Ігор Кузьмак – голова громадської організації «Форум Львів і майбутнє». Саме ця людина є одним з основних генераторів ідей у команді. Увесь спектр програм, які команда «Форуму» планує реалізувати, вже у розробці. І саме про них пан Кузьмак детально розповів нашим читачам.
Про громадську організацію «Форум Львів і майбутнє» та її цілі
25 травня цього року відбувся другий форум. Перший був у лютому цього року. «Форум Львів і майбутнє» – це громадська платформа, заснована фізичними та юридичними особами для напрацювання різних програм та ідей подальшої розбудови нашого міського середовища. Сегменти бачення програми, які входять у цю розбудову, стосуються базових питань. Наприклад – генеральний план, екологія, транспорт, реформування енергетичного потенціалу міста Львова, гуманітарна політика. Усі ці програми упродовж всього часу між лютим і травнем розглядали різні громадські організації, підприємства, які виявили бажання об’єднатися заради їхньої реалізації. Програма має фундаментальний характер, який для міста Львова повинен дати дуже швидкі рішення для покращення комфорту проживання його мешканців. За основу всіх цих програм береться науково-технічний потенціал міста: університети, інститути, школи лідерства. Також залучають групи бізнесменів, які мають свої невеликі приватні бізнеси, але розуміють, як можна було б покращити комфортність проживання у нашому місті.
Про проблеми міста Лева та ідеї їхнього усунення
Одне із складних бачень етапів розвитку міста – його розширення та набуття статусу повноцінної і чітко сформованої агломерації. Мені як фахівцю важливо те, що зараз ми часто обговорюємо наболіле питання генерального плану міста Львова. У 2019 році дуже багато експертів погодились з тим, що цей план потребує змін та коригування. Власне, на конференції «Форум Львів і майбутнє» ми про це говорили. Також важливий момент, що вже упродовж 20 років державний апарат зовсім не проводив жодної статистики перепису населення. Ми не маємо реальної ситуації по Львову: хто в нас живе, які вікові категорії, які у нас напрямки підприємств, хто і де працює. Така статистика критично важлива для всього, що пов’язано з соціальною політикою. Нам бракує даних. Сьогодні зранку у Львові на захід-схід, з півночі на південь через місто проходить величезна кількість транспорту. Ніхто не знає, чому цей хаос є і з яких причин вони взагалі так рухаються. Ніхто не знає, хто регулює і вже координує роботу транспорту, бо сьогодні у нас купа заторів. Що треба зробити, щоб того не було? Наразі маємо наступне – велику кількість доріг сьогодні непогано і послідовно ремонтують у Львові, але, на жаль, що більше ми їх ремонтуємо, то більшими стають корки. Тоді постає актуальне питання: яка нинішня екологічна ситуація? Ніхто не моніторить питання про хаос через затори. Безумовно, важливо ще те, що зараз велосипедист стає одним з головних учасників руху. Непогано, що наразі започаткували прокладання велосипедних доріжок, але тоді питання в іншому: де вони розпочинаються і де закінчуються? Але, ми сподіваємося, що логіка у цьому всьому є. І сподіваємось, що вона має системність.
Повернусь до питання екології. Наразі молодь дуже зацікавлена у розвитку екологічної сфери. Важливим є те, що нам не потрібно плутати поняття високого щільного міста і міста коротких дистанцій. Нічого спільного місто коротких дистанцій між Сиховом і Мазепи не має. Я не можу вийти на Сихові, щоб купити булку на Мазепи. І це зовсім не короткі дистанції. Ми говоримо, що місто занадто переущільнене. Через це нам потрібно думати, яку подальшу політику забудови міста проводити. Як на мене, зараз це є політика використаної території, а нам необхідно продумувати, як правильно використати кожен квадратний метр. Є такий тип території: вільні площі. Насправді резервні квадратні метри для наших нащадків створені задля майбутнього розвитку міста. Ми не можемо просто так взяти і забудувати все місто з колишнім промисловим індустріальним потенціалом, змінити його на житловий. Треба зробити так, що б усі почували себе комфортно. Ми відкриті для співпраці. Ми хочемо відповісти на питання, як зробити так, щоб традиційно складена міграційна політика трудових ресурсів з міста Львова перетворилась в деміграційну? Це питання вже вище рівня генерального плану, бо пов’язане з працевлаштуванням, соціальними гарантіями, виплатами. Це складне питання. Відповіді, як це робити, які мають бути механізми, «Форум» буде озвучувати трошки згодом, коли доопрацює це з різними фахівцями.
Можливо, наприкінці цього чи наступного року «Форум» зможе вже вийти і оголосити питання з іншого боку: ми не просто бачимо проблему, але і розуміємо, як її подолати. Кожне місто має 4 фундаментальні складові платформи, завдяки яким воно існує: 1 – люди, які живуть не на земельній ділянці, а на території; 2 – території: які є резервні і яких нема, як правильно розбудовуватись і який це має потенціал; 3 – енергетичний потенціал; 4 – духовна платформа, це те, що є невидимим, але воно формує Львів, створює його айдентику та унікальність.
На «Форумі» ми говорили, що зараз маємо дуже багато розважальних фестивалів, пов’язаних з їжею та напоями. Але у нас розвивається IT-індустрія, а наукових фестивалів ми щось не спостерігаємо, як і мистецьких.. Книжковий форум ми бачили, театральний раз на рік буває, і, звісно, не можна не згадати про той же джазовий фестиваль і LvivMozArt. Але цього є замало, якщо ми говоримо про епоху глобальних міст та конкуренцію Львова з Краковом, Прагою, Будапештом. Від Львова чекають більшої потуги, оскільки тут є згусток інтелектуальних потенціалів.
Можна помітити, що до Львова приїжджає багато людей харизматичних. Не так вже й рідко вони вирішують тут залишатись. Отже, ми маємо потенціал до появи багатьох харизматичних ідей та їхньої реалізації. Зокрема, якщо говоримо про культурологічний аспект. Одне з основних позиціонувань Львова – культурна столиця, а не лише столиця кави, пива та пляцків, хоча одне одному не заважає. Проте подивіться, що відбувається з нашими музеями. У нас є загальні музеї: етнографії, історії, але є ще локальні… І найбільше в цій сфері страждає збереження і надбання експозиції. Ну, і третє – сама експлуатація тих музеїв. На жаль, їхнє відвідуваність надзвичайно маленька. Згадаємо і музеї локального характеру, я навмисне не буду зараз називати їхні назви, але вони можуть стосуватися наших поетів, письменників, музикантів, спортсменів – квартири-музеї. Там ми бачимо наступне – сидить один працівник, майже ніхто туди не приходить. Ми не популяризуємо, не розвиваємо це. Тут потрібно шукати якісно нові, креативні підходи. Необхідна мотивація: для чого ми все це тримаємо? Гадаю, точно не заради пташки. Наприклад, зараз дуже добре почали працювати наукові бібліотеки, медіатеки. Вони мають гарну структуру побудови мотивації. Попри усі нюанси, сфера туризму все одно розвивається – і вже має досить високе значення для міста.
Однак передусім – необхідно не забувати про самих мешканців Львова. Яка ситуація у внутрішніх двориках, на вулицях, де все ще немає каналізації, водовідведення, не мають належного освітлення? Як люди живуть в комунально-житлових будинках, які є історично спадщиною, однак не мають нормального ремонту. Отже, постає питання ідеології міста – для кого воно комфортне найперше? Якщо це лише інвестиції у туристичну інфраструктуру, то чи може тоді Львів претендувати на статус комфортного міста, і зрештою – міста глобального. Безумовно, ми потребуємо подальшого розвитку туристичної галузі – і це важливо. Але необхідно правильно розставляти пріоритети, і перший серед них – аби львів’яни комфортно жили в рідному місті та насолоджувались цим життям. Аби в нас зник феномен «недолюблених» або «забутих районів».
Отже, мусить бути баланс. Для цього потрібно, щоб управління містом змінилося. Тож яким чином все має відбуватися? Я як колишній працівник виконавчих органів влади розумію, що ми передаємо владу та ресурси управління, але нормального контролю за ним не маємо. І це найбільша проблема. Ми потребуємо реального контролю громади над місцевим самоврядуванням.
Про залучення людей
Щодо того, як достукатись до пересічних людей? Наразі мешканці вже дещо втомилися. Існує певна втома від громадської сфери, зокрема і через насичення її різноманітними організаціями, що є фактично допоміжними підрозділами політичних сил. До того ж це все накладається на виборчі процеси, які максимально посилюють присутність таких собі умовних «людей з гаслами» в інформаційному полі, що часто відтягує увагу від насправді важливих речей. Я це чудово усвідомлюю. І тому зараз нам не є настільки важливим «докричатися» до людей через суцільну стіну інформаційних шумів. Так, ми можемо просто корелювати гаслами. Але це нас не влаштовує. Ми можемо їх гарно зараз придумати та почати використовувати. Але ми не апелюємо до простих та гарних гасел, тому що ті речі, над якими ми працюємо, складні, дещо прозаїчні, але вкрай важливі.
Усі ті фундаментальні речі, про які я вам розповів, прямо зараз реально відпрацьовуються з інститутами та громадськими організаціями. І лише тоді, коли ми допрацюємо до кінця по всіх тих галузях, перед нами постане питання: кому це цікаво? Нам здається, те, що ми робимо і те, що плануємо зробити для міста, виявляється, конче необхідно усім. Про це має знати широкий загал. Але передусім про це мають знати ті, кому це болить не менше нашого. Вже зараз до нас приходять люди, пропонують свої ідеї. І не лише декларують їх, а готові взятися до реалізації. Важливо те, щоб ініціатор ідеї займався нею сам, бо якщо комусь перекинути, як це зазвичай роблять, нічого не вийде. Бо інша людина не живе тим. І саме такі люди допомагають формувати нам програму, бо перебувають в темі, а отже – можуть її пояснити фахово, але також і просто та доступно. Аби кожен зміг зрозуміти, що ми хочемо і плануємо зробити. Після остаточного формування програми наступний етап, який, можливо, дещо амбіційний, але необхідний – це зміни в управлінні міста так, щоб кожна людина, що живе тут, відчула себе невіддільною частиною процесів, які відбуваються. Аби ми не мали феномену депутатів місцевого рівня, які деколи голосують за певне рішення, однак не розуміють самого предмету проблематики, якої це рішення стосується.
Зрештою, якщо людина має у нас права, то не варто забувати й за обов’язки. Мешканець Львова як член територіальної громади має право піти проголосувати. На жаль, часто про це право забувають, але пам’ятають, що мають право вимагати щось від когось, не беручи на себе відповідальності. Умовно кажучи, «Я» не використав свого права і обов’язку проголосувати, але йду у якісь сумнівні громадські організації, створюю цілі штурмові загони, які вимагають від влади чогось, подекуди чітко не формулюючи власні претензії, та вдаються до насильства. Зараз авангард і абсурд на межі. Тільки от літери схожі, а значення зовсім інші. Зараз ми переживаємо період авангардної демократії, коли людям здається, що вони мають настільки багато прав, що вони можуть робити будь-що. Однак вони навіть не розуміють, що прийти та виявити свою волю під час виборів на будь-якому рівні: місцевому, державному – це настільки високий рівень їхньої відповідальності та обов’язків громадянина цієї держави і першочерговий обов’язок. Коли цікавився цими питаннями, то виявив, що в деяких державах світу є навіть кримінальна відповідальність за невикористане право, чи то обов’язок проголосувати.
Про страх починати нове
Може, комусь не сподобається таке базове порівняння, але я вам скажу, що в Біблії аж 365 разів згадано слово «страх». Це найбільше зло проти себе, яке ти тільки можеш вчинити. Щодо «Форум Львів і майбутнє». Минулого року усі ці події, які розгортаються в країні, усі ці не визначення та дефузорні зміни допомогли нам прийняти рішення. Хай там як буде страшно через те, що буде в майбутньому, треба діяти. Ми зрозуміли, що ми будемо в постійному страху лише тоді, коли будемо поза процесами, якщо не розумітимемо, що нам пропонують і що принесуть. Значить, маємо стати в шерензі і бути однією з рушійних сил тих змін, які ми хочемо самі для себе. І нічого не боятися.
Ася Радько
