замкнувся в туалеті і розплакався – серце розривалося від радості і болю.
У півфіналі на Данію чекала майже непереможна Голландія – головний претендент на перше місце. У складі – Ван Бастен, Райкард, Куман, Гулліт, Бергкамп, Блінд, Франк де Бур, Ван Брекелен – усі вони жадали першості, їм не було рівних. Вільфорт після прохання хворих та вмовлянь дочки повертається в збірну.
Кім пам’ятає, для кого Данія грає, для кого він повинен забити гол. Він пам’ятає, що зробить смертельно хворих людей хоч трохи щасливішими. Після основного часу 2-2, б’ють пенальті, Бастен пробиває жахливо. До точки підходить втомлений, змарнілий, у важкому психічному стані Кім Вільфорт. Дивиться у небо, дивитьсяу бік Копенгагена, б’є – і забиває.
На очах сльози. Кім знає, що його дочка і всі хворі зараз там, у наповнених смертю палатах, щасливі. Зараз вони забули всі свої нещастя перед екраном.
Збірна у фіналі – усе це схоже на казку, що їх писав їхній земляк Ганс Крістіан Андерсен.
Після матчу Вільфорт відразу їде до Данії, його маленькій донечці стало зовсім погано. Семирічна Лін Вільфорт була близькою до смерті. Вільфорт відмовляється грати в фіналі, але його рідні і всі хворі у клініці буквально виганяють його з палати і вимагають повернуться, щоб виграти для них кубок Європи. Цього вимагає і дочка, яка тді вже ледь знаходила у собі сили говорити.
Фінал з Німеччиною пам’ятають усі – данці рано відкривають рахунок. Потім їх пресують німці – ті вже були близькі до того, аби зрівняти рахунок. Проте за 11 хвилин до кінця матчу Кім Вільфорт забиває свій найважливіший м’яч в житті – і робить мрію всієї нації реальністю. Однак він думав лише про тих, хто зараз там, страждаючи від болю і безвиході в палатах для онкохворих, святкує успіх. Він розумів, що футбол і перемога виривали людей з їхнього болісного пекла. Команда зробила це для всіх них і для вмираючої Лін.
Гол Кіма в фіналі з німцями вважається одним з найбільш емоційних і трагічних голів. Літня казка збірної Данії увійде в «золотий фонд» історії футболу.
Лін Вільфорт померла через кілька днів після фіналу. В останні години життя вона сказала, що пишається батьком. Її мрія збулася.
