Щоб створити репутацію, потрібні роки, а щоб її зруйнувати — лічені хвилини. Це висловлювання Воррена Баффета може бути застосоване не лише до окремої особистості, а й до бізнесу в цілому, до його бренду.
Репутація бізнесу має фундаментальне значення для виживання компанії. Довіра та впевненість споживачів і партнерів можуть безпосередньо і глибоко впливати на кінцевий результат. Фірми зі стійкою і позитивною репутацією приваблюють талановитих людей. Вони сприймаються як такі, що представляють велику цінність, що дозволяє їм виділятися серед інших. Клієнти таких компаній більш лояльні та купують ширший асортимент продуктів і послуг.
Більш того, в економіці, де від 70% до 80% ринкової вартості формується за рахунок важко оцінюваних нематеріальних активів, таких як цінність бренду, ділова репутація та інтелектуальний ресурс, компанії особливо вразливі до всього, що може завдати шкоди їх репутації. Саме тому ув’язування в корпоративних спорах несе високі ризики для бізнесу, оскільки в більшості випадків вони завдають шкоди іміджу компанії і, як результат, часто призводять до його руйнування або фрагментації. Про ризики корпоративних спорів ми сьогодні й поговоримо.
Пріоритет бізнесу над особистими інтересами: ключ до успішного партнерства
Найважливішим в контексті дослідження корпоративних спорів та їх ризиків для бізнесу є грамотна й всебічно опрацьована домовленість між його партнерами. Коли є відповідна домовленість, то навіть у разі виникнення спору, він може бути вирішений в межах використання захисних інструментів, зазначених у договорі, і у такий спосіб, який унеможливить завдання шкоди самому бізнесу.
Хто б що не казав, але з точки зору юридичного супроводу бізнесу і корпоративної юриспруденції загалом, для адвокатів та юристів клієнтами є не кінцеві бенефіціари компанії, не її засновники, а сам бізнес, який розглядається ними як окремий суб’єкт і механізм. Тому завдання фахівця полягає саме в тому, щоб захистити стабільну роботу цього механізму від різного роду загроз. Але коли юристи у процесі своєї роботи виступають на боці одного із співвласників, акцент вже буде зміщуватися з захисту інтересів компанії на лобіювання особистих інтересів такого бенефіціара.
Main Business Partner раніше вже стикалися з подібними кейсами, коли між співвласниками бізнесу виникали багатомільйонні спори. Наприклад, в одному з них два засновники 10 років по тому вирішили відкрити й розвивати спільну компанію. Протягом усього часу вони вносили рівноцінний фінансовий вклад у розвиток своєї торгової мережі, проте в якийсь момент один із них захотів вийти та забрати свою частку, додатково вимагаючи виплату штрафних санкцій, пені й інших донарахувань. В результаті він заявив, що хоче отримати частку, значно більшу за його 50% внесок у спільну справу. Говорити про те, що після виходу такого великого партнера з бізнесу компанія продовжить успішно працювати, не доводиться. Це один із багатьох прикладів, як можна легко зруйнувати бізнес в результаті відсутності процедури врегулювання корпоративного спору.
Чи можна запобігти внутрішнім конфліктам і захистити бізнес?
Для того, щоб зберегти бізнес, важливо мати волю та бажання обох партнерів. Вони повинні бути зацікавлені в першу чергу не в захисті своїх особистих інтересів або своєї частки у бізнесі, а в його безперебійному функціонуванні загалом, і це є основоположним. Часто буває, що партнери лобіюють кожен свої інтереси. Безумовно, бізнес може працювати і при такій схемі взаємодії, але тільки до першого конфлікту (у періоди “перетягування ковдри” може відчуватися значна турбулентність у роботі компанії). Однак якщо партнери дійсно зацікавлені у збереженні та розвитку своєї спільної справи, ще на початковому етапі співпраці вони повинні узгодити порядок і умови виходу, а також шляхи вирішення конфліктів.
Партнери, наприклад, можуть домовитися зберігати все майно їх юридичної особи в окремій спеціальній структурі, такій як корпоративний або пайовий інвестиційний фонд, у яких передбачені особливі способи забезпечення захисту майна або створені певні умови, які ускладнюють його продаж.
Ще одним способом убезпечити себе та запобігти конфліктам з партнером є зберігання своєї частки майна в загальному бізнесі на балансі іншої юридичної особи, за умови, що обидва партнери на це погоджуються, а другий партнер не має своєї частки в цій юридичній особі.
При спільному веденні бізнесу надзвичайно важливо визначити в корпоративних договорах всі умови співпраці, особливо якщо це новостворений бізнес. У такому договорі, наприклад, можна прописати положення, що забороняють співвласнику повністю забирати свій вклад протягом трьох років роботи компанії або до досягнення нею певних результатів. Такий крок з боку партнера може стати ризикованим для подальшого функціонування бізнесу, а другий співвласник може зазнати збитків. Відповідно, такі дії необхідно попередити.
Це є переважно превентивні методи, що сприяють запобіганню корпоративним спорам, і часто їх ініціатором стає саме той партнер, який зацікавлений у збереженні бізнесу як окремого механізму.
Якщо ж йдеться про вихід з бізнесу, то в корпоративному договорі важливо прописати пропорції часток кожного учасника, їхню вартість, а також формулу, за якою буде оцінюватися частка кожного партнера в майбутньому.
Додатковим ризиком також є недосконалість нашої судової системи, а саме непередбачуваність рішень, які приймають суди. Через це, партнерам важливо забезпечити собі можливість вирішення конфлікту поза судовим процесом, наприклад, узгодити в корпоративному договорі як перший рівень вирішення спору – залучення медіатора, тобто прагнення сторін дійти згоди за круглим столом під час переговорів.
Ризики корпоративних спорів
Багато в чому імідж компанії залежить від її сприйняття суспільством. В Україні сьогодні існує певна особливість ринку, яка полягає в тому, що лише одиниці компаній вийшли на публічне розміщення акцій (Public Offering). Це насамперед пов’язано з тим, що в Україні фактично немає фондових ринків, а залучення капіталу на зовнішніх ринках не вигідне, оскільки є більш доступні опції в самій Україні. По-друге, наша культура інвестування перебуває на низькому рівні, особливо під час війни. Однак, якщо говорити про корпоративні ризики публічних компаній, потрібно розуміти, що на їхню вартість впливає думка зовнішніх бенефіціарів (акціонерів). Якщо в такій компанії наявний корпоративний спір і в судовому реєстрі присутні справи, пов’язані з поділом майна компанії, це безпосередньо може вплине на утримувачів акцій, спонукаючи їх до продажу своїх часток.
Коли ми говоримо про приватний (закритий) сектор українського бізнесу, у таких компаніях можуть скільки завгодно йти внутрішні спори, і їхня вартість ніяк не зміниться на відміну від публічних компаній. Проте такі спори можуть створювати комунікаційні та репутаційні ризики. Про ці спори багато говоритимуть, що, відповідно, може вплинути на деякі контракти. Наприклад, постачальник може відмовитися надавати вам розстрочку платежів, або зірвуться нові заплановані угоди.
Фінансовий сектор також дуже ретельно перевіряє репутаційні ризики. Якщо йдеться про залучення додаткових коштів, позичальник уважно перевіряє наявність корпоративних спорів в компанії, особливо майнових.
Страждає від всього цього насамперед бізнес, так як будь-яка волатильність і нестабільність усередині компанії завжди є перешкодою для її розвитку та зростання, оскільки увага власників зміщується на досягнення власних вигод (часто навіть всупереч інтересів компанії).
Якщо ми хочемо сформувати емоційно та фінансово зрілу країну, кожен підприємець повинен для себе усвідомити, що не він є центральною фігурою в економіці, а його бізнес. Коли прийде таке розуміння, у нас з’явиться системний підхід до довгострокового та стратегічного планування, а також усвідомлення того, що ми створюємо компанію, яка проіснує не одне покоління і не зникне після нас в результаті «розтягуванню» по кишеням її активів. Для цього ми маємо будувати свої структури та корпоративну культуру вирішення конфліктів таким чином, щоб інтереси компанії переважали над особистими інтересами.
СЕО Main Business Partner Соломія Марчук