Від безхатченка, який жив на вокзалі, а інколи спав по підвалах, до власника мобільного додатку CoBook, який об’єднує українців, що живуть у різних країнах, в одну цифрову книгу контактів.
— Олеже, ваша історія починається з надзвичайно складного періоду життя. Розкажіть, будь ласка, як усе почалося і що стало поштовхом до змін?
— Усе почалося з бажання змінити своє життя. Після низки невдач у бізнесі та особистому житті я опинився без даху над головою. Жив на вокзалі в Івано-Франківську, іноді спав у підвалах багатоповерхівок. Було важко, але саме тоді я зрозумів, що потрібно щось змінювати.
Одного ранку, після безсонної ночі, я зустрів знайомого, який запропонував роботу вантажником на пилорамі. Це була можливість, яку я не міг втратити. Працюючи на пилорамі, я вчився, розвивався і з часом став начальником цеху. Але амбіції штовхали мене далі.
У 2008 році, під час економічної кризи, я вирішив розпочати власну справу. Займався будівництвом дерев’яних будинків. Все йшло ніби добре: компанія росла, клієнти були, і навіть здавалося, що десь попереду — стабільність. Але життя швидко зриває ілюзії. Через брак досвіду, надмірну довіру та неправильне оточення я потрапив у прірву. Не просто банкрутство — борги на десятки тисяч доларів. Люди, яким довіряв, кинули мене. Постачальники зникли з великою передоплатою. Інші лишилися з недобудованими будинками й претензіями. А я — із судовими справами, арештами рахунків, кредитами, які нічим було віддавати.
Це було вже не безхатченство. Це було глибше. Тоді я був один — тепер зі мною була сім’я. Маленький син, шість місяців. І я, чоловік, який мав би бути опорою, сам не знав, на що спиратися. Затяжна депресія, алкоголь, повне виснаження. І в той же час — дивне, тихе світло всередині: я мусив вижити. Для нього. Для нас.
Я почав вчитися. Вдома. Сидів у темній кімнаті, гортав YouTube, читав усе, що міг знайти, пробував. Перші фріланси, маленькі замовлення, підробітки — двірником, барменом, продавцем продуктів. Лише б вижити. Іноді не було чим заплатити за житло — і нас виганяли. Кожні 7–10 місяців — нова квартира, новий початок. І знову — нестача. Але я вчився. П’ять років — мов у підпіллі. Вивчав маркетинг, рекламу, робив сайти, запускав таргет. Кожна гривня — як битва.
Це не була історія про “швидкий підйом” чи “натхнення”. Це була війна. І в один момент я зрозумів: треба перестати просто виживати. Потрібно створити щось, що матиме сенс. Що принесе користь мільйонам. Що з’єднає людей, як мене колись з’єднав випадковий ролик на YouTube.
Так з’явилася перша ідея — створити щось на кшталт конструктора сайтів. Бо я бачив, скільки людей, особливо підприємців-початківців, не могли дозволити собі навіть просту сторінку в інтернеті. А тоді це ще було дороге задоволення. Я нашвидкуруч зібрав якусь версію на WordPress — але це була повна халепа. І саме тоді світ почав змінюватися: розпочиналася ера мобільних додатків.
Я подумав: ось воно. Це — майбутнє. Потрібно створити мобільний додаток. Це круто. Це нове. Це має сенс. Але скільки це мені обійдеться — я не уявляв. Думав: 10–15 тисяч доларів. А у кишені тоді не було навіть двохсот доларів, щоб заплатити за квартиру.
І тут прийшло одне просте питання: що я вмію робити найкраще? Відповідь була очевидна — будувати будинки. Це моє ремесло. Плюс — знання в маркетингу, сайтах, соцмережах. Я приймаю рішення: або створити з нуля, або відродити компанію з будівництва дерев’яних будинків.
Почав з малого. Просто створив сторінки в Facebook та Instagram. Два тижні щодня наповнював їх контентом. Далі — реклама. Але ж грошей не було. Тоді я влаштувався SMM-ником у спортивний клуб. Вів їм соцмережі рівно місяць. Заробив 200 доларів — і одразу ж вклав усе в рекламу. Через два тижні — перше замовлення. Зароблені гроші — знову в сайт, знову в рекламу. Друге, третє замовлення — пішло. Так я два роки крок за кроком вибудовував компанію HVOYA.
Коли бізнес почав приносити прибуток, я поступово піднімався на ноги. Почав віддавати борги, глибше вивчати постановку цілей, проходити тренінги, багато читати. Я виріс внутрішньо. І на цьому етапі — почав ділитися знаннями. Проводив безкоштовні тренінги, допомагав іншим. Вів блог, писав тексти — тоді це ще не називали «персональним брендом», просто хотілося бути корисним.
І от, коли з’явилися перші стабільні кошти, я повернувся до ідеї мобільного додатку. Це був 2018 рік. Я вже мав загальне бачення, провів десятки інтерв’ю, зустрічей, шукав розробників. Тоді я познайомився з Ігорем Поличем, засновником компанії Devlight. Ми поспілкувались, і я замовив у нього перший дизайн CoBook. За три місяці — дизайн був готовий. Але тоді з’ясувалося, що кошторис розробки — не 15 тисяч, як я мріяв, а 75 тисяч доларів.
Це був шок. Я не мав таких грошей, навіть мріяти про них не смів. Але знав: не можна зупинятися. Знову повернувся до будівництва. Працював у Києві, Львові, Харкові. Будував, вкладав, рухався.
І от — ще один поворот. Після завершення чергового будинку я розповів про ідею додатку замовниці. Їй це настільки сподобалось, що вона вирішила інвестувати 50 тисяч доларів у CoBook. Тоді я вперше за довгий час видихнув. Але всередині було розуміння — це лише початок.
Я швидко знайшов іншу команду. І от — 20 червня 2020 року, мій день народження, третя година ночі. Телефон блимає. Повідомлення: «Ваш додаток доступний до скачування». Я прокинувся, прочитав, завантажив CoBook… Розплакався. Посміхнувся. І заснув.
Я думав: ось воно. Ось мрія, до якої йшов усе життя. Зараз усе зміниться. Але ні — справжні зміни тільки починались. Перші користувачі, перші 3 000 завантажень за три місяці. Додаток — у топ-десятці в Google Play. Здавалося, це зліт. А тоді почалось: баги, збої з реєстраціями, проблеми з функціоналом. Треба було оновлювати, переробляти — але грошей не було. І я знову зробив те, що вмів найкраще — повернувся до будівництва.
Весь 2021 рік я знову будував. Та й тут не обійшлося без ударів. Підписав контракти, коли ліс коштував 3 500 грн. Через місяць — уже 10 000. Усі розрахунки згоріли. Фактично цілий рік я зводив будинки майже безкоштовно. CoBook завмер. Інвесторка, що вкладала у додаток, бачила: прибутку немає. Я вирішив — викуплю її частку. Це стало моїм особистим проєктом. Від ідеї до останнього рядка коду.
А потім настав 2022 рік. 24 лютого. Повномасштабне вторгнення. Уперше за довгі роки я не думав ні про бізнес, ні про додаток. Лише про одне — як вижити. Перші тижні — туман. Вдень допомагаю, вночі не сплю. Повітряні тривоги по кілька разів на добу. Підвали. Тиша, в якій чутно серцебиття.
В травні я сказав собі: досить. Потрібно жити. Рухатися. І я знову запустив рекламу будинків. Швидко переробив сайт. Перші замовлення пішли восени — вересень 2022. А далі — ще, і ще. Справи знову почали рухатись.
І от у 2023 році мій project-менеджер зібрав нову команду. І ми запустили новий етап у CoBook.
Паралельно з усіма викликами я не зупиняв розвиток HVOYA. Те, що починалося з кількох дописів у Facebook, поступово виросло у щось значно більше, ніж просто будівельна компанія. Ми не просто зводили каркасні будинки — ми створювали простір, де людям хотілося жити. Де було світло, затишок і відчуття дому.
HVOYA перетворилась на справжній бренд. Ім’я, яке викликало довіру. Компанію знали не лише в Україні, але й далеко за її межами — нас помічали, нас радили, з нами хотіли працювати. Ми стали впізнаваними завдяки чесному підходу, високій якості й постійному спілкуванню з аудиторією. Я вкладав у HVOYA не лише знання — я вкладав туди себе. Усе, що мав. Усе, чим став.
Саме завдяки цьому фундаменту я зміг продовжити розвиток CoBook. Бо за мріями завжди мають стояти конкретні вчинки — і HVOYA стала тією точкою опори, яка дала можливість рухати далі цифрову ідею, народжену з болю та віри.
І от вона — переломна ідея. Не просто додаток. Не просто адресна книга. А платформа, яка об’єднує мільйони українців у світі.
Після 2022 року, після вторгнення, ми всі стали іншими. Мільйони українців роз’їхались по різних країнах — хто рятував дітей, хто тікав від вибухів, хто шукав порятунок для бізнесу чи нового початку. Підприємці, фахівці, лікарі, майстри, вчителі — всі розсіялись, але всі лишились українцями. І тоді я подумав: а що, як створити цифрову “жовту книгу”, як колись — жовті сторінки? Тільки сучасну, живу. Онлайн.
Щоб українці, де б вони не були — в Польщі, Канаді, Португалії, Австралії — могли знайти один одного. Отримати послугу. Запропонувати допомогу. Налагодити нову справу. Підтримати. Бути поруч, навіть здалеку. Це і стало точкою зламу. Я зрозумів — потрібно все змінювати. Повністю переписати ідею, переосмислити місію, зробити редизайн і запустити нову версію CoBook. Версію, яка не просто зберігає імена — а об’єднує ідентичність. І ми почали роботу над CoBook 2.0. З чистого аркуша. З новою філософією.
Я продовжував розвивати HVOYA, будував будинки, заробляв, інвестував усе, що міг, у розробку нової платформи. І це тривало, поки не настав травень 2025 року. Тоді сталося те, що для мене рівнозначне моменту народження: реліз нової версії CoBook 2.0.
Не просто програма. Не просто база контактів. А цифрова домівка для українців у світі.
— Яка з фішок CoBook викликає у Вас найбільше захоплення?
— Найбільше захоплює те, що CoBook — це не просто список контактів, які ми самі вручну колись внесли в телефон. Це — жива, оновлена, інтерактивна книга, де кожен створює себе заново.
Кожен користувач у CoBook сам формує свою персональну онлайн-візитку: з фото, описом, послугами, посиланнями на соцмережі, месенджери, навіть корисними матеріалами. Це — твоя публічна присутність, упакована у лаконічний, зручний і водночас дуже інформативний профіль. Один клік — і все, що потрібно знати про людину чи бізнес, — вже перед тобою.
І що особливо важливо — ці візитки не ховаються. Їх можна легко знаходити всередині додатку за допомогою зручного пошуку та інтерактивної карти. Ти бачиш, хто поруч, у якій країні, хто чим займається. Хочеш зберегти контакт — додаєш в один дотик. Хочеш поділитися — просто скидаєш посилання або показуєш QR-код.
CoBook — це твоя адресна книга, яка завжди свіжа, жива і доступна всім, хто тебе шукає. Це не “контакти, які колись зберіг”. Це — ти сьогодні, тут і зараз, у формі, яку обираєш сам. І це кардинально змінює правила гри для підприємців, фахівців, митців, волонтерів — для всіх, хто хоче бути видимим і знайденим.
CoBook — це не просто контактна книга, це жива екосистема українських фахівців у світі, де кожен не лише присутній, а й видимий. І найпотужніше — це не якась одна функція, а ціла філософія доступу і зв’язку.
Користувачі можуть фільтрувати профілі за країнами, містами, сферами діяльності, а ще — за спільнотами, до яких належить людина. Це не просто перелік людей. Це мапа — не лише географічна, а й смислова. Ми не просто об’єднуємо ділових українців. Ми об’єднуємо спільноти. Професійні, культурні, галузеві. Ті, хто волонтерить. Ті, хто будує. Ті, хто творить. І це неймовірна сила.
Але є ще одна фішка, яку я залишаю «на потім», бо вона заслуговує окремої історії. Це — унікальний алгоритм “Передай далі”. Уявіть, що ваша візитка поширюється сама, живе в мережі, зберігається серед людей, які навіть не знали, що шукали саме вас. Але про це — іншим разом.
— Що допомагає Вам відновлювати енергію після важких переговорів або марафону зустрічей?
— Найкраще перезавантаження для мене — це рух, музика і мої люди.
Щоранку я бігаю — 1–3 км, у навушниках, під улюблену музику. Це мій ритуал. Це не просто пробіжка — це діалог із собою під ритм треку, який виводить із голови зайве. Узимку — сноуборд, влітку — вейкборд, ендуро. Швидкість, свобода, драйв. А ще — зустрічі в бізнес-клубі BORD, де справжня синергія однодумців.
Люблю подорожі — як короткі спонтанні, так і заплановані. Вони оновлюють, перемикають. Але найбільше енергії мені дає моя сім’я. Моя кохана, мій син, мама і вітчим. Їхня підтримка — як коріння, яке тримає, коли шторм.
А ще люблю читати, писати, вести блог. Це мій спосіб осмислювати, проживати. І, звісно, мій бізнес — це не окрема сфера життя, це і є моє життя. Я роблю те, що люблю, і поряд — ті, хто вірить у мене. І це заряджає краще за будь-яку каву.
Тому коли мене запитують: «Як Ви розслабляєтесь?», я усміхаюся і відповідаю: «Я не напружуюсь». Бо все, чим я живу, — це і є моє життя. І після всього, що я пройшов, усе інше — це просто дрібниці.
Я якось сформулював фразу, яка стала моїм внутрішнім правилом:
«Не існує невдачі. Є певні життєві обставини, пройшовши через які, ми стаємо мудрішими, сильнішими, щасливішими, здоровішими».
Так само, як не існує проблем. Є просто задачі. І їх треба вирішити. Спокійно. По черзі. І з вірою, що все — не даремно.
— Якщо б вам сьогодні хтось сказав: «Олеже, завтра ти не можеш користуватися телефоном чи ноутбуком», — що б ви робили, як би провели день замість роботи?
— Я б робив те, що й зазвичай. Бо я не залежний від телефона. З червня 2022 року в мене на телефоні немає жодної соцмережі — тільки месенджери для зв’язку. Телефон для мене — це інструмент, а не джерело життя. У вихідні я можу його взагалі не торкатися, якщо ніхто не дзвонить і не пише.
А замість цього я бігаю, гуляю, ходжу на гриби, вчуся, читаю книжки, катаюсь на сноуборді чи вейкборді, займаюсь спортом, подорожую. Найцінніше — проводжу час із тими, кого люблю: зі своєю сім’єю, коханою, сином. Говоримо, сміємося, мовчимо — просто є одне для одного.
Я живу. Без екранів, без зайвого шуму. І цього мені достатньо.
Саме тому я створив мобільний додаток, який не забирає увагу, а дає користь.
CoBook не вимагає скролити, гортати, зависати. Він просто є — там, де треба, коли треба. Це не ще одна мережа. Це інструмент, який допомагає людям знаходити одне одного, підтримувати, зростати разом — і при цьому залишатись у реальному житті.
— Які плани Ви маєте щодо розвитку CoBook, щоб у найближчі роки платформа стала простором справжньої трансформації української бізнес-спільноти? Які нові формати взаємодії та підтримки між підприємцями хочете реалізувати?
— Те, що ви бачите сьогодні в CoBook, — це лише 10% того, що задумано. Реально. Це — фундамент. Але справжня архітектура платформи ще попереду.
Ми майже не говоримо про те, що має з’явитись у майбутньому. Бо вже проходили це. У 2020-му, після першого запуску, я розповідав, ділився, надихався. А потім — нас почали копіювати. З’явились схожі сервіси, схожі додатки. Люди, які не розуміли місії, просто побачили зовнішнє — і повторили. Але не те. Бо CoBook — це не просто функції. Це — ідея, яка дозрівала роками, крізь біль, досвід, і щире бажання бути корисним.
Тому поки що ми просто мовчимо. Робимо. І, повірте, попереду — щось справді велике, масштабне, новаторське. Але… це вже буде історія іншого інтерв’ю.
Я не створив просто додаток. Я створив платформу, яка об’єднує тих, хто не просто живе — а творить, будує, лікує, ремонтує, навчає, розвиває. Тих, хто щодня щось робить. Хто тримає економіку. Хто не чекає кращих часів — а сам їх створює.
CoBook — це не місце для пошуку випадкових людей. Це — жива, точна, глибока книга українських можливостей у всьому світі. Це — мережа довіри, де бізнесмен із Харкова може знайти фахівця у Варшаві. Де маркетолог у Торонто знаходить клієнта з Одеси. Де перукар у Лісабоні стає частиною спільноти, а не просто точкою на карті. Бо ми — не розпорошені. Ми — не загублені. Ми просто ще не всі з’єднані.
CoBook — це нитка, яка зшиває розірвану мапу. Це простір, де український бізнес, українська праця, українська взаємодопомога стають видимими. Де ти можеш бути знайденим не випадково, а за змістом. Це платформа, яка вже зараз змінює бізнес-середовище. І вона ще тільки починається.
Я не знаю, хто буде першим користувачем завтра. Але я знаю, навіщо ми це робимо:
Щоб кожен українець, який щось створює, ніколи не був сам. Щоб нас було видно. Щоб нас було чути. І щоб нас було — разом.
Завантажити застосунок: CoBook