Захоплення

Володимир Продивус, президент Федерації боксу України, людина багатогранна – не лише спортивний функціонер, але й бізнесмен, меценат й у минулому політик (народний депутат Верховної Ради України VII скликання). Очолює Федерацію боксу із 2008 року, а із листопада минулого року входить до найвищого керівного органу Міжнародної боксерської асоціації – Виконавчого комітету AIBA.

– Володимире, за останні десять років в Україні з’явилися та розвиваються різні напрямки фізичної культури: дуже популярний у світі вид фітнесу – кросфіт, вуличний вид спорту на турніках – воркаут, а ще – надзвичайно видовищний вид бійцівського спорту ММА. Класичному боксу вдається витримувати конкуренцію?
– Багато хто помилково думає, що бокс – це спорт не надто розумних людей. Ні! Бокс – це поєднання фізичної міці, швидкості і здатності миттєво аналізувати ситуацію на рингу, думати і приймати рішення. Я взагалі за будь-який спорт, оскільки комп’ютер і особливо комп’ютерні ігри забирають у нас дітей і перетворюють їх на кволу пародію людини. Тому штанга і турнік, звичайно, корисні. Потрібно це заохочувати. Але бокс є бокс. Боксом займаються ті, хто мислить або хоче навчитися мислити системно. На рингу немає часу довго думати, рішення потрібно приймати тут і зараз. Запізнився – пропустив удар, помилився ще раз – віддав супернику бій. Бокс дуже за це люблять. Якраз ті люди, які розуміють системність боксу, приводять до нас своїх дітей. До речі, багато моїх товаришів-бізнесменів, крім тренажерного залу, займаються боксом. Він чудово перезавантажує, адже під час тренувань відволікаєшся від проблем.
– Ви також займалися боксом, двічі були чемпіоном України, потім стали бізнесменом. Із власного досвіду – як міркуєте, бокс здатен зробити із дітей бізнесменів? До речі, як Вам така маркетингова політика для Федерації боксу України?
– Бокс допомагає швидко мислити. Бізнесменів із дітей робить образ мислення, гарне виховання та освіта. Бокс вчить дитину бути членом команди на тренуваннях і водночас працювати індивідуально на рингу. Знову ж, бокс – не комп’ютерна гра, яку ти зберіг, а потім знову ввімкнув – і почав з того ж місця грати знову. У нас ти або слухаєш і чуєш тренера та працюєш над собою і своїми помилками, або результату не буде. На мою думку, чудові умови для фізичного і морального розвитку юнака або дівчини. У бізнесі хіба не так? Побачив, прорахував тут і зараз, спробував. Не вийшло – почав знову. Результат прийде з досвідом.

Марко Савицький – архітектор, дизайнер, пластун, президент клубу «Егоїст», сім’янин і просто щасливий чоловік, який займається улюбленою справою та не йде не компроміси із власними цінностями.

Марку, Ви керуєте багатьма проектами. Чи виділяєте для себе основний?

Думаю, що виділив би творчу студію Savytskyy Design. Для мене це саме та єдина база, котра надає можливості для повної реалізації. Навколо студії акумулюються всі ідеї. Якщо б ви запитали мене, хто я, то відповідь була б однозначною – архітектор.

Як Вам вдається налаштовувати синергію процесів та ідей у Savytskyy Design?

У нас немає правил як таких, все відбувається гармонійно. З досвідом у своїй професій я зрозумів, що треба уникати компромісів, котрі можуть знівелювати ідею. Дійшов до усвідомлення того, що основним має бути її зміст та його синергія з формою. Це має бути практичність, органічність, актуальність, ергономіка, безпека тощо.
Такими є зараз світові тенденції і, мабуть, через те шириться думка, що архітектура сьогодні стає порожньою. Я не думаю, що це так. Вона стає витриманою, певною мірю – аскетичною, але правильною.

Покер – без перебільшення найпопулярніша карткова гра у світі. Хтось називає її азартною, а хтось – інтелектуальним спортом. Але кожен її гравець мріє бодай раз у житті зібрати роял-флеш – вищу комбінацію покеру, яка гарантує перемогу. Ми спробуємо привідкрити секрети, які ховає у собі ця унікальна гра.

Історія та правила покеру
Покер виник у Європі ще у XVI столітті. З того часу правила змінювались – і до середини XIX століття гра стала схожою на таку, якою вона є сьогодні. Існує понад 100 різновидів покеру. У класичному покері використовують 52 карти без джокерів. Тут перемагають певні комбінації гральних карт, всього їх є 10: роял-флеш, стріт-флеш, каре, фул-хаус, флеш, стріт, трійка, дві пари, пара та старша карта.
Роял-флеш – найкраща комбінація. Про неї мріє кожен гравець у покер. Це найсильніший набір, що гарантує учаснику змагання перемогу. Комбінація складається з п’яти карт однієї масті, починається з десятки і закінчується тузом. Роял-флеш у покері ще називають «королівською мастю» або «бродвеєм». Існує чотири види цієї комбінації, що відрізняються лише мастю. Якщо вже отримав заповітний набір з п’яти карт однієї масті, важливо зберігати спокій та холоднокровність. Тільки так можна не викликати підозр у суперників, аби вони максимально підвищували свої ставки.

Турнір у покері має визначений час початку. Тоді кожен гравець отримує однакову кількість фішок в обмін на певний грошовий внесок, з якого і формується призовий фонд турніру. Ставки гравець робить фішками, а коли програв усі фішки – покидає турнір.
Турнірний покер визнали видом спорту у багатьох країнах. Перший турнір спортивного рівня з покеру у світі провели ще у 1970 році. За звання «короля покеру» тоді змагалися лише 6 учасників, але боротьба тривала цілий тиждень. Турнір виявився настільки популярним, що його вирішили проводити регулярно. Так з’явилася знаменита покерна подія World Series of Poker. Сьогодні за картковими столами збираються вже тисячі гравців.

Зміст спортивного покеру – топові місця у турнірній таблиці. Спочатку гравці намагаються опинитися у призовій зоні, а вже після цього борються за перемогу. Звідси і назва – «спортивний», адже учасники змагаються, як і в спорті. Окрім чітких та затверджених правил, у спортивному покері важливою є не удача, а інтелектуальна складова змагання. А що регулярніше людина грає у покер, то більше зауважує, що на результат подій завжди можна вплинути, прораховуючи кожен хід. Професійні гравці у покер постійно оцінюють пропорцію винагороди та ризику перед прийняттям рішення під час гри.

Покер в Україні
В Україні тривалий час ситуація з покером була вкрай нестабільною – карткову гру то виводили з нелегального поля, то вона знову опинялася за дужками закону. Спортивний покер в Україні легалізували у серпні 2018 року. Окрім того, діє Всеукраїнська федерація спортивного покеру.

Покер як інструмент саморозвитку
Проте покер – це не лише спосіб пограти на гроші, а також непоганий інструмент саморозвитку. Ця гра розвиває особистісні якості, робить людину ерудованою – і при цьому збагачує. Покер виховує терпіння та дисципліну, вчить людину контролювати емоції та обмірковувати свої вчинки. Теорія покеру передбачає знання математики, психологію та логіку. Тож, очевидно, що у цій грі везіння зовсім недостатньо. Тут потрібні уміння, які дозволять тверезо проаналізувати ситуацію.
При довгій грі гарні карти приходять до кожного гравця приблизно однаково часто. Тому завдання не в тому, аби виграти кожну роздачу, а щоб мінімізувати свої втрати при поганих картах і отримати максимальний виграш при добрих. Умілий гравець повинен відчувати, які карти у супротивників, слідкуючи за їхніми ставками та поведінкою за столом. Психологія, уміння читати мову тіла, розуміння загальної ситуації – це складові гри, опанувати які можна лише з досвідом.
Цікаво, що навчати покеру рекомендують і дітей. Скептики скажуть, що не варто привчати малюків до азарту. Проте, з іншого боку, якщо правильно пояснити зміст грошей у цій грі, то покер допоможе дитині звикнути до дисципліни та розвиватиме самоконтроль. Розум дитини гнучкіший, ніж у дорослої людини. І навіть якщо в майбутньому вона вирішить не пов’язувати своє життя з покером, то уміння, що їх отримала у цій грі, допоможуть їй в інших сферах життя.
Покер вчить ставити перед собою конкретну мету та формувати у голові стратегію, аби її досягти. Він розвиває здатність постійно рухатися вперед, не зупинятися на досягнутому та не припиняти вчитися. Гравці чудово володіють статичною та числовою інформацією. Вони легко можуть управляти нею, а це допомагає швидко підніматися кар’єрними сходами. Такі навички необхідні для багатьох професій. Гравець вчиться комунікувати – це неабияк допоможе в подальшому спілкуванні з людьми. А вміння тверезо оцінити ризик і підрахувати ймовірність програшу або виграшу допоможе досягти успіху в будь-якій справі.

Цікаві факти про покер
У США покер називають найбільш політичною грою, бо саме він допоміг Річарду Ніксону стати 37 президентом. Майбутній американський лідер був амбітною, але бідною людиною, тому на передвиборчу кампанію грошей не мав. Заробити їх зумів, вигравши певну суму в карти.
А от у містечку Естансія, що в Бразилії, одного разу за допомогою гри в покер обирали мера. Два кандидати отримали абсолютно однакову кількість голосів. Однак закон, якому на той час було дві сотні років, говорив: тут лідером буде той, хто переможе в інтелектуальній грі. Такою грою став покер.
А що може бути спільного між покером та сандвічем? За нього можна дякувати саме цій картковій грі. Улюблений бутерброд, який можна їсти, не забруднивши пальці, винайшов Джон Монтегю – граф Сандвіч. Якось граф, який любив карти, захотів поїсти, не відволікаючись від гри. Він покликав слугу і наказав принести холодне м’ясо та хліб. А потім наказав покласти шматок м’яса між двома шматками хліба та подати йому в руки, аби він міг одночасно грати і їсти. Таку ідею підхопили партнери по картковому столу. Ось так примха графа неочікувано та швидко увійшла в моду.
Також в історії покеру є випадок, коли грала незряча людина. У 2007 році на світовій серії покеру Хел Любарський зумів зіграти за допомогою рідера, який коментує дії опонента і каже йому карти. Він показав чудовий рівень, залишив позаду дві сотні опонентів, завоювавши місце у команді професіоналів FullTilt.
У покері існують і певні забобони. До прикладу, поганою прикметою вважається присутність собаки у приміщенні, де триває гра. Не слід очікувати удачі, якщо ви маєте на собі брудний одяг. А от психологи стверджують, що добре підібрана музика може чудово стимулювати. Та й кількість карт у покері також не є випадковою. Так, 52 карти в колоді відповідають кількості тижнів у році, а 4 масті (бубни, трефи, піки, черви) – 4 порам року.
І насамкінець варто згадати історію про подвійний роял-флеш під час однієї гри. Кажуть, що можливість зібрати його – один шанс з двадцяти тисяч. Проте в історії покеру є абсолютно дивовижний випадок. У 1994 році американець Алекс Хемстрі, граючи у казино Міраж, що у Лас-Вегасі, зібрав роял-флеш двічі поспіль. Алекс Хемстрі сів за стіл і два рази за вечір змусив товариство покеристів заздрісно охнути. Цей феномен досі жодного разу ніхто не повторив.
Пам’ятайте, покер – це гра для інтелектуалів, вона вимагає ерудованості та тверезого розуму. Тоді у вас є всі шанси стати її королем.

Про рівень сучасної пластичної хірургії в Україні та найпопулярніші операції, про те, хто, як і чому готовий вдосконалювати себе за допомогою хірургічного способу, а ще – про методи відновлення волосся та «операції-табу» нам розповів заслужений лікар України Ростислав Валіхновський.
Ростислав – кандидат медичних наук, віце-президент Всеукраїнської асоціації пластичних реконструктивних естетичних хірургів, директор і засновник Інституту хірургії Valikhnovski Surgery Institute.

Ростиславе, Ви даруєте людям нове життя, звільняєте від комплексів, через які вони не можуть відчувати себе впевнено та щасливо. За Вашими плечима понад 7000 успішних операцій. Розкажіть, з чого розпочинався Ваш шлях?

Усе почалось із батьківської школи. Мій батько Любомир Валіхновський теж був відомим хірургом, заслуженим лікарем України. Він провів надзвичайно багато важких хірургічних втручань. Увесь свій досвід батько передав мені. Потім я навчався у Тернопільському медичному університеті ім. І. Я. Горбачевського, отримав диплом з відзнакою. В операційну ходив протягом усіх курсів, а з другого – на нічні чергування. Це все і дало мені велику практику. Пізніше закінчив інтернатуру по загальній хірургії в Інституті Шалімова. Молодий і активний, я розумів, що потрібно вчитись більше, якісніше, потрібно здобувати досвід. Тоді поїхав на стажування в Канаду – це був зовсім інший рівень, інші люди та просто інший підхід до медицини. Медицина – це покликання. Однак якість допомоги, яку можеш надати людям, залежить від організації робочого простору та підходу до пацієнтів. Після стажування я повернувся до України і створив тут свій медичний центр «Клініка Доктора Валіхновського».

Яким є рівень пластичної хірургії в Україні, якщо порівнювати з іншими країнами світу?

Ми нічим не відрізняємось від американських, швейцарських, німецьких чи британських клінік – маю на увазі приватний сегмент. У мене є дуже багато поважних колег, які оперують зі світовою майстерністю. Більшість із них постійно навчаються за кордоном та відвідують конгреси світового рівня. Безумовно, коли їдеш на такий конгрес, то порівнюєш свою роботу з роботою колег.

Зараз до клінік звертається велика кількість чоловіків. Які пластичні операції є найпопулярнішими серед них? Хто, як і чому готовий вдосконалювати себе за допомогою хірургічного способу?

Так, чоловіки часто до нас приходять – серед усіх відсотків двадцять. Як правило – із травмами носа, рубцевими ділянками на різних частинах тіла, облисінням та ожирінням. Окрім того, багато чоловіків мають проблеми із зайвою шкірою – результат стрімкого схуднення. Ще одна причина – варикозне розширення вен, що вже потребує оперативного втручання.

Одна із найпоширеніших проблем – випадіння волосся. Сучасна медицина успішно це вирішує. Розкажіть, які є методи лікування та відновлення волосся?

У сучасному світі рівень різних екологічних забруднень високий, через це чоловіки страждають від субклінічних захворювань. Вони теж частково впливають на випадіння волосся. Тому потрібно дотримуватися здорового способу життя та уникати шкідливих звичок. Особливо важливо це для тих чоловіків, які схильні до андрогензалежної алопеції. Вони мають сконцентрований ген, який кодує цю алопецію і зазвичай передається спадково. Що більша експресія гену, то більший ступінь прояву облисіння. Є методи, які частково зупиняють втрату волосся. Однак при явному облисінні, коли вже косметологічні засоби не допомагають, доводиться робити пересадку волосся за допомогою складного хірургічного способу.

Губи Анжеліни Джолі не дають спокою багатьом жінкам. Сьогодні корекція форм губ перестала бути привілеєм і для багатьох стала звичною процедурою, як, наприклад, фарбування волосся. Як Ви до цього ставитеся?

Це мода, що має погані наслідки для організму і шкодить йому. Будь-який гель може емігрувати в організмі. Серед моїх знайомих багато тих, які комплексують через це і хочуть видалити гель або зменшити концентрацію гіалуронової кислоти. І ці процедури достатньо складні я не завжди за це берусь.

Гарний та пишний бюст – мрія всіх жінок. І часто вони наважуються збільшити форми. На Вашу думку, коли дійсно є необхідність змінити форму молочних залоз та чи це безпечно для організму? Чи кажете Ви пацієнткам «ні» у таких ситуаціях?

Як правило, погоджуємось провести хірургічне втручання тоді, коли є психоемоційний комплекс. До прикладу, коли молочна залоза має майже нульовий розмір або потрібно відновити її після раку. У всіх інших ситуаціях ми часто відмовляємо. Є дівчата, які просто хочуть десятий розмір грудей при талії у 120 сантиметрів, – це вже хвороба. Таких ми скеровуємо до психолога.

Також не візьмуся оперувати людину, якщо у неї немає для цього клінічних показань. Оперуватиму лише тоді, якщо є вроджені або набуті дефекти тіла. Наприклад, відсутність волосяного покриву голови, вушних раковин чи носа, наявність двох носів (так звана фронтоназальна дисплазія), розщеплення піднебіння («вовча паща»), роздвоєння верхньої губи («заяча губа»), зрощення міжпальцевих проміжків, усі види вроджених пухлин і багато-багато іншого. Це все можна виправити.

Завдяки своїй участі у медіа-проектах Ви допомогли чималій кількості соціально незахищених пацієнтів та дали їм шанс повернутися до життя. Розкажіть про це.

Завдяки телебаченню та іншим засобам масової інформації мільйони людей не тільки в Україні, а й в усьому світі дізналися про можливості та потенціал української хірургії. Ми – єдині в Україні, хто оперує в прямих ефірах.
Так десятки українців перемогли свої комплекси, а більшості з них зробили успішні операції. Тепер вони живуть у гармонії із собою і власною зовнішністю.

Ви одружений та виховуєте доньку. Чи вдається знаходити час для сім`ї і як зазвичай його проводите?

Усі свої вечори та відпустки я проводжу з сім`єю. Ми часто подорожуємо, бо завдяки мандрам стаєш молодшим, розумнішим, відчуваєш свіжість та смак кожної секунди.

І що б Ви побажали нашим читачам на завершення?

Нічого не боятися, бути собою та не зраджувати своїм мріям. Подорожувати, розвиватись, наповнювати свій духовний світ та завжди вчитись жити тим, що маємо тепер.

Марія Вінчура та Ірина Добровольська

20 грудня відбулась передноворічна зустріч учасників EGOIST club у пабі «Дублін».

Чи є щось краще напередодні Нового року, ніж зустріч у приємній компанії за чоловічими розмовами? Мабуть, те, коли ці зустрічі ще й змістовні та цікаві. У компанії «егоїстів» з EGOIST club по-іншому і бути не може!

Чоловіки дегустували смачний кубинський ром Havana Club – один із найпопулярніших напоїв у світі. Про історію виникнення, розвиток та його різновиди захопливо розповів бар-менджер Іван Зелик, який представляє компанію Pernod Ricard Ukraine.

Не бракувало і передноворічної магії: чоловіків дивував справжній чарівник та ілюзіоніст Віктор Кочерган. А шоу-сюрприз від ILike Dance Complex прикрасило цей вечір запальними танцями.

Для членів клубу EGOIST club ця зустріч стала підсумковою у 2018 році. Вже у лютому учасники вирушать кататися схилами засніженого «Букувелю», зігріватися авторським вином від Олега Скрипки та відпочивати у затишному готельному комплексі F&B Spa Resort.

У новому році в EGOIST club буде ще багато захопливих подій. Приєднуйтеся і Ви до нашої команди справжніх чоловіків!

Фото: Олена Дяків

20 листопада пройшов черговий бізнес-сніданок «Егоїста» під назвою «Бізнес і сторітелінг».

Люди обожнюють історії. А чи потрібні історії у бізнесі? Успішні підприємці вміють розповісти власну історію чи історію свого бренду, стаючи таким чином більш ніж просто бізнесом, а бізнесом з душею. 
Кожен бренд – неважливо, особа це чи бізнес – зобов’язаний мати свою історію.
На сніданку ми дізналися, що структура історії бренду повинна бути саме такою:
• Експозиція (хто, де, коли, чого хоче)
• Зав’язка (з чого все почалося)
• Розвиток (всі події, вороги і союзники)
• Кульмінація (найяскравіший момент)
• Розв’язка (чим закінчилося, висновок).
Створюючи історію продукту чи послуг, слід обов’язково обдумати наступні пункти:

1. Що повинно трапитися з моїм клієнтом, щоб він прийшов до мене?
2. Про що він думає і що відчуває, коли йде до мене?
3. Що він хоче відчути, коли я вирішу його
   проблеми?
4. Як допомогти йому це відчути?
   Модератором заходу була засновниця та тренер компанії «Аґрус: Практика слова», автор та ведуча медіа-проекту про цінності «Ключ до», тренер на TEDxLviv, колекціонерка надзвичайних історій Ірина Снітинська.
   Приймав та дуже смачно пригощав  Ресторан TERRAZZA (Saint Feder Boutique Hotel). З сьомого поверху, на якому розташований ресторан, Ви зможете побачити не лише архітектурні пам’ятки, але й відчути дух старовинного «міста- музею». Шеф- кухар ресторану запропонує Вам вишукані страви середземноморської кухні. Традиційні страви європейської кухні, переплітаючись із фантазією майстра, створять незабутній смаковий ансамбль, а атмосфера затишку та ексклюзиву його доповнить.
   Щодо питань участі у наступних бізнес-сніданках звертайтесь:
   Ірина Добровольська (068 021 02 41)
   Редакція «Егоїста»

Коли жінки почали боротися, як їм здається, за рівноправність з чоловіками – вони самі собі підписали вирок. Я вкажу на проблему, до якої це призводить, і запропоную простий для чоловіків і приємний для жінок спосіб, що вирівнює дисбаланс.

Як жінки втрачають ідентичність?

За останні два десятки років жінки одягли на себе штани, увійшли в діловий світ, навчилися приймати великі рішення і брати на себе відповідальність, почали заробляти хороші гроші, відчули себе самодостатніми і здатними управляти слабкими чоловіками. Прекрасно, хай буде так!

Але жінки не помітили одну маленьку деталь – відтепер у них перестали бачити Жінку. Найперше тепер у них бачать їхню роль. Вона – начальник. І тільки. Або ж – вона менеджер з продажу, або касир на заправці, або актриса, або викладач, або офіціантка, або HR.

Що роблять чоловіки? Підіграють. Тому вони для сучасних жінок, насамперед, співробітники, колеги, клієнти, хто завгодно, але – не чоловіки.

Пам’ятаю, як ще під час навчання в університеті хтось гукнув Олену Володимирівну (заступника декана мого факультету) словами: «Жіночко, жіночко, почекайте!». Вона обернулася і, строго дивлячись на автора слів, гордо відповіла: «Я не жінка. Я – заступник декана!».

Його усмішка та голос приковують увагу. Він став успішним диктором, ведучим та навіть актором. Його щасливому шлюбу, життєвій енергії та кар’єрному становищу можна лише позаздрити. Журнал «Егоїст» випитав шоумена Григорія Решетніка про успіхи в кар’єрі, майбутні вибори та про те, якою має бути ідеальна жінка.
– Якою, на Вашу думку, повинна бути ідеальна жінка?
– Вона має подобатись собі, бути цікавою – лише так можна сподобатися обранцю та оточенню. Це має бути самодостатня дівчина з власними інтересами та зайнятістю, але необов’язково професією чи роллю бізнес-леді. Не маю на увазі матеріальні статики. Головне – цікавість до чогось. Тоді жінка буде цікавою й чоловікові. Чоловік має пишатись своєю жінкою, мати про що порозмовляти з нею, має радитися з нею. Краса, почуття, секс, емоції – їм приділяєш увагу на початку стосунків. Все ж таки чоловіки – це така слабка стать (сміється) зі змінами настрою, їх постійно потрібно надихати, підбадьорювати. Жінки більш прагматичні, раціональніші, спокійніші…Ось такою має бути жінка.
– У чому секрет успіху сім’ї Решетнік?
– Мені здається, що у нас співпав оцей механізм «інь та янь». Ми вміємо спілкуватися. Часто стосунки псуються через те, що хтось замовчує, накопичує образи, не відкривається. Треба вміти обговорювати все і йти далі. У нас безліч щоденних завдань, дітки, робота, інтереси… Якщо на чомусь зациклитись, то це може просто розмити стосунки. Безумовно, є любов, почуття, нам цікаво вдвох, ми приділяємо увагу один одному, а не лише живемо заради дітей. Взаєморозуміння, спілкування і не замовчування – мені здається, що кожен має прораховувати певні ризики, які можуть зруйнувати стосунки.

Історія неймовірної мужності та незламної сили волі альпініста Джо Сімпсона, якому вдалося спуститися з однієї із найнебезпечніших гір світу із поламаною ногою.
Джо Сімпсон захоплювався альпінізмом ще зі студентських років, коли навчався у коледжі. У 1985 році з другом Саймоном Єйтсом вирішили підкорити вершину, їхнім вибором стала абсолютно особлива гора – Сіула Гранде (Siula Grande, 6,344 метрів), що розташована в Перуанських Андах. Для підйому Саймон і Джо обрали ніким ще не освоєний маршрут на західному схилі гори, що зробило їхнє сходження ще більш ризикованим та складним.
Джо Сімпсон і Саймон Єйтс зійшли на вершину та здійснили свою мрію, проте шлях цей виявився найпростішою частиною подорожі. Як відомо, найчастіше усілякі халепи з альпіністами трапляються саме під час спуску. Тоді через нещасний випадок Джо зламав ногу. Певний час Саймон спускався із Джо разом, вони були прив’язані один до одного мотузкою. Аби врятувати власне життя, Саймону довелося обрізати мотузку, бо подальший шлях разом був неможливий. Саймон спустився в базовий табір, впевнений, що Джо загинув. Джо впав до ущелини, від важкої утоми заснув та прокинувся тільки вранці. Тоді прийняв рішення спускатися на дно ущелини. Майже увесь свій шлях до базового табору Джо проповз на животі, намагаючись опиратись тільки на здорову ногу. Коли опирався на поламану, здавалося, через пекельний біль от-от втратить свідомість. Їжі у Джо не було, він їв лише сніг, і коли через чотири дні набрів на струмочок, то пив воду з джерельця із неймовірною насолодою. Увесь шлях Джо розбив на невеликі відрізки. завдяки титанічним зусиллям та силі духу змушував себе повзти метр за метром. Через чотири дні Джо дістався до базового табору, де вже ніхто не очікував побачити його живим.

Event-менеджер, ведучий і співзасновник смачної гастрономічної марки «Боїм». Усе це про Олександра Чернологова. Про успішні проекти та досвід він розповів читачам журналу «Егоїст».

Ви – активна людина, берете участь у багатьох проектах, чим займаєтесь зараз?

Завжди роблю те, що дарує радість людям. Зараз я є співвласником гастомарки «Боїм». Також працюю event-менеджером в компанії EPAM Ukraine. І третє моє заняття – проводити вечірки та заходи. Це події різного формату: соціальні, благодійні, розважальні, спортивні, їх відвідує від 10 людей до півтори тисячі учасників.

Ви за освітою фізик, проте жодного дня не працювати у професії. Чому?

Так, я ніколи не працював як фізик. Якось спробував піти вчителювати у школу. Але коли звернувся до міської ради з бажанням викладати фізику школярам, то з’ясувалось, що я 8 чи 10 у черзі на посаду вчителя в львівській школі. Тоді розумів, що це заняття потребує стільки сил, що у мене не вистачить ні власного ресурсу, ні зацікавленості.

Розкажіть про смачну марку «Боїм. Гастромандри», як з’явилась ідея?

Кілька років тому ми вигадали її спільно з двома моїми друзями. На той момент, у 2015 році, був «бум» українських виробників та власних справ. У нас почалось все з того, що на Великдень ми зробили різні наливки і зрозуміли – вдається. Через деякий час спробували зробити закрутки – це була тушонка з гусака, качине конфі, мандариновий конфітюр та соус чимічуррі, який у нас дотепер є в лінійці продуктів. Зробивши це все, ми запросили на дегустаційну вечерю своїх рідних та друзів. Їм сподобалось. Це і стало поштовхом для нас рухатись далі та думати над концепцією.