Відпочинок

Ви коли-небудь чули про Мартиніку? От і ми донедавна знали про цей Карибський рай небагато, тому вирішили довідатися про острів з такою цікавою назвою більше.

Мартиніка – відкритий у 1502 році експедицією Христофора Колумба острів, який входить до Малої Антильської групи та є заморською територією Франції. Маловідомий нам острів знаний зазвичай як батьківщина дружини Наполеона – імператриці Жозефіни. Як і інші острови архіпелагу – Домініка, Гваделупа, Сент-Люсія, Сент-Томас – Мартиніка має унікальне розташування: її одночасно омивають Карибське море та Атлантичний океан. Тому впродовж однієї відпустки можна побувати і там, і там та порівняти.

Сторінки: 1 2

Величезна протяжність і Анди, вино і Піночет, протести і найкращі в світі дороги – якщо до поїздки в Чилі мене б попросили описати країну кількома словами, то першими асоціаціями були б саме ці. Вже після попереднього досвіду мандрівок Південною Америкою перспектива злітати в Чилі «без посередників» і за дуже вигідним тарифом з Барселони видається не такою авантюрною, а періодичні сюжети в новинах про заворушення підігрівали інтерес.

Finebite дозволяє вам вибрати з понад 400 обраних ресторанів, в яких ви можете забронювати стіл і отримати 50% знижки. Натомість, ми просимо надсилати анонімні відгуки після кожного відвідування.

Вибір ресторану

Хорватії дуже пощастило мати довге і красиве узбережжя, всіяне пляжами, портами та середньовічними містами. Якщо дивитись на карту Балкан, то складається враження, що країна нечесно обмежила доступ до моря не тільки Боснії та Герцеговині, але й Словенії та трохи Чорногорії. Прихильники «Гри престолів» обов’язково захочуть відвідати Дубровник, любителі запального нічного життя – Спліт. А ми цього разу вирушили в Задар. Не здивуємося, якщо ви скажете, що про місто з такою назвою ніколи не чули, хоча воно й займає п’яте місце за розміром та є важливим не лише культурним, але й економічним центром і столицею Північної Далмації.

Тележурналіст і мандрівник Андрій Мочурад відвідав понад 50 країн. За першою освітою Андрій айтішник, за другою – культуролог. Він викладає в ІТ-школах, працює коучем зі стратегій ведення переговорів. Розробив першу українську стратегічну настільну гру «Галичина». У період з 2013-2014 роки робив репортажі та відеосюжети із гарячих точок з країн Близького Сходу (Сирія, Ірак), Туреччини, Косова, пізніше – з українського АТО. У 2014-2015 роках служив у батальйоні «Айдар», де отримав кілька поранень. Після АТО займався культурними проектами, зокрема виданням коміксів про війну на Сході України. Напередодні нового року вирушив автостопом в Антарктиду, разом зі своїм бойовим побратимом Віктором-Миколою Гаврилюком зняти документальний фільм про станцію «Академік Вернадський» та написати книгу про шалені подорожі автостопом двох відчайдухів Андрія та Віктора через Бразилію та Аргентину в Антарктиду. Мандрівник поділився з читачами журналу «Егоїст» своїми враженнями від захопливих пригод автостопом до Антарктиди та розповів про особливості життя полярників на антарктичний науковій станції «Академік Вернадський».

Чоловіки отримали свіжу порцію емоцій, адреналіну, поринули в активний відпочинок на воді, покатались на катері, осідлали гідроцикл та флайборт.

Насолодились цікавим спілкуванням та зробили найгарніше селфі.

Отож, приєднуйтесь до сміливих на наступних зустрічах EGOIST club!

Партнери: Cotnar_lviv
KAVA – твій формат відпочинку.

Фото: Дмитро Аміден

До переліку популярних туристичних напрямків В’єтнам почав потрапляти тільки нещодавно. За прокачування туристичної галузі країни взялися не так давно – і працювати ще є багато над чим. Звісно, головною частиною поїздки часто стають море та пляжний відпочинок, проте В’єтнам стверджує: має що показати і крім цього. Візьмімо хоча б оповиту легендами про дракона і знамениту на весь світ бухту Халонг. Саме у регіон, який охоплює столицю В’єтнаму та її найвідомішу дивовижу, ми вирушили цього разу.

Відвідини цієї країни часто нагадують і про українське радянське минуле: пам’ятники Леніну, серпи та молоти, мавзолеї та культи вождів… Живучи у СРСР, ми звикли до такого, проте Європа (якою ментально та економічно далекою вона б нам не здавалася) нас вже давно надихає на інше. По-своєму інспірує і В’єтнам – власним прикладом того, що стається, коли всім кортить далі будувати світле комуністичне майбутнє. Взяти хоча б Комплекс Хо Ші Міна. Відвідуючи його (парк, Мавзолей, Президентський палац і музей), миттєво переносишся у період цвітучого совка.

На всій території можна рухатися тільки заданою траєкторією із заданою швидкістю і прямо опущеними донизу руками, попередньо віддавши на зберігання воду-їжу-особисті речі в одне місце, а камери-павербанки-планшети – в інше. Звісно, «на аудієнцію» до вождя не можна в шортах вище коліна чи майці. Тому треба або мати інший одяг з собою або купувати безглузді кольорові хустки і ними обгортатися (навіть хлопцям). Зайве говорити про те, що у більшості місць фотографувати не можна, в решті – не бажано. Поза чергою до Мавзолею проходять ветерани праці з медалями і трудівники в робах, хустках, комбінезонах.
Спостерігати за простими робітниками, яких женуть на відвідини Хо Ші Міна, не так дивовижно, як бачити маленьких дітей-дошкільнят, що обов’язково оточуватимуть вас у черзі. Вони тут усюди, адже їх привозять централізовано тисячами. І найсмішніше в цьому те, що маленькі нащадки великого батька нації не можуть його побачити, як би не хотіли – бортик у темній кімнаті довкола саркофага Хо Ші Міна більший, ніж найвища 5-річна малявка. З іншого боку, усі ці групи добре організовані, діти доглянуті та одягнені у брендовану форму кожної зі шкіл чи дитсадочків.

Золото і жаби

У світлі яскравого проміння високогірного сонця Перу на поверхні озера спочатку з’явився великий міхур, а за ним – голова Жан Жака. Він старший у групі водолазів, які прочісують дно Тітікаки в пошуках незліченних скарбів інків. Ну, що, знайшли хоча б що-небудь? – збуджено запитав керівник експедиції – сивий, худорлявий, носатий француз.

Ні, порожньо, нічого не знайшли. Тут шукати, як голку в копиці сіна, площа величезна, – прохрипів Жан Жак з під своєї маски.
Смутний носатий француз присів на борт великого очеретяного човна і втупився у відро з водою, де плавала жахливих розмірів жаба. Це було його перше фіаско, до цього ж досягав практично всіх поставлених цілей.
Експедиція закінчувала свою 2-х місячну роботу і покидала береги найбільшого високогірного озера світу ні з чим. Точніше з відкритим гігантським різновидом жаби, розміром близько 80 сантиметрів, але без жодного знайденого грама золота однієї з найзагадковіших цивілізацій – інків. Носатого француза звали Жак Ів Кусто – і він був практично на піку слави. Для експедиції до Тітікаки йому вдалося навіть отримати в своє розпорядження новий малий підводний човен, але і це не наблизило його до розгадки таємниці золота інків. Довелось забиратися ні з чим, дарма що 1976 рік для капітана Кусто був неймовірно вдалим.
Через 12 років спробу пошуку скарбів зробить знаменитий американський журнал National Geographic – і теж безрезультатно. Що ж так хвилювало багатьох дослідників і вчених? Що заховано в темних, холодних водах загадкової Тітікаки?