Світ живе в період, коли все змінюється настільки швидко, що ми часто не встигаємо адаптуватись до цих змін. Пандемія вносить свої корективи у повсякдення і нам хочеться вірити, що скоро все закінчиться і стане на свої місця. Але постійні зміни – це тепер наша нова реальність. Багато людей відчувають стрес від того, що відбувається. Хтось втратив здоров’я чи пережив втрату близької людини. Хтось втратив роботу чи власний бізнес. У когось на фоні проблем розпались стосунки. Але навіть, якщо у вас все гаразд і пандемія вас суттєво не зачепила, ви можете перебувати у постійній тривозі за своє життя та здоров’я, за життя та здоров’я близьких, страх за свій фінансовий стан, майбутнє, та просто стрес від невизначеності. І для нашого мозку в такій ситуації страх, тривога, апатія та песимізм – це цілком нормальні реакції.
Але не у всіх стрес переходить в кризу. Стрес і криза – це не одне і те ж. Подія стає кризовою настільки, наскільки людина придає їй значення і наскільки механізми її психіки націлені на розв’язання проблеми, що виникла. Якщо людина змогла адаптуватися до нової реальності, то вона виходить з неї переможцем та отримує нові навички та досвід. В ситуації, коли в людини відбулось порушення внутрішньої та зовнішньої адаптації до нової ситуації – вона потрапляє в кризу. Саме слово “криза” означає переломний момент, поворотний пункт. Саме поняття не несе в собі забарвлення “погано”, а просто “по-іншому”.
Тобто нова ситуація вимагає інших, нових стратегій поведінки, а якщо людина звикла до своїх старих способів реакції та міцно за них тримається, нездатна до навчання та зміни світосприйняття, то криза поглиблюється.
Іншими словами, якщо ті методи адаптації та способи справлятись з проблемами, які притаманні людині, дозволяють розв’язувати проблему, то вона відносно легко виходить з кризового стану. Якщо ж ті моделі, якими володіє психіка не допомагають, а тільки посилюють проблему, а людина не змінює їх, а навпаки намагається використовувати ще з більшою інтенсивністю – криза посилюється.
Візьмемо до прикладу ситуацію, коли спортсмен переживає травму, яка назавжди приковує його до інвалідного візка і він не може більше займатись спортом. Раніше спорт був сенсом його життя. Більше того, спорт був тим методом за допомогою якого спортсмен справлявся з усіма своїми негараздами: посварився з дівчиною – занурився у спорт, виникає якась хандра чи депресивний стан – пішов в спортзал. А якщо віддаючись спорту повністю, він ще й не налагодив контакти з друзями чи сім’єю, то коли займатись спортом стає неможливо – втрачається сенс життя і в нього може не залишитись інших ресурсів, щоб з цим впоратися. В такій ситуації конструктивним було б розвернутись обличчям до інших сфер свого життя, знайти новий сенс та з його допомогою впоратись зі стресом. Якщо ж цього не зробити, а намагатись триматись за спорт і вірити, що без нього життя скінчилось – криза поглиблюватиметься.
Іншими словами, з криз виходять переможцями ті, хто може переосмислити свої старі переконання, засвоїти нові уроки на майбутнє, опанувати інші способи реагування та готові до сприйняття нового.
Але окрім зовнішніх криз є ще внутрішні. І якщо з зовнішніми все зрозуміло: хочеш вижити – змінюйся, то внутрішні кризи можуть здатися нам не такими важливими, але застрягання в них є не менш руйнівним. Якщо те, що відбувається зовні не відповідає нашим внутрішнім уявленням та переконанням, тобто очікування не збіглися з реальністю, виникає внутрішній конфлікт. Він своєю чергою викликає сильне внутрішнє напруження, яке шукає вихід. Ми живемо з внутрішніми конфліктами все життя і якось намагаємось справлятись з напруженням. І доки наші завчені способи реакцій цьому сприяють ми тримаємось, але як тільки старі способи перероблення напруження перестають працювати, внутрішній конфлікт може перейти у кризу.
Умовно наші способи реагування можна розділити на чотири групи за тим, в яких сферах життя вони проявляються. Ці сфери : ТІЛО, ДІЯЛЬНІСТЬ, КОНТАКТИ та СЕНСИ.
У сфері тіла та здоров’я людина може довго перебувати в стресі та повністю ігнорувати та не чути сигнали власного тіла, що з часом може вилитись у якийсь інфаркт чи інсульт. Натомість інша крайність – це постійна надмірна тривога за здоров’я, хвилювання за кожен найменший симптом та роздування уявлень про нього до масштабів катастрофи. Також хвороба може використовуватись, як єдиний спосіб розслабитись та відпочити від внутрішнього напруження. Конструктивним способом реакції може бути розуміння свого тіла, довіра до нього, його реакцій та вчасна адекватна допомога собі.
У сфері діяльності цими крайнощами можуть бути такі реакції на внутрішнє напруження, як повна бездіяльність чи, навпаки, надмірне занурення у роботу. В першому випадку людина може впадати в стан апатії, депресивності чи прокрастинації. Відсутнє будь-яке бажання розв’язувати проблему, що з’явилась та ігнорування її в надії, що все вирішиться само собою. В протилежному ж випадку це може бути ігнорування проблеми та повне занурення в якусь іншу роботу, яка допомагає не думати про проблему, хоча вона від цього нікуди не дівається, а лише збільшується. Конструктивною ж реакцією в цій сфері може бути знову ж таки діяльність, але направлена саме на вирішення ситуації, а не на уникання.
У сфері контактів деструктивними методами, що сприяють поглибленню криз може бути повна ізоляція, уникання будь-якого спілкування з людьми та занурення в себе. Або ж постійне обговорення свого невдоволення з іншими, яке допомагає випустити пар, але абсолютне ухиляння від розв’язання проблеми. Тут корисним може бути пошук соціальної підтримки у свого оточення, можливість отримати емоційний ресурс від інших, що допоможе впоратися з проблемою. Тобто не просто пожалітись і відкласти вирішення, а отримати підтримку і з її допомогою йти вирішувати назрілий конфлікт.
Але чи не найголовнішим є пошук нових сенсів, оскільки кризові ситуації можуть призвести до втрати сенсу життя, апатії та депресії. Або ж навпаки завести людину у фантазії та мрії про чудове майбутнє, але мрії залишаться на рівні мрій без будь-якого втілення. Так зване очікування кращого часу. Найбільш відомим деструктивним способом перероблення внутрішнього напруження є серфінг по соціальних мережах. Гортаючи стрічку, людина забуває про свої проблеми та може зависнути в інтернеті на довгі години. Мозок вірить, що все, що відбувається в мережі, відбуваєтся з людиною насправді та створює ілюзію активного життя, хоча ви все ще лежите вдома на дивані.
Звісно, для виходу з кризових станів може знадобитись допомога спеціаліста, психолога чи психотерапевта, що створить безпечні умови для пропрацювання складних емоцій, пошуку власних ресурсів, вироблення нових навичок реагування та нових власних сенсів. Він може стати тим провідником, який за руку проведе новими шляхами, які часто здаються складними, неможливими та лякають, як все нове і невідоме.
Мирослава Мориконь – психотерапевт у методі позитивна психотерапія
