Марко Савицький – архітектор, дизайнер, пластун, президент клубу «Егоїст», сім’янин і просто щасливий чоловік, який займається улюбленою справою та не йде не компроміси із власними цінностями.
Марку, Ви керуєте багатьма проектами. Чи виділяєте для себе основний?
Думаю, що виділив би творчу студію Savytskyy Design. Для мене це саме та єдина база, котра надає можливості для повної реалізації. Навколо студії акумулюються всі ідеї. Якщо б ви запитали мене, хто я, то відповідь була б однозначною – архітектор.
Як Вам вдається налаштовувати синергію процесів та ідей у Savytskyy Design?
У нас немає правил як таких, все відбувається гармонійно. З досвідом у своїй професій я зрозумів, що треба уникати компромісів, котрі можуть знівелювати ідею. Дійшов до усвідомлення того, що основним має бути її зміст та його синергія з формою. Це має бути практичність, органічність, актуальність, ергономіка, безпека тощо.
Такими є зараз світові тенденції і, мабуть, через те шириться думка, що архітектура сьогодні стає порожньою. Я не думаю, що це так. Вона стає витриманою, певною мірю – аскетичною, але правильною.
До слова про світові тенденції: в одному із своїх інтерв’ю Ви сказали, що всі дороги архітектора ведуть до Лондона. Ваша стежка вже туди добігла, саме там один із ваших проектів отримав міжнародне визнання. Як гадаєте, чому помітили саме цю роботу?
Чесно кажучи, дороги архітектора ведуть у найрізноманітніші напрямки. Проте так склалося, що базис дизайну як такого справді розташований у Лондоні – місті, де цінують сталі традиції. По формі ж лідирує Азія, по концепції та змісту перемагає Скандинавія, тобто не варто ставити собі жодних обмежень.
Над проектом, який переміг, працювала величезна кількість людей. Це одна з небагатьох робіт, що дійшла до реалізації в тому вигляді, як її задумав архітектор.
Така нагорода, звісно, приємна, проте з погляду важливості проекту особисто я б назвав зовсім інші роботи. Наприклад, проект дитячого майданчика. Можливо, звучить дивно, але спроектувати такий майданчик набагато складніше, аніж будь-який великий ресторан. Тут ми формуємо майбутнє покоління, його розвиток, сприйняття естетики.
Я ціную кожне визнання, кожен схвальний відгук. Це все є відображенням того, що люди розуміють наші роботи.
Які особливості у розвитку архітектури та дизайну можете виокремити?
Архітектура зараз на роздоріжжі. Набуває обертів екологізація, діджиталізація, мінімізація впливу людського фактору, особливо це спостерігається у HoReCa.
Такі тенденції, я вважаю, дають можливість людству ставати креативнішим у своєму розвитку, розкривати таланти та створювати вражаючі речі.
Я думаю, що сучасна архітектура – це та, яка розмовляє, яка спонукає до діалогу, вона не має мовчати. Ми маємо відчувати необхідність говорити про неї.
Чи можете сказати, що Ваша команда є трендсеттером?
Ні, у нас в Україні ніхто не задає тенденцій, хоча, ймовірно, і може себе так називати. Усі ми надихаємося світовими досягненнями у сфері дизайну та новими напрямками, які вони диктують. Можливо, нове покоління з всеосяжними можливостями та відсутністю стереотипів зможе наверстати те, чого у свій час не мали ми. Та й взагалі, у середовищі архітекторів має бути тренд – вчитися заново.
Ви так захоплено розповідаєте про свою професію. Як же віднайшли улюблену справу?
Скажу – випадково. Я навчався у коледжі харчової промисловості, треба було отримувати якийсь фах, адже на той час не було можливостей обирати. Проте тяга до творчості таки перемогла – і після закінчення навчання один із моїх друзів запропонував піти в архітектуру.
Ціную кожен свій досвід роботи. Довгий час працював у відділі маркетингу у McDonald’s, маю освіту маркетолога.
Зараз важлива мультипредметність – треба розуміти принципи формування різних процесів.
Людина, клієнт потребує рішення – і ми у своїй компанії надаємо його. Ми проектуємо успіх – це наша головна ціль.
Чим ще наповнене життя архітектора Марка Савицького?
Ніколи не роблю того, чого робити не хочу. Усі проекти, які існують довкола мене, виникали саме завдяки великому бажанню втілити їх у реальність. Так колись ми створили майстерню «Зробив Тато», зараз працюємо над проектом креативного простору, ще я з 90-х є членом «Пласту». Загалом моя робота – моє хобі, я від того дуже щасливий.
Марку, серед Ваших справ можна виділити також і президенство у клубі «Егоїст». Що передбачає ця посада?
Якщо сказати правду, то я не є дуже публічною особою і не прагну до цього. Взагалі, я – егоїст, бо не роблю того, чого не хочу, не спілкуюся з тими, хто мені не є цікавий. Публічність же якраз передбачає таке примусове спілкування.
До нас у клуб не так просто потрапити, ми не женемося за кількістю.
Коли мені запропонували цю посаду, то я мав тільки одну умову – ми будемо душевною компанією чоловіків без зайвого пафосу та конкуренції. До нас потрапляють саме такі, яким я хочу посміхатися щиро.
Моя робота у клубі передбачає об’єднання цих людей завдяки створенню для них комфортних умов спілкування «очі в очі» – довіри та надійності.
Чи з тих Ви людей, які люблять з початком нового року все планувати і записувати цілі та побажання?
Знаєте, взимку мої працівники йдуть у двотижневу відпустку. Я ж у цей час сиджу в порожньому офісі, аналізую, переосмислюю, складаю бюджети на наступний рік.
З часом я зрозумів, що все заплановане здійснюється лише глобально, коли справа доходить до деталей – у мене повна імпровізація. Просто насолоджуюся процесом.
Отож, плани є, цілі також глобальні та серйозні. У нас в «Пласті» кажуть: «Мрій буйно, якщо хочеш щось отримати». Я дотримуюсь цього принципу, адже життя пливе дуже швидко, треба бути гнучким до змін, зокрема і у своїх планах на майбутнє.
