Сергій Іванов-Костецький про те, як поєднує успішну архітектурну компанію «Креатив» і ще три проєкти
Якщо йдеться про архітектуру, то багатьом з вас точно знайомий Сергій Іванов-Костецький і його компанія «Креатив». Але чи знаєте ви, що архітектор сьогодні ще й власник водоканалу та створив баранячу ферму? Крім того, він активно розвиває професійну діяльність – інвестує у власні проєкти та планує будувати новий тип житла. Як вдається успішно реалізувати стільки різних напрямів та які цілі ставить перед собою, Сергій Іванов-Костецький розповів «Егоїсту».
– Сергію, вітаю із переїздом «Креативу» у новий офіс. Це нова сходинка у розвитку?
– Якось я почув фразу, що людина циклічна кожні сім років. Думаю, це також стосується і життя компанії (усміхається). У попередній офіс ми заїхали взимку 2017 року, і до цього року він був нашою основною локацією, такою собі точкою відліку. Спочатку наше приміщення на вулиці Генерала Чупринки ми планували здавати в оренду. Але, як бачите, самі сюди і переїхали. Тому так, це наш новий щабель.
– Мабуть, зʼявилися і про нові напрями роботи?
– Пригадую, коли реєстрували «Креатив», треба було придумати дескриптор. Мій кум запропонував вказати не просто «архітектурну» компанію, а архітектурно-інвестиційну, оскільки ми також хотіли інвестувати у те, що проєктуємо.
Насправді «Креатив» – це моя основна компанія, від якої я себе не відділяю, бо це моя професія і мій спосіб життя. Водночас в орбіті моїх інтересів та діяльності є ще кілька діаметрально різних напрямів. Один з них – це інвестиційні проєкти, які ми втілюємо останні кілька років. У цьому напрямі я виступаю замовником, а тому сідаю з іншого боку столу і намагаюся бути контрагентом для моєї компанії, дивлюся на проєкт з погляду експлуатації, витрат тощо. Тобто «Креатив» проєктує, тоді ми шукаємо співінвесторів і разом фінансуємо те, що накреслили. За цим принципом реалізуємо індустріальний парк у Дрогобичі та декілька житлових об’єктів. Крім того, ми є управлінською компанією в індустріальному парку. Напевно, наступний рівень буде, коли почнемо будувати для себе і станемо кінцевим споживачем своїх же проєктів.
Новий офіс – це якраз та сходинка, з якої я маю унікальну можливість подивитися на свої проєкти очима клієнта та оцінити їх. Не просто говорити, що ми якісна компанія, а підтверджувати це. Ми, як у театрі, граємо різні ролі, щоб довести наші проєкти до максимально раціонального рішення. Краще переробити папір, аніж змінювати щось у процесі реалізації. Тому інвестиції у проєкти – це класний експеримент і цікавий досвід.
– Крім архітектурної компанії, ви маєте також водоканал. Як це сталося?
– Так, я власник водоканалу (сміється). Мені завжди хочеться пробувати щось нове, а ще я люблю знаходити вихід з кризових ситуацій. Я б назвав себе кризовим менеджером, бо мені це вдається.
Історія з водоканалом сталася кілька років тому, коли один чоловік був винен мені певну суму й запропонував повернути борг своєю часткою акцій у звичайному водоканалі. Підприємство мало максимальний пакет проблем і перебувало на межі банкрутства. Для мене це був новий виклик, як свого часу і «Креатив» і інвестиційні проєкти.
У водоканалі я взяв на себе роль директора, бо два інші партнери відмовилися. Я напрацював стратегію як рухатися далі. По суті з інструментів мав лише інтернет і бажання запустити такий бізнес-процес, який приніс би кошти, щоб платити людям зарплати. Вибиралися з проблем повільно, проте цього року стали одним з прибуткових підприємств-водоканалів. Повірте, я навіть не можу передати словами, яка це ейфорія, коли тобі все вдається!
– Це всі ваші проєкти?
– Ні, ще одна історія – равликова ферма, яку ми колись відкрили неподалік Львова. У 2021 році прийняли рішення, що проєкт неуспішний. Тоді можна було просто закрити ферму і попрощатися з нашою командою. Але я розумів, що маю відповідальність. Тому ми переформатували ферму, влітку минулого року я завів там баранів. Зважив, що цей ринок у нас не дуже розвинутий, а тому великої конкуренції немає. Взагалі я вважаю, що українське село – один з дуже цікавих і маржинально прибуткових бізнесів.
– Сергію, така багатовекторність вражає. Ви ще й викладаєте в університеті. У чому таємниця цього драйву?
– Поганий той архітектор, що не має амбіцій (усміхається). Ще студентом я почув фразу, що бути архітектором – це добре, але крутіше бути архітектором-кандидатом наук чи доцентом. Бо так ти втілюєш проєкти, які впливають на людей. Я вирішив розвиватися і стати не просто архітектором, а науковцем – вступив до аспірантури, захистив дисертацію, став доцентом і почав викладати. Але ніяк не міг знайти собі пояснення для чого я це роблю. А тоді почув слова одного колеги про те, що твої учні є твоїм відображенням, бо жоден предмет чи будівля не розкажуть про тебе так, як учні. Мене це зачепило. Я зрозумів, що маю можливість передавати свої амбіції і транслювати їх людям.
Знаєте, я брав навіть тих студентів, від яких всі відмовлялися. І мої дипломники отримували призові місця на всеукраїнських конкурсах. Треба вміти запалювати і закохувати в архітектуру. Колись я це зрозумів, тому вирішив залишити свій слід у наступниках. Головне не те, що ти зробив у своєму житті, а те, як ти своїми діями вплинув на оточення. Все, чим я займаюся – це бажання зробити якомога більше позитивних хвиль.
До речі, наука – це теж про кризовий менеджмент. Зробити так, щоб твої студенти полюбили професію, яку обрали. Моя місія – щоб кожен з них прийшов додому і сказав: я щасливий, що я архітектор.
– Що далі? Які амбіції будете втілювати?
– Коли я писав дисертацію про промислову архітектуру, моя дружина Галина писала про індустріальні парки. Для нашої сім’ї важливо не лише довести теоретично, а й все це втілити на практиці. Наш індустріальний парк «Галіт» у Дрогобичі став унікальним за своєю пропозицією. І звичайно, багато хто скопіював нашу модель. Памʼятаю, мені сподобалося, коли до мене звернувся клієнт, який хотів замовити такий же індустріальний парк, і сказав: «я проаналізував все, що будується в Україні, і ваш – найкращий». Це дуже приємно. Тепер ми хочемо довести цей проєкт до успішності.
Паралельно є ще одна ідея. У нас давно нерухомість ділять на класи: економ, середній, еліт, бізнес. А я дійшов висновку, що сучасний ринок вимагає радше сервіс-класу. Наприклад, під час карантину люди рідше виходили зі своїх будинків, почали, так би мовити, жити під’їздами. Разом з тим, Україна сильно розвинулася у сфері вендингового обладнання. Ми набагато більше самообслуговуємо себе, стали більш самозарадними і це тішить.
Тому разом з партнерами ми починаємо втілювати ще один інвестиційний проєкт – будівництво нового типу житла. Це будуть будинки сервіс-класу, коли ти можеш комфортно жити, навіть не покидаючи під’їзд. До того ж мене надихає організовувати увесь процес – збирати разом спеціалістів і спільно реалізувати проєкт – це так само круто, як і запалювати студентів в університеті.