З початку повномасштабної війни не залишилось людей та сфер бізнесу, які б не зазнали радикальних чи бодай малих змін.
Марко Савицький – архітектор, реставратор, засновник архітектурного бюро SavytskyyDesign, культурний та громадський діяч Львова поділився з редакцією власним досвідом адаптації до війни, змін в бізнесі та житті.
Марко, чи пам’ятаєте, якими були ваші емоції та дії в перші дні війни?
Перші емоції – це страх. Напевне, як і в кожної людини, котра дізнається, що в її дім прийшла війна. Але цей страх був не через сам факт війни, я найбільше боявся за життя своєї сім’ї, дітей та працівників. Це був сплеск адреналіну, адже я, як батько та власник фірми, повинен організувати безпеку для своєї сім’ї та команди. Але цей страх швидко минув і далі я досить виважено й спокійно приймав рішення виходячи з ситуації.
Після 24-го лютого багато бізнесів припинили свою діяльність. Як змінилась робота вашого бюро у порівнянні з довоєнним часом? Чи вдалось зберегти робочі місця та заробітну плату для працівників?
На фоні інших компаній ми не стали винятком. Ми теж на деякий час припинили свою діяльність (орієнтовно на два тижні) для того аби зрозуміти, як діяти далі. У перші дні війни всі архітектурні проєкти зупинились і ми, фактично, втратили роботу, тому нам потрібна була пауза на переосмислення та розуміння, як бути. Звісно, у нас були плани та стратегії виходу з кризових ситуацій, адже ми уже переживали і кризи, і ковід, але ця війна була для нас новим викликом, який, я вважаю, ми зустріли гідно. Вже на другий місяць війни ми відновили повністю роботу, а на третій – мені навіть вдалось збільшити команду.
Окрім архітектурного бюро Savytskyy Design у вас ще є власна 3D ферма, на якій, з перших днів війни, ви друкуєте хвостовини для мінометних снарядів. Як виникла ідея цього волонтерського проєкту?
Як тільки розпочалась війна, ми до кінця не розуміли, як можемо себе задіяти до волонтерського руху, як архітектурна компанія. Звісно, кожен працівник допомагав чим міг: передавав кошти, збирав речі, плів сітки, але як компанія, яка б мала навчитись жити в умовах війни, ми не знаходили себе, бо архітектура зупинилась взагалі.
А 3D друк став для компанії певним рятувальним колом, яке об’єднало нас навколо спільної волонтерської діяльності.
А що саме ви друкуєте на армію?
Спершу ми робили перескопи та потім почали отримувати запити на конкретні елементи, які потрібні військовим і зосередились на них. Зараз основна робота друку – це стабілізуючі хвостовини для мінометних снарядів та модефіковані корпуси для дронів.
Куди вони потрапляють усі виготовлені елементи? Як ви знаходите людей, яким це необіхдно?
Так складається, що вони знаходять нас самі. Ми все виготовляємо по заявках волонтерів, які до нас звертаються. Уже є 5 бригад, спецпідрозділів, які нам пишуть із запитом, кому скільки потрібно. Комусь 20 шт, комусь 2000, в залежності від того, скільки дронів працює на позиціях. Нам пишуть волонтери із запитом, ми виготовляємо все необіхне, вони приходять й забирають. Все максимально просто, оперативно і без паперової бюрократії. В основному ми співпрацюємо з людьми, яких знаємо особисто або по рекомендаціях, щоб не було незрозумілих перепродажів.
На 3D друк ви витрачаєте власні кошти?
В перші місяці війни на виготовлення елементів для дронів, запускачів, корпусів для стабілізаторів, для пострілів вог 17 та й загалом усього, що друкував 3д принтер, ми витратили майже усі свої збереження. Зрештою, як і всі українці, котрі витрачали на волонтерство більшість своїх ресурсів. Та з часом стало очевидним, що довго ми так не протягнемо і ми попросили допомоги в людей. Хтось допоміг фінансово, хтось – надавши певні елементи для друку. Наші друзі, котрі теж мають 3д принтери приносили нам спецальні катушки і таким чином ми запустили виготовлення стабілізаторів та інших елементів для армії у великих кількостях. І це стало системно, ми почали робити те, що потрібно.
Війна наштовхнула вас на створення медіа проєкту “Архітектура Перемоги”. Що це за проєкт та яка його мета?
Цей проєкт став своєрідним способом внутрішньої стабілізації та архітектурної психотерапії. Враховуючи, що безліч об’єктів зупинилось, багато архітекторів втратили роботу та розуміння, що буде далі, я відчув, що є велика потреба в спілкуванні. Маючи досвід успішної роботи в кризових ситуаціях, я, разом з Ірою Прімою, створили дискусійний майданчик, де згуртували професійну та бізнес спільноту і разом, в активному діалозі, обмінювались досвідом та думками. Архітектори, дизайнери, забудовники, піднімали безліч актуальних тем та формували своє бачення майбутнього архітектури України. Кому цікаво послухати та порефлексувати над темою архітектури сьогодення та майбутнього, то цикл дискусій “Архітектура Перемоги” можна переглянути на моєму ютуб каналі.
Яким ви прогнозуєте архітектурне майбутнє України? Чи зміниться щось після війни?
Важко спрогнозувати, якою буде архітектура після нашої перемоги. Однозначно ми вже не повернемось до пострадянських цінностей, де первинним була інфраструктура незалежно від людини. Тепер ціннісною стане сама людина. І вся архітектура та інфраструктура буде вибудовуватись виходячи від потреб людини. Це цивілізаційний шлях, яким Україна точно піде, а сама архітектура буде безпечною, свобідною, людино орієнтованою. Все в архітектурі буде спрямовано на безпечне, комфортне стабільне життя людей.
Як змінилися ваші цінності та життєві плани з приходом війни?
Мої цінності не змінились. Навпаки, після війни всі цінності, які я беріг і з якими жив роками ще більш загострились та стали наче оголений нерв – безкомпромісними та надважливими. Необхідність їх у житті стала дуже актуальною. Адже, в умовах, коли навколо все руйнується цінності стали базою, ґрунтом, який допомагає твердо стояти двома ногами і впевнено дивитися в майбутнє.
