Місто-привид, зона-руїна, територія відчуження і найбільшої техногенної аварії. Про Чорнобиль знають у всьому світі. Про нього знімають документальні стрічки, його згадують у художніх фільмах-катастрофах, постапокаліптичний вигляд міста Прип’ять став натхненням для комп’ютерної гри «Сталкер». А 6 травня на американському телеканалі HBO почали трансляцію нового серіалу «Чорнобиль», який неодмінно спровокує ще одну хвилю туристичного інтересу до вже зараз дуже популярної серед іноземців території трагедії.
Ми ж відвідали 30-кілометрову зону напередодні, коли природа ще не повністю ожила і квітуча весна не позбавила ці місця відчуття приреченості та замороженого часу.
Кожен відвідувач Чорнобильської зони їде сюди зі своїх причин і за своїми враженнями. Одним цікаво на власні очі побачити, що таке радіація, хтось хоче зрозуміти, який вигляд ЧАЕС має зараз. Іншим цікаво, як виглядає місто-привид, яке за кілька днів покинули фактично усі мешканці, є ще прихильники фільмів та ігор, які хочуть побачити усі ці сцени наживо та відчути такі емоції максимально гостро.
Кожен відвідувач 30-кілометрової зони відчуження перетинає КПП «Дитятки» зі своїми особистими мотивами та очікуваннями, проте покидають це місце усі як один з відчуттями враження і захоплення, змішаними зі смутком та певним спустошенням. Також у кожного, мабуть, однаково перевищений поріг річного опромінення. Але про все по черзі.
Відвідати знамениті місця можна двома способами – легальним і ні. Нелегально на територію зони можуть провести сталкери – люди, які займаються пошуком та винесенням із зони відчуження артефактів. Вони знають ці місця, як усі свої пальці, можуть показати найцікавіше, провести до найпотаємнішого, відкрити якнайбільше секретів. Проте мінусами такого візиту стає небезпека, порушення закону і щонайменше – адміністративна відповідальність.
Легальний маршрут – досить типовий. Це огляд гігантської радіолокаційної станції у таємному поселенні Чорнобиль-2, транзит через місто Чорнобиль до четвертого енергоблоку ЧАЕС, оглядини спорудженого у 2016 саркофага та головне – кількагодинна прогулянка містом-привидом Прип’яттю. Проте попри свою «стандартність» цей маршрут не менш цікавий і захопливий.
Чорнобиль-2
Після перетину контрольно-пропускного пункту зони відчуження трасою, обабіч якої розкинулися покинуті та порослі лісом села, ми доїхали до повороту на таємний об’єкт Чорнобиль-2. Цей сателіт був розташований зовсім неподалік основного міста з метою обслуговування лише одного об’єкта – Загоризонтної радіолокаційної станції «Дуга». Споруда вражає своїм масштабом і розмахом: більша її секція заввишки майже 150 і завдовжки до 500 метрів. Насправді про доцільність її існування говорити важко, адже єдине, що ми знаємо точно, – «Дуга» випромінювала сигнал, який впродовж 13 років могли чути з короткохвильових радіоприймачів у всьому світі. Це спричинило багато скарг і дало назву установці «Дятел». Сьогодні ж ця гігантська сітка водночас демонструє як потужності СРСР, так і певну недоречність таких проявів.
Також незайвим було б додати, що існує гіпотеза, за якою вибух на ЧАЕС був спровокований умисно, аби поховати у невідомості факт існування такого неефективного і надвисоковартісного комплексу. Детальніше про це можна дізнатися з документального фільму «Російський Дятел».
Чорнобиль
Далі маршрут туру пролягає через власне райцентр Чорнобиль. Хоча він дав назву і АЕС, і всій території, місто розташоване за 12 кілометрів від атомної електростанції. Вперше згаданий у літописі 1193 року Чорнобиль за іронією долі є одним з найстаріших міст України, яке досі існує. Саме існує, а не живе чи розвивається. Воно не зовсім вимерло – зараз тут живуть самосели, лісники, пожежні, поліція. Це – адміністративний центр зони відчуження, де мешкає персонал, який обслуговує зону і станцію. У період ліквідації тут працював штаб ліквідаторів, а тепер живуть вартові, які ще впродовж багатьох років усуватимуть наслідки катастрофи. Перепис населення 2017 року показав, що тут мешкало 690 осіб.
Здавалося б, нічим особливим це місце зараз не зацікавить, проте саме воно дає найбільше уявлення про те, що означає «життя зупинилося». Бо зупинилось усе насправді не для евакуйованих, для вцілілих ліквідаторів та пожежників – після трагедії вони продовжили своє життя на незабрудненій території.
Життя завмерло для тих, хто живе в Чорнобилі зараз. Вони заселяють поодинокі квартири у порожніх будинках, вони купують продукти у застряглому в минувшині єдиному магазині. Вони вішають фіранки, мешкаючи серед непроглядно брудних вікон інших покинутих квартир, і ввечері запалюють поодинокі моторошні вогні своїх помешкань. Вони живуть серед смерті, забуття і байдужості. Для них «шопінг», «iPhone», «кінотеатр», «ресторан» – це навіть не поняття, а чужі слова, які навряд чи коли-небудь стануть частиною їхнього життя.
АЕС
Наступний пункт призначення – ЧАЕС. Здалека можна панорамно оглянути усі чотири енергоблоки на території станції, ближче ж підвозять до найвідомішого. З оглядового майданчика, що розташований за кількасот метрів від відкритого у 2016 році саркофага, можна оглянути цей величезний об’єкт. Хоч, як стверджують екскурсоводи, це накриття епіцентру всієї катастрофи може легко сховати під собою Статую Свободи, вражає воно не виглядом чи розміром. І навіть не геніальністю конструкції. Найбільше враження залишає усвідомлення похованої під ним небезпеки, яка і зараз може наробити багато біди: за офіційними даними, там зберігають 95% радіоактивних речовин, які були на момент аварії. Навіть сьогодні радіаційний фон на цьому місці втричі перевищує норму.
Прип’ять
У містобудуванні вже впродовж багатьох сторіч існує поняття «ідеального міста» – такої архітектурної ідеї його створення, де гармонійно поєднані вигляд, безпека, інфраструктура, навколишнє середовище. Найчастіше до цього терміна звертаються, коли говорять про міста доби Відродження. Проте існували вони й у наш час. За дивним збігом обставин саме розташована за 2 кілометри від ЧАЕС Прип’ять була таким молодим ідеальним містом. Успішним, забезпеченим, красивим, комфортним… І збудували його спеціально для молоді – середній вік мешканця становив 28 років. Це дійсно неймовірна історія про еталонне місто, де більшість жителів були старшими за нього самого: на момент аварії історія Прип’яті налічувала лише 16 років. Тобто, аварія на Чорнобильській АЕС одночасно вбила одне з найстаріших і одне з найновіших міст України.
Широкі проспекти, порт, кафе, ресторан, супермаркет, кінозал, спорткомплекс. Тут було все. Зрештою, є і зараз. Тільки зовсім інше… Колись розвинена інфраструктура сьогодні заросла деревами і кущами; головна площа міста зараз виглядає галявиною серед лісу дерев, змішаних з будинками. Сьогодні головні мешканці міста – це бездомні собаки, які, між іншим, усі обліковані, марковані та на вигляд доглянуті й повні сил і енергії. Здалека будинки-привиди схожі на ті, які ми з вами можемо побачити у спальних районах Львова. Єдина різниця – з них понад 30 років тому раптово зникло життя. До покинутих квартир впродовж усього цього часу навідувалися хіба мародери та «туристи».
Проте, якщо б прогулянка складалася лише з оглядин вулиць, то навіть писк дозиметрів, який періодично у різних місцях сповіщав про підвищення рівня радіації, не створив би такої напруги і вражень, як заглядання всередину будівель. Іграшки на дитячих ліжечках у дитсадку, підручники і списані зошити у школах, рояль посеред сцени в концертному залі, гасла про добробут і успішність Прип’яті на стендах, імена на дошках пошани… Розглядаючи такі деталі уважніше, розумієш, наскільки одномоментно може зупинитися життя. У мешканців не було часу подумати, зібратися, спакувати найцінніше. Ба більше, із собою заборонили брати домашніх улюбленців, оскільки їхня шерсть сильно вбирає радіацію. Після евакуації місто буквально перетворилося на кладовище домашніх тварин.
Дивним чином наша екскурсія закінчується біля багатоповерхівки з поруйнованим часом, проте ще дуже добре читабельним гаслом «Хай буде атом робітником, а не солдатом». Прикро на кожному кроці спостерігати такі прояви віри у світле майбутнє, яке так і не прийшло.
Проте за даними екологів, зона самоочищується та відновлюється. Зараз, щоправда, її володарями стали дикі звірі – тут чудово себе почувають лисиці, козулі, кабани, лосі, ведмеді. Прекрасно обжилися в зоні і привезені з Асканії-Нової коні Пржевальського. Спеціалісти стверджують, що завдяки закриттю цієї ділянки зараз у ній повністю відновилася та екосистема, яка панувала тут до втручання людини. А це дає нам надію, що все втрачено не навіки.
Остап Процик
