Працювати із залежностями складно: як самим узалежненим, так і з близьким та рідним. Війна лише посилила відчуття тривоги, а як наслідок – бажання захиститися, хоча б деструктивними речовинами, посилилося. Як відбувається реабілітація залежних у центрі МАПА та чому це надважлива проблема сьогодні – у нашій розмові з психотерапевткою Світланою Михайлів.
- Світлано, розкажіть, з якими залежностями працює реабілітаційний центр МАПА?
Ми допомагаємо людям, які мають залежність від алкоголю, наркотиків та ігор. Також мали кілька випадків лікування жінок з булімією та анорексією, з подальшим скеровуванням у психоневрологічне відділення для кращого результату. Загалом наш реабілітаційний центр Міжнародної асоціації психотерапії адикції як окрема структура функціонує вже 5 років. Займаємося за новою програмою реабілітації та психотерапії узалежнень.
- А як відбувається реабілітація: чи для кожного застосовується індивідуальна програма?
Є загальна модель, яка враховує індивідуальні потреби клієнта. Коли до нас приходить людина, насамперед ми проводимо мотиваційне інтерв’ю. Кожен залежний також має чимало супутніх розладів – фізіологічних, психологічних, навіть психічних, тому на таку ж розмову ми скеровуємо його до лікаря. А найперше пропонуємо людині зайнятися своїм тілом, коли ми весь час її підтримуємо.
Після закінчення медичної частини беремо пацієнта у реабілітаційну програму, що теж складається з кількох фаз. Перша – це адаптація, яку пацієнт проходить з допомогою куратора. Далі, якщо він вирішує займатися своєю залежністю, то переходить у фазу «новачка», тобто стає учасником реабілітаційної програми, і в нього починає з’являтися відповідальність. Ми привчаємо пацієнтів дорослішати, ставати повноцінними членами суспільства, які мають права, але не забувають про обов’язки.
Після стабілізації у пацієнтів збільшується відчуття відповідальності, наприклад, вони можуть проводити різноманітні заходи, гуртки тощо. Змінюється їхня поведінка, а тому починає змінюватися і мислення. Ми акцентуємо на тому, що узалежнення пішло від певної субкультури – незалежно, вживали алкоголь, наркотики чи гру. Тому намагаємося олюднити їх, перевести у нову культуру, якою живе світ.
- Ви працювали під час пандемії і працюєте зараз, у час війни. Як кризові періоди вплинули на людей та їхні запити?
Дуже сильно вплинули, запитів значно додалося, і з роботою стає справлятися важче. На початку повномасштабної війни люди пережили шок. Згодом у великої кількості людей посилилася тривога. А багато хто почав приглушувати її речовинами – алкоголем, наркотиками, грою.
До нас звертаються як жінки, так і чоловіки. У деяких військових, які повертаються з фронту, додається ще третя проблема: крім поранень, контузії, ПТСР, іноді додається ще й вживання. Жінки можуть жити у цій системі насильства, часто починають пити з чоловіками, не витримуючи реальності. І, звичайно, діти можуть втікати з дому, бо їм усе це не подобається – і починають вживати речовини чи грати «на вулиці». Цих випадків побільшало. Зараз якщо людина хоче лікуватися стаціонарно, то ми не завжди можемо взяти відразу, потрібно почекати, бо запитів багато.
- Отже, запитів побільшало. Ви працюєте із військовими, розкажіть про труднощі, із якими стикаєтесь.
Ми з командою волонтеримо у лікарнях та госпіталях, де перебувають військові. Часто виникає проблема, що вони не можуть отримати гідне лікування, тому що вживають седативні речовини – а це блокує і заважає фізіологічному одужанню. Навіть якщо йдеться про ПТСР, людина має бути твереза та свідома, щоб могти повторити потрібні рухи та лікуватися. Інакше це просто марна втрата часу. Ми звернулися до лікарів, щоб допомогти цим хлопцям: забирати до себе і займатися з ними. Але поки відпускати у будь-які приватні центри їх не можуть. Також ми просили про створення відповідного відділення – маємо достатньо ресурсу, щоб працювати там, та поки прохання не задовільнили.
Зараз ми їздимо точково до хлопців і чергуємо там. Бо, щоб перестати вживати, треба, щоб з тобою хтось був поруч. Тут потрібна постійна підтримка, адже самому складно, а алкоголь чи наркотики легко потрапляють у лікарні. Але у нас з цим немає проблеми, а є завдання – як цього не допустити. Наприклад, ми працювали з хлопцем, з яким провели велику мотиваційну роботу: цілодобово чергували біля нього, 40 днів довелося помучитися, але це допомогло – зараз він тверезий, займається своїми фізіологічними пораненнями і вже лікується за кордоном.
Але загальна ситуація дуже невтішна, і вона буде поглиблюватися. Вживання алкоголю, наркотиків – це один з видів психологічного захисту, така собі ілюзія безпеки. Люди, які повертаються з війни, мають серйозні психологічні травми, тож попереду буде багато неприємних наслідків. Тому потрібно впроваджувати державні системи, бо, як фахівець, можу запевнити – дуже важливо працювати з адикцією усіх, хто повернеться з залежностями. Щоб допомогти повернути людей до життя.
- Як залежним можуть допомогти близькі та рідні?
Правда в тому, що коли людина починає вживати алкоголь або наркотик, то отримує відчуття ейфорії. Далі вона просто не може без цього існувати: переважає тривога, страх, сором, вона боїться соціуму і реальності, тому мусить далі вживати якусь речовину.
Насправді кожен залежний, з ким ми говорили, дуже хоче припинити вживання, а їхня золота мрія – навчитися вживати хоча б контрольовано. Просто прямо вони про це не кажуть. А часто близькі можуть несвідомо створювати їм комфорт для вживання.
Тому ми рекомендуємо людям, які перебувають у близькому оточенні з узалежненими, самим звернутися по допомогу. Важливо зрозуміти, що це серйозна проблема – не просто відсутність сили волі, характеру, а щось зламане всередині, що можна і потрібно полагодити. Фахівець чітко пояснить, якою має бути поведінка у близького оточення, як поводитися з людиною, яка має проблему. Якщо все виконувати правильно, то справді згодом прийде той момент, коли узалежнений скаже: я не хочу продовжувати це – я хочу жити.
https://www.facebook.com/profile.php?id=100069958029136
Розмовляла Юлія Осим