Статті, звіти учасників, перегляд фотографій не допоможуть вам зрозуміти, що ж таке насправді Burning Man? Коли побуваєте там вперше, тоді зрозумієте, що такими як ви були раніше вже не будете.
Ідеєю потрапити на фестиваль, я загорівся давним-давно, мої кримські друзі вже десять років роблять для себе вечірку, такий собі невеликий Burning Man для своїх. Від них я і дізнався про фестиваль. Те, що я знайшов в інтернеті, вразило мене, всі інші роки я мріяв потрапити туди. Потім я заразив цією ідеєю свого товариша, і минулого року він досліджував реакцію людей на фестиваль.
Сказати, що вони були шоковані не сказати нічого. Найскладніше питання з приводу Burning Man, від людей, які про фестиваль нічого не чули: «А що це за фестиваль? Це фестиваль, коли всі в костюмах?» Друге питання людей, які чули про фестиваль: «Ну що, як це там?» Відповісти на ці запитання складно, тому що це потрібно побачити. Добре, що у мене завжди з собою фотоапарат. За допомогою фотографії я вмію розказувати історії набагато краще. У минулому році Андрій придумав назву для кемпінгу—BORSCH. Це наш повноцінний та офіційний український кемп.
Що ж все таки таке Burning Man? Просто вдумайтесь, що перша «вогненна людина» була спалена аж у 1986 році! Ті, хто створили цей фестиваль, називають його спробою організувати сучасну спільноту, мікроутопію в межах пустелі Блек Рок у штаті Невада, суспільство, яке повністю покладається тільки на себе.
Кожного року, наприкінці літа, за тиждень пустеля перетворюється у повноцінне постапокаліптичне місто. Щороку на Плаю (центральна частина фестивалю, де знаходяться всі арт-об’єкти та арт-кари) підпалюють вогненну людину, як символ плинності буття і переродження. Фестиваль немає конкретної цілі. Кожен бернер (учасник) намагається самовиражатися і активно брати участь в житті заходу. Проект має 10 основних принципів, деякі з них – радикальне включення, гості заходу не можуть бути простими глядачами.
Фестиваль проходить у пустелі, де немає нічого, головне умова полягає в тому, що після фестивалю не повинно нічого залишитися. Нагадую про те, що ще тиждень назад тут стояло місто на 80 000 людей. Фестиваль одночасно і косплей, і арт-фестиваль, і рейв-вечірка, музичний фестиваль—кожен знайде для себе заняття.
Він притягує всіх: від мільярдерів до студентів, музикантів, банкірів, художників, фріків, трансгендерів, романтиків та офісних працівників. Там абсолютно неважливо, хто ви, ніякого осудження з боку інших учасників не буде. Хочете ходити голими? Ходіть! Хочете носити маску Дарта Вейдера? Носіть!
У таборі наших сусідів «Плов» був фізик-ядерник, що працює в Nasa. Там будь-яка незнайома людина, вже знайома; при спілкуванні прийнято обійматися, спочатку, звісно, це шокує. На фестивалі одним із правил є безкорисне дарування чогось, ось так ми одного ранку був запрошений на сніданок зовсім незнайомими людьми, які подарували нам можливість з ними поїсти. Ми у свою чергу подарували людям борщ, приготований нами. Це був наш спосіб самокерування. Три рази ми варили в казані український борщ серед спекотної пустелі, три рази по 50 літрів, який із задоволенням і вдячністю з’їли.
На фестивалі грошей не потрібно, алкогольні напої можна пити безкоштовно, безкоштовно відремонтують велосипед, масаж, ранкова кава—це і є форма дарування. За гроші на фестивалі можна придбати тільки лід і обслуговування RV (будинки на колесах) залити в них чисту воду і злити брудну.
Ми приїжджаємо на Burning Man машиною, яку охоплює щільний та сильний туман. Хоча ні, це не туман, а пил від якого немає порятунку. Він у їжі, речах, техніці—скрізь. Спочатку це лякає, але потім стає звичним явищем дійсності. Насправді ці пилові бурі—це щось чарівне і космічне, яке має футуристичний вигляд.
Пустелі неважливо ким ти є за її межами, фестиваль зрівнює усіх у правах. Перемоги, посади, чини тут не мають жодного вагомого значення. Ідеальний світ, немає грошей, немає мобільного зв’язку,а є лише дивовижні і справжні люди. Ах так, ще є твій велосипед! Без нього тут не обійтись. Відстані величезні, з мого табору, в табір мого друга білоруса Паші, який приїхав на старому будинку на колесах, який називається «Титан», їхати 20 хв.
Одного разу я просто зліз з велосипеда на Плай, і дивився на пилову бурю, яка проходила через храм, потім підійшла старша жінка і стала поруч, ми разом дивилися на цю красиву і зачаровуючи мить. Жінка повернулася до мене і запитала, чи я тут вперше. Я відповів, що так, тоді вона злізла зі свого велосипеда, підійшла до мене, обняла так по-материнськи і сказала: «Ласкаво просимо додому!».
Це пекло на землі…Вдень +40, вночі +10, пил, який у вас всюди. Проте воно настільки дивовижне, комфортне і настільки нереальне, що наступного року я обов’язково сюди повернуся.
Антон Шевельов — фотограф-мандрівник, hmexpeditions.com
