Як Еволюція несвідомо керує нашим життям
Ні, це не чергова мотиваційна стаття в дусі «вийди із зони комфорту». І не порожні балачки на тему. Я до кісткового мозку прагматична людина, і мені не притаманно тріпатись заради процесу. Ціль потребує дій. І моя дія – ця стаття; а ціль – вплив на тебе. Позитивний? Хтозна, але маю надію, що так…
Я ріс сором’язливим сільським хлопчиною. Але допитливим і вкрай скептичним. У років 10 засумнівався в існуванні Бога (за що в карпатському селі можуть і позбавити прописки). Десь напередодні свого повноліття я зацікавився Людиною. І це не була безцільна допитливість, а зовсім прагматична цікавість: сам я – людина, мене оточують люди. Мені було вигідно зрозуміти себе і інших. Просто вигідно. Зараз мені 32, і за півтора десятиліття дослідження людини в собі, вже є певні успіхи у розумінні себе і інших. Чи допомагає воно мені в моїх прагматичних цілях? Гадаю, що так. Навіть впевнений, що так. Я хочу з тобою поділитись певними ідеями, бо вірю, що вони корисні, і постараюсь зробити це наскільки доступно, наскільки зможу. Тож, погнали!
Науковий консенсус на цей час сходиться на тому, що людина – біологічна машина, сформована еволюцією для передачі генів. Якщо уявити Еволюцію як істоту, що має волю і бажання, то вона, формуючи людину, фокусувалась лише на одному – зробити нас ефективними контейнерами для передачі генів у майбутнє. Це прагнення еволюція вдихнула в наше тіло, ним просякнута вся наша плоть і кожна клітина. Ти цього можеш не усвідомлювати, але воно живе в тобі і керує тобою. Саме тому ми любимо калорійну їжу (бо калорії потрібні для виживання), славу, статус, владу, красу (це дозволяє нам мати більший вибір кращих статевих партнерів), а сам секс – акт передачі генів – чи не найбільша насолода для людини.
І як повернута на репродукції Еволюція змушує своє творіння робити те, що вона задумала? Через відчуття. Кожного разу, коли твій мозок розуміє, що відбувається щось таке, що не сприяє твоєму репродуктивному успіху – виникають неприємні відчуття: не вистачає води в тілі – спрага, нестача енергії – голод; приниження – сум чи сором. Щоразу коли мозок бачить позитивні зміни в генетичних перегонах, тобі стає добре: їжа – задоволення; підвищення по роботі – радість, гордість; усміхнулась білявка – ейфорія. Впродовж життя наш мозок запам’ятовує ситуації, які супроводжувались як приємними відчуттями, так і неприємними, щоб у майбутньому повторювати перші, і уникати останніх. І це не завжди добре, бо механізми, які вмонтувала в нас Еволюція, не є ідеальними – вони були створені для іншого середовища, не для мегаполіса 21 століття, а для савани палеоліту. Еволюція вмонтувала в нас тягу до калорійної їжі, бо калорій завжди бракувало в дикому середовищі. Зараз ця тяга вилазить нам боком, точніше двома боками і випуклим животом. Еволюція нас навчила не виділятись серед племені, не мати своєї думки, бути, як всі – бо тоді нам було життєво важливо, щоб нас всі любили і приймали. Тепер ми боїмось слово сказати на людях, і наші дії сковані тим «що люди скажуть». Ми боїмось втратити лице, не вміємо казати людям «ні», попадаємо під поганий вплив інших, бо так нас сконструювала Еволюція для виживання і розмноження в невеличких групах людей.
У житті первісної людини рідко траплялись незнайомці, тому ми шаленіємо, коли нас підрізає на дорозі людина, з якою ми більше ніколи не перетнемось – хоч це смішно і нерозумно. Але це механізм для савани: якщо тебе хтось з племені принизив, а ти не постояв за себе, то завтра все плем’я знатиме, що ти слабак, об тебе витиратимуть ноги, а тому репродуктивного успіху можна не сподіватися. Провина, сором, страх – неприємні відчуття, яких ми уникаємо, бо так ми сконструйовані. Сконструйовані та навчені з малечку. Коли дитя зробить щось «не так», їй на це в різній формі вкажуть дорослі, і вона відчує сором чи провину – важкі емоції. І мозок запам’ятає: робити «не так» не можна. А щоб раптом не зробити щось «не так», краще робити тільки те, за що точно не засудять і не висміють. Так формується зручний пластилін, а тоді неініціативні виконавці – знаряддя в руках сильних особистостей. Так формуються особистості без стрижня, слабкі і поступливі. Нездатні на сміливі вчинки, комфортні і слухняні. І вони навіть не можуть усвідомити свою слухняність, а завчену «правильну» поведінку вони сприймають, як норму.
Такі люди багато мріють – галюцинують на тему того, як вони б хотіли жити. Життя постійно їм підкидає можливості, але вони їх не бачать (чи не бажають бачити), адже можливості треба ще й осідлати, а тут потрібен характер, який був пригнічений довгими роками покірності.
Ти – це особистість, яка безперервно формується з народження і аж до смерті. І якщо ти не живеш так, як хочеш, можливо тобі треба цілеспрямовано виліплювати себе таким, яким би ти хотів бути. Коли багато разів зробиш те, чого боявся – перестанеш цього боятись. Коли багато разів попадеш у ситуації, колі тобі соромно – з часом перестанеш соромитись. Це емпірично доказані факти, бо так працює наша психіка. Роби те, що для тебе важливо, а емоції хай просто будуть фоном. Не корись відчуттям, витримуй їх і роби те, що каже серце. А що треба, щоб не коритись емоціям? Дозволити собі їх відчувати. Відчувати їх всіх, якщо так потребує твоя ціль. Дозволь собі боятись, дозволь собі соромитись, це просто відчуття в тілі, вони не смертельні. Ти можеш їх проживати, і жити так, як ти хочеш, а не так, як диктує тобі тіло, сформоване еволюцією в її егоїстичних цілях.
Віктор Мандзяк – той, хто, незважаючи на усвідомлення обмеженості власних когнітивних можливостей, силкується пізнати цей світ