Жити так, аби ні про що не шкодувати й отримувати задоволення від того, що робиш. Таким принципом керується співзасновниця школи КМДШ та міжнародного освітнього центру Insight Лідія Білас. Чому важливо постійно розвиватися, які особливості навчання у її школі і як бути щасливою – про це успішна львів’янка розповіла «Егоїсту».
- Лідіє, нумо знайомитись. Ви – співзасновниця школи КМДШ.
Як прийшли до цього проєкту?
Із задоволенням. У моєму житті було небагато проєктів, бо я завжди керуюсь правилом, що в бізнесі має бути фокус і якщо щось робити, то цілеспрямовано та ефективно. Тому багато років я віддала становленню і розвитку ТМ «Моршинська» і згодом напрямку доставлення води в бутлях у складі IDS Borgomi International. Це був дуже цікавий і результативний період з неоціненним досвідом. У якийсь момент через тодішні життєві обставини я вирішила трішки пригальмувати й пожити у форматі slow life. У той момент змінилися пріоритети: мені стало цікаво подорожувати, займатися тим, чим ніколи раніше не займалася, звертати увагу на ті речі, на які раніше завжди бракувало часу.
Тоді ж відбулася зустріч з колегами, з якими навчалися на програмі Presidents’ MBA у kmbs. Ми розмовляли про дітей, освіту та проблеми навколо. Тоді проєкт КМДШ вже існував у форматі школи вихідного дня – невеликої спільноти дітей, які у вихідні займалися чимось цікавим, корисним і відмінним від традиційної школи. Ми ж обговорювали ідею школи повного дня, бачення того, якою вона має бути і як створити наповнення, близьке до рівня європейських закладів освіти. І дуже важливо було, щоб така школа запрацювала вдома, в Україні. Так у моєму житті з’явилася КМДШ.
- У школу може потрапити кожна дитина? Які особливості та переваги
навчання у КМДШ?
Звичайно, але за умови, що і дитина, і батьки розуміють, для чого. Бо питання не у спроможності заплатити за навчання у приватній школі та навіть не у комфорті та атмосфері, які відмінні від загальноприйнятих стандартів. Стіни важливі, але наповнення однозначно важливіше. При створенні нашої школи ми орієнтувалися на дорослих, які самі розвиваються упродовж усього життя, для яких lifelonglearning є цінністю. Якщо вони розуміють важливість освіти та постійного розвитку, то і для своїх дітей теж шукають найкращу можливість. Ми прагнемо, щоб кожен наш школяр мав достатньо знань, досвіду та впевненості, щоб діяв у житті, спираючись на цінності. Важливо, щоб діти могли застосовувати те, що здобули й засвоїли в школі, впевнено формували своє майбутнє.
У КМДШ ми створили дещо унікальне в освітній сфері – це освітньо-формаційну модель навчання, що поєднала ціннісний та компетентнісний підходи, тобто до академічної програми додали те, що спрямоване на формування особистості. Крім того, школа впроваджує нетипові підходи та новації, як-от: хвильові занурення, білінгвальні та інтегровані уроки, проєктну роботу, партнерство, колаборацію та багато іншого.
- А де навчалися Ваші діти?
Наші діти дорослі і вже професійно реалізовані. Але з 14 років вони обоє навчалися за кордоном і, я вважаю, це було одне з найбільш правильних на той момент наших з чоловіком рішень. Ми говоримо про час, коли не було альтернатив державній школі, яка себе вижила в усіх сенсах. Проте бажання дати дітям інші можливості вже було усвідомленим. Нам важливо було не просто дати дитині високі академічні знання, а й певні навички, які стануть корисними у житті. У нашій країні в той час це було доволі складно.
Дитина протягом шкільного життя має навчитися самостійно приймати рішення та нести відповідальність за них, як і загалом за свою поведінку. Дітям треба дати свободу, зокрема і свободу помилятися. Помилкові рішення дитина повинна навчитися сприймати як такі, що розвивають її, а школу – як місце для безпечного розвитку. Дитина, яка помиляється у виборі й аналізує свої помилки, значно рідше припускається помилок у дорослому житті. Розуміння того, чому помилка – це не проблема, для чого розвивати критичне та проєктне мислення, що таке позитивне мислення, комунікація та емпатія – все це наші діти отримали під час навчання у школах та університетах за кордоном. І їх досвід, разючі зміни та трансформації, що відбувалися з ними, якраз стали головним мотивом створення КМДШ тут, в Україні.
- Окрім управління в школі, в чому себе реалізуєте?
Мені цікаво вчитися і пізнавати світ. Я є співзасновницею міжнародного освітнього центру Insight, який є платформою для навчання, обміну досвідом та підвищення кваліфікації педагогів та освітян. Багато подорожую й особливо захоплююся екстремальними маршрутами. Пишу і фотографую, матеріалу вже назбиралося для хорошого тревел-блогу – хтозна, можливо, це також реалізую. А кілька років тому в моєму житті з’явилася ще й музика – львівський молодіжний оркестр INSO. Про нього має дізнатися весь світ, адже це неймовірний та талановитий колектив музикантів.
- У житті досягли всього, чого прагнули?
Ні, якщо я колись скажу, що досягла всього, чого прагнула – це стане початком кінця. Є багато мрій, а мрії, як правило, збуваються тоді, коли стають сильніші за наші страхи. Але мої мрії на кілька поколінь вперед, все інше – бажання і плани, а їх справді багато. Найважливіші – професійні, пов’язані, звичайно, з освітою. Немає освіти – немає майбутнього, як би банально це не звучало. Зміни та трансформації в системі освіти незворотні. І хоча говорять про них сьогодні багато і на всіх рівнях, практичні зрушення наразі неочевидні. Що можемо зробити ми? Я вірю, що носіями змін є всі ми: кожен у своїй ролі та на своєму місці. Тому будемо працювати.
- Що для Вас успіх?
Уже давно це слово викликає в мене усмішку. Ми опинилися на піку утилітарного сприйняття життя: сенс має тільки те, що корисно і приносить успіх. Але життя диктує свої правила, і спочатку досягнення та успіхи в кар’єрі приваблюють, а потім витісняють все решта. Як результат у невпинному русі вперед ми втрачаємо діалог з собою, бо якщо людина спрямована на успіх, але не на щастя, то вона дуже обмежує себе. Знавці стверджують, що успіх – це побічний ефект проживання свого життя. І мені такий підхід імпонує. Коли я бачу сенс у тому, що роблю, коли отримую задоволення від проживання кожного моменту, то це стає моїм особистим успіхом.
- Маєте власний рецепт щастя?
Щоб відчути, що ти щаслива, варто лише зупинитися й озирнутися навколо. Не жити спогадами, минулими радощами, досягненнями чи майбутніми планами та фантазіями, а зосередитися на моменті. Спробуйте щодня робити дві справи, котрі приносять задоволення, а їх масштаб не має жодного значення. Задайте собі чесні питання: чи подобається мені те, якою я є, що я роблю і як живу. І якщо відповідь ні, то не бійтеся міняти щось у своєму житті. Часто ми в гонитві за ілюзією та щоденною метушнею перестаємо бачити й цінувати головне – себе та людей, що нас оточують.
- Лідіє, Ви – розвинута та активна жінка. Чи не боїтеся вигоріти,
втратити себе?
Втрачати себе – для мене це означає жити не своїм життям. Життям, кимось чи чимось нав’язаним, коли перестаєш питати себе, а чого хочеш ти. Зацикленість на кар’єрі чи фінансах, надмірна публічність, залежність від зовнішньої оцінки і визнання, бажання здаватися, а не бути підігрітим «успішним успіхом», перебувати під впливом віртуального життя соцмереж – все це ризики, які чатують і загрожують. Важливо чути себе. Мої вподобання, мої пріоритети – це прямий зв’язок з моїми цінностями, а цінності – це сенс. Мабуть, втрата сенсу – це і є втрата себе.
- Якби була нагода повернутися у минуле, чи зробили б щось
по-іншому?
Ти там, де хочеш бути. Я переконана, що кожен з нас у найважливіші моменти життя робить найкращий і найправильніший на ту хвилину вибір. Бо якби відчували по-іншому, то й вчинили б інакше. У будь-якому разі мій життєвий принцип: ніколи й ні про що не шкодувати. Я щаслива, реалізована і дуже люблю те, чим займаюся. Попереду багато можливостей і викликів, тому підстав фантазувати, як могло б бути, в мене немає. Своє право діяти так, як хочу, я здобула не відразу, тому зараз ціную це особливо. Звичайно, є щось, чого я вчасно не навчилася, не дізналася чи не зробила. І, мабуть, не боятися бунтувати, не пасувати перед авторитетом, не погоджуватись сліпо з віком чи статусом, як і на компроміси з собою, – ці вміння знадобилися б мені значно раніше. Але життя – це задоволення, і я не хочу втрачати ні хвилини, щоб зробити все це і трошки більше.
Розмовляла Юлія Осим
