Кожна операція для нього починається у голові, ще до того, як пацієнт лягає на стіл. Він вірить у силу технологій, але знає: живого лікаря не замінить жоден алгоритм. У розмові з «Егоїстом» нейрохірург Руслан Аксьонов розповів про реалії нейрохірургії. У які популярні міфи продовжують вірити пацієнти, чи замінить штучний інтелект лікаря, і який слід у медицині хоче залишити.
– Руслане, чому саме нейрохірургія? Опишіть свій шлях кількома словами.
– Це було свідоме рішення. Мій батько – нейрохірург, але він якраз не хотів, щоб я йшов у нейрохірургію, і радив обрати міжнародні відносини. Але у 10 класі я вирішив: ні, медицина для мене зрозуміліша й конкретна.
Як описати шлях? Наполегливість, витримка, постійне навчання та стресостійкість.
– У вашій професії немає права на помилку. Чи бувало, що сумніви тривали довше, ніж сама операція?
– У нейрохірурга немає часу на сумніви. Операція починається ще задовго до операційної – у голові. Коли кілька разів подумки її відтворюєш, то готовий майже до будь-якого сценарію. Тоді вже під час втручання рішення приймаються швидко й ефективно, бо від цього залежить результат.
– Як часто стикаєтеся з міфами у пацієнтів?
– Дуже часто. Саме тому я й розвінчую популярні міфи у своєму блозі в інстаграмі. Найнебезпечніший – що грижу можна вправити масажем. Насправді це фізично неможливо та може лише зашкодити.
Є ще міфи про лазерне лікування, чарівні уколи чи пігулки. Або що після видалення грижі завжди треба вкручувати гвинти.
На жаль, чимало українців бояться лікарів та операцій, тому готові терпіти й довіряти радше гуглу чи ChatGPT, аніж спеціалістам. Хоч парадокс у тому, що наша медицина значно доступніша, ніж за кордоном.
– Чи правда, що нейрохірург під час операції вимикає емоції?
– Залежить від складності. Якщо це рутинне втручання – можна й пожартувати з колегами (усміхається).
Але коли йдеться про пухлину біля стовбура мозку, де кожен міліметр вирішує, чи зможе пацієнт ковтати та дихати, то концентрація абсолютна. Час ніби зупиняється. Години минають як хвилини. Емоції – всередині, без криків чи істерик. Нейрохірург – це про внутрішній баланс і спокій.
– Які найскладніші операції ви проводили?
– Більшість операцій з видалення пухлин – надскладні. Особливо, коли йдеться про шваноми слухового нерва, внутрішньомозкові або спинномозкові пухлини. Вони можуть розташовуватись поруч із життєво важливими зонами, що відповідають за ковтання, слух, міміку, мовлення, чутливість чи рухи кінцівок.
На жаль, через неуважність до стану свого здоровʼя й ігнорування симптомів часто пацієнти звертаються запізно – коли пухлина вже досягає великих розмірів. Це значно ускладнює процес її видалення. Тому такі операції для нейрохірурга – справжня ювелірна робота, де кожен міліметр має значення.
– Сьогодні технології змінюють медицину. Наскільки вони важливі для нейрохірургії?
– Уявіть, як у давнину робили трепанацію: свердлили отвори в черепі, аби «випустити злих духів». Це і є хірургія без технологій.
Сьогодні операційна нейрохірурга радше нагадує космічний корабель: мікроскопи, ендоскопи, системи навігації, рентген-арки – усе це підвищує якість і точність втручання, а тому допомагає пацієнтові швидше відновитися. Нейрохірургія – це завжди про технології. Без них вона просто неможлива.
– Які найсучасніші методи медицини ви бачили на власні очі?
– Коли я був у Нью-Йорку у 2019 році, там уже впроваджували роботизовану хірургію – це спеціальний робот з рукою, що підвʼязаний до нейронавігації. Він сам визначає найкращу траєкторію до місця втручання. У цю руку вставляється інструмент – і гвинт ставиться без десятків знімків, не наосліп, а максимально точно. Це одна з останніх передових технологій у світі.
Щодо України, то у нас працюють навігаційні системи – і це вже великий крок до безпечніших і точніших операцій.
– Штучний інтелект – це загроза чи інструмент? Чи стане він згодом конкурентом для лікарів?
– Конкурентом він не стане, бо не має інтуїції й нетипового мислення (усміхається). У лікаря є внутрішнє відчуття, яке зʼявляється лише з досвідом. Це те, що алгоритм ніколи не повторить. Але як інструмент – для аналізу та пошуку нових методик – штучний інтелект корисний.
– Якби завтра у вас була можливість впровадити будь-яку інновацію, що обрали б?
– Я розвивав би біоінженерію. Ми досі не знаємо, чому виникають пухлини. Усі женуться за відповіддю, щоб зрозуміти механізм їхньої появи й винайти ту саму чудо-таблетку для конкретного типу пухлини.
Думаю, це будуть нанороботи, які прицільно знищуватимуть пухлинні клітини. Для цього, звісно, можна залучати й штучний інтелект.
– Операційна – це командна гра. Які якості цінуєте в колегах?
– Людяність та вміння працювати в команді. Усі ми – єдиний організм, який працює заради пацієнта. Довіра, повага і стабільність складу критично важливі.
– Це схоже на бізнес-управління…
– Так. Є алгоритми, ролі, відповідальність за результат. Це як оркестр: якщо випадає одна скрипка – симфонія зіпсується. У бізнесі те саме: одна людина не витягне процес без команди.
– Як знайти баланс між роботою і сімʼєю? Вам це вдається?
– Ми досі його шукаємо (усміхається). У хірурга нерегульований графік: пацієнт може подзвонити серед ночі, і ти не завжди можеш сказати «почекайте до ранку». Тут потрібне розуміння від рідних. Мені з дружиною пощастило.
Коли почалася війна, ми переїхали з Києва до Львова, не знали, куди рухатися, чим займатися. Підтримка дружини – колосальна. Без неї я б не впорався. Те, що маю зараз, – моя праця, але й велика заслуга дружини.
– Чи змінили ставлення до пацієнтів, коли стали батьком?
– Є просте правило: стався до людей так, як хотів би, щоб ставилися до тебе. І друге – пацієнти як батьки. Вони можуть вибрати лікаря, лікар їх – ні. Моє завдання – бути максимально чесним, перед собою і людьми.
– Медицина все ще часто сприймається як державна справа, хоча лікарі будують і особисті бренди. Як ви формуєте свій?
– Найкраща реклама – це задоволені пацієнти. Маркетинг теж потрібен, хоча часу бракує. Бо робота лікаря – це не лише операція. Це і консультації, документи, післяопераційний супровід пацієнтів. Плюс ще навчання, сім’я і хоча б трохи відпочинку (усміхається).
Сьогодні лікар без особистого бренду – як бізнес без клієнтів. Пацієнти очікують прозорості й відкритості. Люди йдуть до людей, тож доводиться більше розповідати і про себе, і про нейрохірургію загалом. Бренд лікаря – це теж відповідальність перед пацієнтами.
– А який слід у професії хотіли б залишити?
– Може, це прозвучить дивно, але я ніколи не ставив собі за мету збирати нагороди чи пам’ятники. Для мене головне – допомагати людям покращити якість їхнього життя, щоб вони після операцій жили повноцінно. Коли зустрічаю своїх пацієнтів на вулиці: як вони гуляють, ходять у кіно, займаються спортом – це і є найбільша нагорода.
Розмовляла Юлія Осим