Ірина Дюденко – відома у модних колах особистість, режисер-постановник та жінка, що зробила себе сама. Ірина 13 років професійно працювала моделлю. Її вік знають одиниці, але він не має значення, адже жінка популяризує культуру здорового тіла, духу та свободи, знає, як бути ідеальною дружиною та виглядати на всі 100. Про менторство у школі «Від пацанки до панянки», виклики моделінгу, життєву гармонію та патріотизм Ірина Дюденко розповіла в ексклюзивному інтерв’ю Журналу «Егоїст».
Ірино, 13 років професійного подіуму… Чи можете порівняти виклики, які стояли перед вами, з тими, що є перед моделями тепер?
Сьогодні і образ моделі, і бажання молодих дівчат ще підлітками якось потрапити у це середовище – дуже яскраві та активні. Популярний зовнішній образ, коли вже на подіумі йде модель у гарному вбранні, підготовлена дизайнерами та візажистами… Це все дуже красива картинка. І ніхто практично не розповідає, що за цим стоїть. Маю на увазі, підготовка моделі: як це буває важко фізично та психологічно. Ти повинна завжди бути на емоційному підйомі, щоб донести дизайнерський задум на подіумі.
Моделі розумні, інтелектуальні – це дівчата, які навчаються паралельно, шукають себе і готуються до побудови кар’єри після роботи моделлю. Усі прекрасно знають, що моделінг – тимчасовий варіант, а пізніше треба реалізуватись. Ефективно, щоб твій стан постійної роботи на подіумі, де тобою захоплюються, де ти в певному статусі і добре заробляєш, гармонійно виглядав й у подальшій кар’єрі. Ці речі мало висвітлюються. Тому тут важливо не зламати отой життєвий стрижень характеру.
Хтось, читаючи це, подумає: «Та які в моделей можуть бути складнощі?»
Дівчата стикаються з проблемами однозначно. З боку суспільства – зокрема. Професія ж вікова, вона приваблює різні верстви населення, особливо чоловіків. Тому часто їм пропонують легку, доступну можливість швидкого матеріального збагачення, за яке їм не потрібно нести відповідальність. Я знаю дівчат, які отримували великі кошти і не знали, як ними керувати. Є ще момент того, що вони витрачають їх на своє задоволення: нічні клуби, алкоголь та інші допінги. Багатьох воно затягує. Це дорога в нікуди. На жаль, не всі це усвідомлюють. Швидко приходять великі суми – і швидко вони ідуть. І це проблема, бо потім може бути психологічна криза. Такий соціальний ліфт… Якщо ти розумна, з високим інтелектом, у свої 14-15 років маєш стрижень в характері – ти працюєш і ставиш цілі на майбутнє. Без сподівання на те, що тебе забезпечить якийсь чоловік.
Тобто краще бути незалежною?
У мене є три незалежності: психологічна, фізична – культура тіла і здорового духу, і матеріальна незалежність як спортивний інтерес. Ти працюєш – і маєш нести відповідальність за свій заробіток, знати грошам ціну.
Назвіть своїх фавориток серед моделей світових та українок.
У час, коли я працювала на подіумах, відомою була п’ятірка: Лінда Євангеліста, Сінді Кроуфорд, Хелена Крістенсен, Надя Ауерман, Клаудія Шиффер. Серед українських моделей одні з яскравих – це Сніжанна Онопко та Алла Костромічова. Не скажу, що в мене є фаворити. Я, швидше, шукаю хороші образи. Не можна назвати окремі імена, адже є різні дизайнери, які під свій стиль підбирають групи андрогінних чи більш жіночних моделей, «гострих» чи зовсім з унікальним характером – горбистим носом, до прикладу.
Не можу не запитати про участь в проекті «Від пацанки до панянки». Що б ті дівчата не творили, як би не поводили себе, Ви завжди до них говорили з усмішкою. Як вдається так тримати себе в руках?
Це не була роль. Я розуміла, що це соціальний проект з реальними людьми. Нічого вигаданого немає. І ти бачиш те становище «дна», коли життя котиться вниз чи через середовище, чи сімейні обставини… У дівчат формуються свої закони: алкоголь, наркотики, як себе утримувати, і взагалі – як в таких умовах вижити. Жахливі історії, часом гірші, ніж видно на екранах.
Тут навіть тваринні закони не працюють, адже мати ніколи не покине дитину, якщо та жива та здорова. Вона опікуватиметься нею. Тут була повна амнезія почуттів до цих дітей. Коли я з цим стикнулась, то зрозуміла: їм потрібно показати, що до них можуть нормально, по-людський ставитись. До таких, якими вони є. Тобто не вказувати на їхню невмитість, неохайність чи агресивність. Важливо було реально дати відчути їм, що ними цікавляться. Чомусь навіть глядачі більше вірять, коли дівчата витворяють всякий безлад. Коли ж трансформуються, то глядачі думають, що це постановка.
Вони справді змінюються, турбуються одна про одну, захищають. Моя усмішка – послання до дівчат. Я хотіла їм щось передати, навчити, не просто з обов’язку, а щиро, із зацікавленістю ними. Думаю, що дівчата це оцінили.
Чи стали для когось з учасниць ментором, другом? Хто ваші улюблениці?
Коли 14 дівчат стали переді мною вперше, то трійку для себе я виділила. В результаті двоє з них потрапили у фінал. Звичайно, мою увагу привернула Даша Куровська – колишня модель, яка мала контракт з Givenchy, 8 років працювала у Нью-Йорку, також в Мілані. Вона прийшла на зйомку напідпитку – і контракт розірвали. Це теж проблема неконтрольованого життя. Не було близької людини, яка б підказала їй, куди вкласти гроші. Вона досі живе думками про втрачені можливості, які тепер вже не повернеш.
Була улюблениця Діна – з іншою історією, із забезпеченої сім’ї. Тут вже про ставлення. Нерозуміння вдома призвело до того, що вона пішла на вулицю та підсіла на наркотики. Діна талановита, у неї свій світ. Через таку особливість її не розуміли вдома, а на вулиці прийняли. Але зараз вона, певно, найуспішніша дівчинка з проекту, адже познайомилась з хлопцем, продовжує вчиться в Києві. Тобто Діна зуміла повернутися в здорове середовище.
Чи підтримуєте з кимось з дівчат стосунки?
От з Діною та Дашою підтримували. З Дашою зараз не спілкуємось, а от з Діною бачились періодично, обговорювали багато. Мама до неї навідується в Київ, і ми бачились. Дружні, теплі стосунки в нас збереглися.
Вже 30 років Ви одружені з кращим стилістом України В’ячеславом Дюденко. З досвіду – у чому секрет вашого успішного шлюбу?
Моя позиція така: бути з чоловіком не лише тому, що він – твій, а жити кожним моментом, підтримуючи у ньому особистість та лідера. Шлюб – здорова конкуренція. Ми обоє були лідерами, мали свої досягнення. Коли стали сім’єю, не зразу все легко було через статус та навантаженість. Якщо хочеш бути щасливою з чоловіком – маєш самостійно створити умови для цього щастя. Багато жінок думають, що чоловік має створити всі умови.
Вважаю, що жінка повинна працювати над цим. Це щоденна робота. Треба запам’ятати, що людину не зміниш, треба навчитись з тією людиною з усіма її складовими жити. Можна корегувати трішки, направляти, але змінити – ніколи. Для того, щоб любити людину, – треба формувати умови, аби розвивались обоє. При цьому жінка не має у чоловікові розчинятись.
А як зі сварками?
Важливо врахувати, що чоловіки і жінки мають різний склад розуму. Не треба все з’ясовувати чи вимагати, щоб чоловік по-іншому дивився на ситуацію. Намагайся зрозуміти його сама. Якщо у нього – своя думка, то її не змінити ніколи. Мій чоловік – особистість творча, а я роблю те, що мені подобається, і створюю умови для його реалізації. Ще я не розумію, коли чоловіки і жінки дозвілля проводяться окремо. Ми завжди разом, знаходимо точки дотику, щоб обом було цікаво. От мій чоловік любить ролики, у 50 років почав кататись. Я кататись на роликах не вмію, можу на ковзанах чи велосипеді. Тому поки він 2 години на роликах, я поряд на велосипеді.
Окрім того, ми вже можемо бути екскурсоводами нашими українськими парками. Нам подобаються подорожі, ландшафти, фотографії. Колись я навіть проявляла чорно-білі фото. Це краса, яка надихає. Як прекрасно, коли ти можеш зупинитись і побачити, як мурахи виповзають із землі та організовуються у зграю. Коли бачиш бруньки, що після дощу починають з’являтись на деревах. Ти просто можеш дивитись – і так наповнюватись енергією та розкриватись. Таке у кожному моменті, для мене це – настільки природно. Не можна проходити повз. Маєш займатися тим, що тебе заводить, надихає і рухає. Мотивація – ти сам.
З досвіду Ваших подорожей: скажіть, чи відрізняється стиль європейця та українця?
Свій гардероб для закордону я формую в українських дизайнерів. Хто, як не ми, представники індустрії краси, маємо нести наш стиль, приваблювати, бути яскравими. Коли подорожуємо, то ніхто не думає, що ми з України. Мене це зачіпає – і я часто популяризую країну, розповідаю про дизайнерів, називаю імена та показую їх в інтернеті. Сьогодні кордонів немає.
Є такий фотограф, Ігор Гайдай, він зробив фотографії людей з вулиць всіх столиць Європи. Підпис до виставки був: «Вгадай, хто звідки?». А різниці немає. Усі люди, усі однакові. Ну, є окремі яскраві особистості, є наші вишиванки, які зберігають автентичність. За певними елементами можна людей розрізними, але через глобалізацію в стилі та одязі – ні. Межі стираються. Окремі модні доми їздять світом, поглинаючи культурні особливості інших країн, та вносять їх в нові колекції. Це стосується форм, тканин, вишивок, до прикладу.
Якщо хочеш бути індивідуальністю, то завжди візьмеш ті чи інші елементи різних культур. От подивіться, як стріт-стайл увійшов в наше життя. Багато носять костюми, але взувають кросівки. Хто б колись про таке міг подумати. Тому я різниці між українцями та іноземцями не бачу. Різниця тільки в одному – в очах, в життєствердності та життєрадісності.
Вас можна назвати патріоткою. Ви часто говорите про потенціал України, в чому його бачите?
У 80-х роках я почала їздити у відрядження за кордон. У нас тоді були проблеми з побутом, меблями, продуктами. І коли я повернулась, то сказала собі: хочу, аби навколо мене було все і люди раділи життю. За кордоном також були проблеми в сім’ях, але погляд на них та цікавість до життя – інші. Сьогодні, вже через 35 років, ми почали жити краще, однозначно. Є можливість купляти речі у залежності від зарплати. Є можливість бути одягнутим, ситим, навчатися, працювати.
Коли подорожую, бачу доглянуті поля та будинки. З любов’ю все зроблено. Земля неймовірна, люди працьовиті. На жаль, країна не може забезпечити достойною роботою, але цей період треба пережити, ми всього лиш 28 років незалежні. Ми завжди були під чиєюсь владою. Це означає, що тепер ми маємо будувати нашу країну. Будувати, а не просто користуватись нею. Я радію, коли зустрічаю людей, які будують: організовують бізнес, створюють робочі місця, облагороджують парки, під’їзди. Дійсно дуже люблю Україну. Я об’їздила весь Крим, усі Карпати ЛАЗом: з наметами і ночівлею в жахливих умовах, але на такій надзвичайній природі. Знаєте, є країни, де гірші умови для життя.
У нас є багато красивого: великі міста, села, розвинута інфраструктура, облаштовані помешкання… Але треба працювати. Японія все відбудувала за 50 років після Другої світової, Німеччина 5 років відновлювала дороги після падіння стіни. Просто треба час – і працювати. Подивіться навколо, шукайте хороші моменти. І останнє: викиньте зі свого лексикону фразу про те, що хтось мене має забезпечити і все дати. Ніхто нікому нічого не винен. Треба казати: я повинен навколо себе створити продуктивний простір, в якому комфортно, красиво і який необхідно зберегти та цінувати.
Ви правильно харчуєтесь, відвідуєте тренажерний зал, масажиста, ведете здоровий спосіб життя… Дуже цікаво почути Вашу життєву філософію. Чим керуєтесь?
Перше правило – життя має бути цікавим. Мною рухає цікавість. Водночас має бути відповідальність за кожен крок. Я стільки років працюю в індустрії моди та краси, що не маю права бути недоглянутою. Пропагую культуру тіла не для культури зовнішньої, а для культури здоров’я. Те, що тобі Бог дав, він може й забрати, якщо цим нехтувати. Тіло має бути красивим, як і душа. Я оптиміст – і я люблю життя. Хочу, щоб воно було яскравим, насиченим, хочу створювати навколо себе комфортний простір.
