Захоплення

Якщо ти, друже, взявся читати цей текст, то я досягнув успіху, бо привернув твою увагу. Чим? Заголовком! На перший погляд, твоя зацікавленість моєю писаниною – це дивно. Сам поміркуй: відповідно до назви, я мав би писати щось про біохімічні процеси, які протікать в організмі. Хоч я більше ніж переконаний, що мій середньостатистичний читач – не біохімік. Крім того, я не менш переконаний, що ти не єдиний, хто, гортаючи цей чудовий журнал, зупинився почитати про метаболізм. Але чому? Річ у тім, що термін «метаболізм» часто чуємо навколо себе. Спостерігаючи за людиною, яка, як нам здається, занадто багато їсть і водночас не гладшає, ми крізь зуби видаємо: «Має швидкий метаболізм». Дивлячись на своє заокруглене брюхо, також кажемо: «Нічого не вдієш, у мене сповільнений метаболізм». Людина – дивне, всезнаюче створіння. Ми вкрай рідко говоримо собі, що щось не знаємо, у нас є на все пояснення, завжди всі пазли сходяться: якщо худа людина, то швидкий метаболізм, якщо повна, то повільний. Проблема в тому, що коли ми «знаємо», в нас не виникає ніяких запитань, а це погано. Пропоную тобі стати на час читання моєї писанини учнем, що прагне до знань, учнем, який не знає, але прагне знати…

Коли я в авто слухаю радіо, то це має бути музика – ніякої балаканини. Їду я не пам’ятаю куди, як і не пам’ятаю звідки. Гарна мелодія коливає мою праву барабанну перетинку, ліву також. Добігає пісня до кінця, і, вочевидь, на вельми патріотичній радіохвилі починає віщати ведучий щось на кшталт: «Говоріть питомими українськими словами, уникаючи слів, які мають схожі за звучанням аналоги в російській мові. Замініть слово схуднення, яке схоже до «похудение», на істинно українське – «змарніння». Виходить, друзі, що вже десь з десяток років займаюсь людським змарнінням. Треба буде розклеїти по під’їздах оголошення: «Тільки з нами ви змарнієте швидко та легко!», ото клієнти попруть…

Вона яскрава, емоційна, дотепна, різка, непередбачувана і сексуальна. Одна із найбільш харизматичних зірок українського шоу-бізу не боїться професійних викликів, проте надійно зачиняє двері до особистого життя. Про ціну популярності, принципи у роботі, неймовірні мандри Україною та плани на майбутнє без карантину журнал «Егоїст» поговорив із телеведучою Лесею Нікітюк.  

Ти, дорогий мій читачу, розбираєшся у певних справах краще, ніж більшість homo. Це «розбирання в певних справах» люди обзивають професією. Якщо знаєш закон краще від інших, то твоя професія – юрист; якщо знаєш точну локацію m.sternocleidomastoideus чи arteria carotis communis – ти медик; душа рветься на частини, коли з лісу йдуть відпочивальники, горланячи «Там, під Львівським замком» – ти музикант. Моя ж професія – фітнес-тренер, я допомагаю людям ставати гарнішими, і, відповідно, здоровішими. Якщо вірити всьому, що я нашкрябав вище, в тому, як худнути, я розбираюсь краще від більшості сапієнсів. І от я – той, що добре знається в ділі схуднення каже тобі: Досить зменшувати масу тіла! Досить!

Відомий бразильський режисер українського походження Гуто Пашко, творчий доробок якого нараховує близько сотні фільмів, розповів читачам журналу «Егоїста» про українські кінопроекти, життя українців у Бразилії, свої мрії та вподобання.

Гуто, Ви чудово відчуваєте українську ментальність. Як на Вашу ідентичність впливає коріння, що про нього знаєте?

Я є українцем в п’ятому поколінні, мої пращурі виїхали під час першої хвилі еміграції – 120 років тому українська сім’я Пашко із Львівщини емігрувала до Бразилії.