Про цінності сучасних чоловіків, їхні пріоритети, про батьківство та якісний контент «ЕГОЇСТ» поговорив з ведучим, контент-мейкером та молодим батьком Дмитром Корнелюком.
Дмитре, на твою думку, цінності сучасного чоловіка – які вони?
У чоловіка завжди мав бути стрижень – ще споконвіку. Колись у чоловіків, які перед сном вхід до печери закочували каменем, а вдень ходили на мамонта, стрижень будувався на боротьбі зі страхом. Цей страх для них означав ризик не прогодувати власну сім’ю.
Зараз все, звісно, вже більш цивілізовано, втім, стрижень цей повинен залишатися. У сучасному розумінні – це, скоріш за все, набір рис. Найперше, впевненість у собі як чоловікові, коли можеш постояти за себе і за свою сім’ю. В ідеалі – словом, якщо потрібно – то й іншими способами. До цих рис я також зараховую знову ж таки відсутність страху. Якщо в голови сім’ї, в батька є страх, то він неодмінно передасться дружині та дітям. Хоча в цьому немає нічого ганебного – боятися. Але якщо страх є, значить, потрібно вміти з ним боротися.
Це більшою мірою мої особисті цінності, які мені свого часу прищеплював мій дід.
Він був твоїм прикладом для наслідування?
Багато в чому – так. На мою думку, чоловік повинен вміти все, що стосується дому. Відремонтувати те, що зламалося, власними руками – це в ідеалі. Якщо ж ні, мати змогу оплатити роботу професіоналів. Це ті самі чоловічі цінності, про які ми говорили. Немає нічого поганого в тому, що чоловік може щось приготувати на кухні. Ми живемо в 21 столітті і заведено вважати, що сучасна жінка – не посудомийка і куховарка. Однак у класичному розумінні існує якийсь гендерний поділ обов’язків. Згідно з ним, я вважаю, чоловік має робити по дому все, що потребує складних фізичних зусиль.
Справжні чоловіки плачуть?
Так. При цьому часто. Я дуже сентиментальний у всьому, що стосується сім’ї. Навіть коли ми з дружиною дивимось фільми, я частіше плачу, ніж вона.
Чоловіки часто ховають свої почуття за маскою «мужності». Так вже у суспільстві склалося, що сльози вважають ознакою слабкості.
Насправді слабкість – це коли ти боїшся здатися слабким. Мені пригадалась історія з компанією H&D, яка в своїй рекламній кампанії одягала діток в різні світшоти. Темношкірого хлопчика вони одягнули у світшот з мавпочкою. Тоді весь світ – що важливо, його темношкіра частина – та багато світових зірок звинуватили компанію в расизмі. Хоча насправді його там не було. І от я веду до того, що іноді расизм – це не ідея сфотографувати темношкіру дитину в світшоті з мавпочкою, расизм – це побачити расизм там, де його немає.
Чому я навів цей приклад? Зі слабкістю схожа ситуація. Слабкість – це коли ти бачиш слабкість у тому, що чоловік плаче. Ось в цьому твоя слабкість. А плакати – це не слабкість. Це емоція і часто фізіологічна потреба.
Часто можна почути, що у житті важливо підтримувати баланс, розподіляти свій час та енергію між сферами особистими і робочими. На твою думку, чи існує взагалі цей баланс і якщо так, то яка його формула у вашій сім’ї?
Треба просто розставити правильно пріоритети. Універсальної формули точно немає. У когось це може бути 90% часу на сім’ю і 10% на роботу. А в когось – навпаки. І якщо дивитись поверхнево, то може здатися, що це погано. Насправді ж для кожної сім’ї підходить своя особиста формула.
Бувають випадки, що навіть 10%, проведених з сім’єю, можуть бути значно якіснішими, ніж чиїсь 90%, коли член сім’ї просто лежить на дивані з телефоном, а діти граються самі. Тому варто звертати увагу саме на якість проведеного часу. Ну і, знову ж таки, все залежить від пріоритетів. Я, наприклад, з якогось віку почав чітко розуміти, що хочу стати батьком до 30-ти. Щоб бути молодим татом для своєї дитини.
Плани здійснилися – в 30 у вас з дружиною народилась донечка. А коли відчув себе батьком? Чи пам’ятаєш цей момент?
У той момент, коли дружина сказала мені, що вагітна. Тоді відчув, що зміни в моїй голові почалися. І зараз я розумію, що, може, через 5 років я скажу, що ось тоді я це ще не нічого насправді не розумів. Але це, напевно, і є особистісний розвиток. І добре, що він є. Бо якби я через 5 років сказав, що 5 років тому знав та відчував все те саме, що і зараз, то, мабуть, щось у батьківстві робив не так.
Батьківство та особистісний і кар’єрний розвиток. Чи не перешкоджає одне іншому?
Якраз нещодавно над цим замислювався! І мені вдалося для себе знайти відповідь на це запитання. Моя сім’я – це моя мотивація! Якщо раніше я міг більше часу витратити на реалізацію власного потенціалу, то разом з тим у мене було значно менше натхнення. Це парадокс, адже часу в мене стало менше, а натхнення – у рази більше. Що ж важливіше – мати багато часу, але не мати натхнення, чи часу менше, але натхнення – багато? Все одно з натхненням і трохи меншою кількістю часу я роблю значно більше, ніж коли натхнення нема.
Чи є у тебе уявлення про ідеального батька, на якого хочеш бути схожим?
Я хотів би, перш за все, бути другом для своєї дитини. Для мене важливо мати внутрішньо сімейні традиції і ритуали: спільні вечері, «дні з татом» і таке інше. Що більше таких сімейних традицій, то більше сімейних цінностей моя донька винесе для себе вже у своє доросле життя, у свою сім’ю.
Я маю бути авторитетом для неї. І щоб бути ним, потрібно бути їй другом. Можна, звісно, бути і авторитетом, якого поважають через страх, але я цього не хочу. Розумію, що вона все одно буде більше ділитися з мамою, але хочеться бути для неї близьким другом, який ніколи від неї нічого не вимагатиме взамін на все, що ми для неї робимо та робитимемо.
Батьківство дуже часто вмикає в чоловіках загострене бажання захистити. В тому числі і від інформаційного сміття. Чи трапилось так з вами?
Розумію, що обмежувати дитину в користуванні інтернетом, коли всі у школі матимуть планшети, я не буду. Вона теж буде дивитись всіх тих блогерів з дуже сумнівним контентом. Але є одна відмінність – якщо ми як батьки будемо все робити правильно, не просто казати, що це не добре і це не можна, а показувати власним прикладом, то дитина згодом сама все зрозуміє.
Чому я ніколи не курив, навіть у підлітковому віці? Тому що, як і всі, у школі спробував, але зрозумів, що мені це не подобається, що це не круто. Прийняв рішення не курити і не палю і досі. Зараз думаю, що це завдяки хорошому прикладу в сім’ї. Якби в мене був дядько чи дід bad boy з цигаркою в роті і він був би для мене авторитетом, то, можливо, я і взяв би наслідував цей приклад.
Як виховати у дитини правильний смак? Привчити її до якісного контенту?
Варто показати альтернативу. Щось веселе, захопливе. Але змістовне.
В дитинстві я просив купити батьків «Велику оксфордську енциклопедію» і прочитав її декілька разів. Там була інформація про все – від того, як малюють мультики, до того, з чого складається Земля. Зараз мало хто б читав цю книгу на 500 сторінок. Усі мають інтернет, за знаннями простіше сходити туди. Ми еволюціонуємо і мозок теж еволюціонує. Для чого мозку запам’ятовувати інформацію, якщо вона завжди під рукою?
Але дитині варто показати цікавий контент, якісний – і вона сама прийме рішення, що обирати. Сподіваюсь, це рішення буде правильним.
Чи вичерпає себе неякісне блогерство, як вважаєш?
Думаю, що так. Історія циклічна. Все повторюється. І ми завжди вертаємось до класики. Це можна пояснити на прикладі письменників і поетів. Був період близько десяти років тому, коли стався «бум» на прогресивних провокативних письменників. Зараз вони не перестали писати і люди не перестали купувати книжки, але в школі ми досі вчимо Шевченка і Лесю Українку. І це, напевно, незмінно. Іздрика в шкільну програму, напевно, ніколи не введуть.
Тут схоже порівняння між блогером і контент-мейкером. Ніби вони в тій же сфері, але це зовсім інше. Контент-мейкер створює контент – і люди його обговорюють, блогеру зараз достатньо виставити два фото і запитати людей, яке краще. І під цими двома фотографіями тисячі коментарів. Чому? Тому що крутий блогер спитав ТВОЄЇ думки! І ти йому порадив, зробив щось важливе!
Ось такі блогери, на мою думку, витіснили якісний контент. Чи все повернеться? Думаю, так. Коли, не знаю. Але люди точно перенаситяться. Зараз стати блогером-мільйонником можна за декілька днів. Просто розіграти авто чи ще щось. Але це не про якість, а про кількість. Звісно, є ще багато крутих контент-мейкерів, які колись були в перших рядах і досі роблять якісний матеріал, не зрадили своїй ідеології.
Що таке якісний контент, на твою думку?
Той контент, за який тобі не соромно. Який не соромно показати комусь, кого поважаєш, і не соромно перед самим собою. Мене дуже веселить зараз слово «інфлюенсер» – лідер думки в тій чи іншій сфері. Якщо досягнув певного рівня в своїй сфері і є експертом – то ти є інфлюенсером. Але в нас слово з’явилося, а кого ним називати, якось не визначили. Почали називати інфлюенсерами усіх, в кого є багато підписників. Але це мильна бульбашка. За нею нічого немає.
За ким стежиш в соцмережах?
Я стежу за багатьма стендап-коміками. Якщо ти – людина, яка може півтори години виступати перед публікою, смішити її – і ніхто не виходить із залу, – це круто. Це якісний контент, хоч ти і не блогер. Стежу за Дмитром Комаровим, мені подобається те, що він робить. Я люблю подорожі, тому мені ця тема дуже близька.
Яким блогером ти вважаєш себе?
Не вважаю себе блогером, хоча, оскільки в мене є свій блог, то мене, мабуть, можна так називати. Але називати себе блогером я не люблю. Зараз мені часто пишуть в приватні повідомлення із запитанням, скільки коштує реклама у мене. Навіть не питають, чи рекламую я щось взагалі, чи готовий працювати саме з ними. Їх цікавить лише ціна і статистика. Я іноді навіть не відповідаю на такі запитання. Ось це і є сучасне блогерство. Я не хочу себе з ним ототожнювати. Мені ближче слово «контент-мейкер». Люблю створювати контент. Іноді над одним сторіс можу просидіти годину, але зроблю його якісним, а не просто зажму палець на 15 секунд.
Ця соцмережна публічність допомагає твої кар’єрі ведучого?
Уявімо, що є два Дмитра Корнелюки. Один Дмитро – це той, який я є зараз: ділюся своїм життям, подорожами, заняттями спортом, книжками, фільмами, рецептами. І є другий Дмитро – класний ведучий, який має понад 10 років досвіду, провів понад 600 весіль і сотні івентів. І от є перший і другий Дмитро. Обидва хороші ведучі, професіонали. Але кого ви виберете? Вірогідно, що першого, якщо ваші з ним життєві цінності збігаються.
Але інстаграм та інші соцмережі роблять нас заручниками наших образів, іміджу. Люди звикли бачити мене веселим, дещо саркастичним, з ідеальною українською мовою і думають, що я такий завжди і мушу таким бути. Якщо я в сторіс скажу якийсь русизм чи суржик – на мене сиплеться шквал обурливих коментарів. Ніхто не хоче визнавати, що людина з екрана – також просто людина.
Розмовляла Зоряна Войтів
