Захоплення

Оксана Караванська представила нову колекцію «Український Haute Couture 2018».

Четвертий рік поспіль у рамках Leopolis Jazz Fest відома українська дизайнерка Оксана Караванська представила у львівських Митрополичих садах своє нове модне шоу – цьогоріч її колекція називається «Український Haute Couture 2018». Ексклюзивну fashion-історію супроводжувала жива музика у виконанні провідного симфонічного оркестру України «INSO-Львів».

Як влучно сказали гості показу, музика того дня на Святоюрській горі звучала наче з неба!

«Ця колекція особлива тим, що це український от кутюр, який сьогодні в Україні робить тільки Караванська, – каже дизайнерка. – Мої сукні ніколи не повторюються. А сукня – це взагалі найжіночніше і найпривабливіше з того, що ми, дизайнери, створюємо. Сукню треба не носити, у ній треба дефілювати. Разом із сукнею жінка одягає на себе образ, манеру поведінки; вона є наче режисером міні-моновистави, в якій роль треба грати до останньої секунди. Якщо ж вам не хочеться грати, – заховайтеся за маленьке чорне плаття або зовсім не ходіть на світські раути.

Парк ХVІІІ ст. Митрополичі сади Андрея Шептицького традиційно відкривають саме для гостей Leopolis Jazz Fest разом з можливістю побувати у Митрополичих палатах.

Саме покази Оксани Караванської посприяли реставрації Садів – і сюди повернулися аристократизм та вишуканість ландшафтного дизайну. Співорганізатором показу вже вкотре стала «Фундація Духовного Відродження» УГКЦ.

Підготувала Тимофеєва Софія

ФОТО: Олександр Шамов (колекція) і Степан Лутчин (гості).

Мало хто з чоловіків не мріє про широку та м’язисту спину. Саме вона, разом з розвиненими плечима, формує привабливий V-подібний силует та візуально звужує талію. Розглянемо вправи, завдяки яким верх спини набуде масивності, а хребет отримає надійну підтримку.

Тяга штанги в нахилі

Головна базова права в тренуванні спини. Розташуйте стопи на ширині плечей, зігнувши ноги в колінах, займіть положення корпусу під кутом 30-45 градусів. Центр маси перенесіть на п’ятки, спина в попереку повинна бути в нейтральному положенні, без горба та надмірного прогину в попереку. Для цього доведеться добряче напружити м’язи черевного пресу. Відчуття перенавантаження в попереку свідчить про некоректне положення. Хапатися за пояс тут не варто, а краще пошукати огріхи. Штанга повинна перебувати в стартовому положенні не вище коліна, для забезпечення достатньої амплітуди руху.
Безпечною шириною прямого хвату вважають таку, коли у ліктьовому суглобі при згинанні утворюється кут 90 градусів. В процесі тяги варто концентруватись на русі ліктів назад та вгору для максимальної роботи м’язів спини. Намагаючись свідомо згинати руки, ви перекладете більше навантаження на біцепс, а підкручуючи кисть – на м’язи передпліччя.
Чим нижче до паху, впритул до ніг затягуватимете вагу, тим більше навантаження заберуть на себе найширші м’язи. Суттєвіший нахил корпусу до паралелі з підлогою, напрямок руху ліктів «в стелю» та збільшення ширини хвату перенесуть більше навантаження на верх спини – трапецію та ромбовидні м’язи. У цьому випадку штанга затягується ближче до грудей. Зворотній хват, тобто долонями догори, спрощує утримання правильних кутів і перекладає більше навантаження на біцепс. Уникайте допоміжних рухів корпусом та ногами, не використовуйте інерцію. Дихайте правильно, видихаючи в момент навантаження. Варіацією вправи є тяга гантелей чи гир у нахилі. Аналогом вправи для новачків чи людей, що надають перевагу тренуванням з власною вагою, є горизонтальне підтягування до низької перекладини. З цією метою можна встановити гриф у тренажері Смітта в найнижчу позицію або скористатись петлями TRX.

14 червня в рамках проекту «Сніданки Егоїста» пройшов майстер-клас психолога  Наталії Ішкової «Любовна залежність».

Що таке любовна залежність? Чи стикалися ви з нею? Чи бувало так, що, розлучившись з партнером, ви згадували його ще не один місяць, а то й рік? А може ви часто ревнуєте без причини? Чи хотілося вам скрізь і завжди бути зі своєю коханою людиною, не розлучаючись ні на хвилину? Чи вмієте ви отримувати задоволення від самотності? І чи взагалі потрібен вам хтось, щоб бути щасливим?

Саме на цьому майстер-класі ми знайшли відповіді на всі ці запитання, дослідили себе, зрозуміли причини любовної залежності і дізналися, як її уникнути. Ми прожили «роман з собою» та зрозуміли, як це бути, а не здаватися щасливими.

Також учасники взяли індивідуальну участь у грі «Мантра сексуальності» і за допомогою своїх потаємних бажань зрозуміли, як рухатись далі.
Модератором майстер-класу була Наталія Ішкова – практикуючий психолог, лайф-коуч, сексолог-терапевт, гештальт-терапевт і транзактний аналітик.

Приймав нас Leopolis Hall Opera Passage (пр. Свободи, 27), а смачно пригощав учасників майстер-класу «Кейтерінг Ексклюзив».
Партнерами нашого заходу став проект «Just do it разом з нами» та вина «Cotnar».
Всі деталі щодо участі в наступних заходах за тел: Ірина Добровольська (068 021 02 41)

Валентин Сипавін – альпініст, майстер із льодолазіння, мандрівник та дворазовий підкорювач найвищої вершини світу – гори Еверест. Він поділився враженнями про свої сходження та розповів деталі, про які знає далеко не кожен.

Непал
Всі експедиції на Еверест починаються з прибуття в Непал. Навіть якщо маршрут стартує з китайського боку. Декілька днів для адаптації ми проводимо в Непалі. Столиця Непалу, Катманду, – величезне місто на пагорбах, яке ще зовсім не оговталось від землетрусу. Його рятують лише релігійні споруди, храми, які ще можна фотографувати. Але варто бути готовим, що навколо вас будуть бігати мавпочки, які навіть нападають на людей і забирають їжу з рук. Від них краще триматися подалі.
Якщо ви будете в Катманду, не ведіться на екскурсію, під час якої вам обіцяють покатати на літачку над Еверестом. Гору ви, звісно, побачите, але навіть близько до неї не наблизитесь. Це, звісно, досить красиво, але лише у випадку, якщо у вас є зайві $150.

Підготовка. Шлях до базового табору. Висота 5200 м
Для того, щоб підготуватися до експедиції, потрібно жити в горах не менше місяця. Якщо ж ризикнути і зразу приїхати машиною з північної сторони до базового табору, то є небезпека підхопити гірську хворобу і зразу ж повернутися додому. Тому рух до базового табору проходить поступово: приїхали в якесь селище, погуляли там два дні, переночували і поїхали далі.

На фото – спуск з перевалу 5200 м, прекрасна серпантинна дорога, зроблена китайцями. Тут двічі на добу температура переходить позначку нуля: вночі -15ºС, вдень + 15 ºС. І при цьому якість асфальту просто ідеальна!

В Тибеті люди живуть дуже контрастно. Часто можна побачити дітей в порваному одязі, але при цьому на кожному стовпі стоять сонячні панелі. Інтернет теж працює лише від сонячних панелей. При цьому люди кип’ятять воду дуже часто ось таким чином. За 20 хв вода в чайнику закипає! Ось так оригінально люди використовують сонячну енергію.

Практично усі експедиції на Еверест – комерційні. Те, що показували в однойменному фільмі – правда, але 20-літньої давності. Зараз на Еверест ходять зовсім не так: інша стратегія, інше спорудження, зовсім інший підхід. Приїжджає людина, платить гроші, і за неї багато що роблять. Все стало комфортнішим і безпечнішим. Але вершина за той весь час як була майже 9 км, так і залишилася. Нижчою і теплішою вона не стала, кисню там теж не побільшало. Тому сходження на Еверест у будь-якому форматі – все-одно дуже круте досягнення!

У базовому таборі найважливіше, що ти можеш робити, – це відпочивати! У кожного в наметі є матрац, сонячна панелька, лампочка, можна почитати книжку. Стоїть кухня, два кухарі готують їжу на експедицію. Все дуже комфортно, але провести місяць у такому режимі морально складно. Щодня ті самі дії, ті самі обличчя. Від нудьги рятує лише Інтернет. 4G «літає» над базовим табором. Але після заходу сонця Інтернет закінчується, тому стає значно нудніше.

Еверест – величезна гора, і якщо перебувати з північного боку, то вона виглядає як просто гігантська стіна. Це видовище здатне пригнічувати. Минулого разу перші два дні мого перебування я старався на неї не дивитися. Розумів, що легко точно не буде. З часом, звісно, звик і налаштувався на думку, що все реально.

Співзасновник холдингу емоцій !FEST Андрій Худо про те, чому бізнес треба відкривати саме в Україні, про покоління «вільних і небайдужих» та нові проекти.
Уже впродовж 11 років у Львові працює холдинг емоцій !FEST, який заснували троє друзів – Андрій Худо, Юрко Назарук та Дмитро Герасимов. Тепер !FEST – це не лише ресторани, а й пивоварня, концертна зала, видавництво, продуктові магазини, будівництво житла та навіть школа і дитячий садочок. Про шлях до успіху «Егоїст» поспілкувався зі співзасновником мережі Андрієм Худо.

– Андрію, наскільки мені відомо, ніхто з вас трьох раніше не займався ресторанним бізнесом. То як народилась ідея відкрити перший заклад? І з чого він починався?
– Холдинг емоцій !FEST ми відкрили втрьох з друзями у 2007 році. Він почався із кав’ярні «Біля Діани на Ринку». Вона тоді не була такою потужною, як зараз, але, створюючи її, ми мали чітку мету – перезавантажити літні майданчики у Львові. На той час усі вони були з пластиковими стільцями та столами, одноразовим посудом і маркованими пивними брендами парасольками. Це все було таке неатрактивне, бо підприємці не інвестували гроші в літні майданчики, більше мислили по-споживацьки: при мінімальних вливаннях заробити за сезон якомога більше. Тоді ми вирішили зробити європейський літній майданчик. Тоді нас надихали такі місця у Мілані, Венеції, Відні…

Ми повністю обладнали майданчик з дерев’яними меблями, з небрендованими, здається, чорними чи зеленими парасольками, нормальним скляним і порцеляновим посудом та великою кількістю квітів. Зараз вже цим нікого не здивуєш. А якщо повернутись на 11 років назад, то це було «Вау!». Ми на той час витратили, здається, 30 тис. доларів.

Одна із важливих ознак сучасного «альфа-самця» – це борода. Вона є загальновизнаним трендом чоловічої мужності, брутальної привабливості та сексуальності.
Борода супроводжувала чоловіка ледь не від самого початку його існування. Мужчини ще не вміли ходити прямо, а пушок уже вкривав їхні обличчя. Впродовж багатовікової історії борода шляхетно прикрашала обличчя як єгипетських фараонів, так і давньогрецьких філософів, як монархів, так і королів. Проте по-справжньому борода вийшла на авансцену в ХХ ст. й до тепер не втрачає своєї популярності. У 40- та 50-ті роки байкери відпускали бороди для визначення своєї ідентичності; у 60-ті з’явився рух хіпі, для яких борода набула майже містичного значення. Сьогодні борода тріумфально повертається – завдяки хіпстерам, ламберсексуалам та Twitter.
Метросексуали поступилися своєю привабливістю ламберсексуалам (від англ. lumberjack – лісоруб). Саме таку назву мають чоловіки-бородані, які прагнуть підкреслити свою мужність, одягаючи картаті сорочки, носячи шапки-біні, прикрашаючи тіло татуюваннями. Психологи пояснюють тренд популярності ламберсексуалів логічним етапом розвитку суспільства, в якому чоловіки намагаються повернути собі маскулінність в умовах популярності фемінізму та розподілу гендерних ролей.
Дослідник Найджел Барбер (його прізвище навряд чи може бути більш влучним, адже англійською barber – це чоловічий перукар) дійшов висновку, що коливання моди на бороду та вуса у Великій Британії між 1842 і 1971 роками прямо залежали від співвідношення неодружених чоловіків та жінок у суспільстві. За часів, коли кількість одиноких мужчин перевищувала кількість потенційних наречених, бороди та вуса ставали особливо модними.
Швидкими темпами борода розвивається як універсальний символ. Вислів «Без бороди – ніяк» розшифровується як «Борода – це більше, ніж просто волосся на обличчі, це переосмислений вияв мужності». Як писав Шекспір: «Той, у кого є борода – більше, ніж юнак, а той, у кого нема бороди, – менше, ніж чоловік.» Істиною є також те, що бородою неможливо приховати лисину, але можливо відвернути від неї увагу.

Сильна та візуально розвинена спина – необхідна запорука естетичного зовнішнього вигляду. Саме м’язи спини формують привабливий V-подібний чоловічий силует та відіграють у цьому питанні навіть важливішу роль, аніж широкі плечі.
Спинні м’язи відповідають за збереження правильної постави і, як наслідок, здоров’я нашого хребта. Пам’ятаймо, що спинномозкові нерви керують роботою не лише скелетної мускулатури, а й роботою усіх життєво важливих внутрішніх органів. Тому занедбання основної осьової опори тіла обов’язково відображається на загальному самопочутті та, зрештою, призводить до серйозних захворювань.
Зміцнення спини, що нерозривно пов’язане з тренуванням черевних м’язів, критично важливе для початківців, які починають свій тренувальний шлях, оскільки забезпечує правильне та безпечне для хребта положення тіла під час виконання будь-яких вправ – від присідань зі штангою до тренування біцепса.
Мускулатура спини, яка відповідає за збереження вертикального положення та розгинання хребта, складається з чотирьох шарів. Глибокі м’язи не проглядаються через шкіру, але їх міцність та коректну роботу завжди можна оцінити візуально завдяки гарній впевненій поставі.

Еверест – це найкращий тест на силу волі та перевірка ресурсу власного організму. Ніхто ніколи вам не дасть гарантії, що ви благополучно зійдете на його вершину. Першим львів’янином, який підкорив найвищу вершину світу, став Роман Городечний, який люб’язно погодився розповісти про це читачам журналу «Егоїст»
– Романе, з чого почалося Ваше захоплення горами?
– Все почалося з Кіліманджаро в Південній Африці, я посперечався, що зійду на неї. В мене був такий період, коли бізнес був стабільним, і хотілося спробувати чогось нового, і от я спробував такий новий для себе формат відпочинку.
– А до того ходили в Карпати?
– Так , я часто все літо проводив у бабусі, яка була адміністратором бази в Гребенові. Але у високі гори не ходив, я і досі не був на Говерлі. Ми зараз з командою будемо робити проект «Перевірений горами». До нього будуть залучені багато людей з різних сфер, в тому числі політики, чиновники, депутати. Думаю, політики, які керують державою, мають мати риси, властиві альпіністам: цілеспрямованість, підтримка друзів, внутрішня сила, «справжність» всередині. Це буде всеукраїнський проект. Суть полягає в тому, що під час сходження на гору, забираємо в учасників мобільні телефони. Усі будуть підніматися в рівних умовах з наплічниками на Говерлу разом з нашою командою. Ця ідея дуже подобається журналістам, вони будуть всебічно її висвітлювати, це сходження пройде у День державного службовця. Вважаю, що для політиків це буде «правильним» піаром.

Дзюдоїст, учасник літніх Олімпійських ігор у Лондоні, чемпіон Європи у командному заліку, бронзовий призер перших Європейських ігор у Баку, майстер спорту України міжнародного класу. Які риси характеру виховує у людині дзюдо? У який момент спортсмен доростає до тренера? І чому важливо не розпорошуватися на кілька професій одразу? 31-річний львів’янин Сергій Дребот ділиться своїм 20-річним досвідом у дзюдо спеціально для журналу «Егоїст».

– Сергію, наше інтерв’ю співпало з Днем Вашого народження. І з цієї нагоди одразу два запитання: як святкують цей день професійні спортсмени, і як Ви особисто відсвяткували Ваш найнезвичайніший День народження?

– Коли я вдома, то намагаюся провести цей день з найближчими – батьки, дружина, друзі. Але! Коли ти у професійному спорті, то дуже часто День народження випадає саме тоді, коли у тебе змагання або збори. У таких випадках програма святкувань дуже проста: ввечері торт і чай від колективу. Привітали. Заспівали «Многая літа», і спатки.

З Мироном Маркевичем зустрічаємося у Винниках, в ресторані футбольного стадіону, який названо на його честь. Арена, як і заклад, виглядають вишукано та елегантно. У цьому є своя краса, неповторність і саме за це Мирон Богданович любить вид спорту №1, бо ця гра дає нагоду не тільки підкорювати вершини і здобувати перемоги, а й мандрувати світом, бачити красиві міста.
Про ідеальну Флоренцію, мистецький Зальцбург, неповторний Львів, а також футбол в Іспанії, Англії та Україні говоримо з тренером, який здобував перемоги з харківським «Металістом» та виводив «Дніпро» до фіналу Ліги Європи.

– Мироне Богдановичу, розкажіть про свою життєву філософію. Що Вас надихає, які цінності у житті та футболі Ви сповідуєте? Що мотивує до нових звершень?
– Я люблю красивий футбол. Через футбол люблю красу та свободу всього життя. Стараюся бувати у музеях, галереях. Я дивлюся на все з позиції краси.
Чому я люблю гру каталонської «Барселони»? Тому що це красиво. І місто в них дуже гарне. Там загалом все разом красиво – місто, футбол, стадіон, уболівальники. Така філософія пошуку краси мене, власне, надихає, тому я старався, щоби все було красиво, і ми з футболістами як тільки мали нагоду, робили екскурсії, ходили у картинні галереї.
Кого б я не тренував, завжди намагався, щоб футболісти мали нагоду доторкнутися до прекрасного.