Так колись співали «Антитіла», мабуть, добре знаючи, що, попри стрімкий розвиток інших легкодоступних напрямків туризму, Маямі ніколи не втрачало статусу однієї з курортних столиць світу. Білі піщані пляжі з пальмами, запальні клубні ночі та вечірки біля басейнів, красиві пальми з ілюмінацією… Це все було відомим і бажаним ще тоді, коли на місці сучасного Дубаї панували пустельні вітри, а Мальдіви не були найбажанішим напрямком для медового місяця кожної нареченої.
Для багатьох із нас Китай – перш за все, світова фабрика, де виробляють абсолютно ВСЕ. Ми також знаємо, що Китай – перенаселений регіон планети Земля, там проживає 1,3 мільярда людей. Однак мало хто здогадується, що в Китаї розташовані одні із найкрасивіших природних ландшафтів світу. Перший серед них, звісно, знаменитий парк Чжанцзяцзе або ж «Парк Аватар», висячі гори якого стали прообразом дивовижних картинок про планету Пандора з фільму Джеймса Кемерона «Аватар».
Finebite дозволяє вам вибрати з понад 400 обраних ресторанів, в яких ви можете забронювати стіл і отримати 50% знижки. Натомість, ми просимо надсилати анонімні відгуки після кожного відвідування.
Вибір ресторану
Хорватії дуже пощастило мати довге і красиве узбережжя, всіяне пляжами, портами та середньовічними містами. Якщо дивитись на карту Балкан, то складається враження, що країна нечесно обмежила доступ до моря не тільки Боснії та Герцеговині, але й Словенії та трохи Чорногорії. Прихильники «Гри престолів» обов’язково захочуть відвідати Дубровник, любителі запального нічного життя – Спліт. А ми цього разу вирушили в Задар. Не здивуємося, якщо ви скажете, що про місто з такою назвою ніколи не чули, хоча воно й займає п’яте місце за розміром та є важливим не лише культурним, але й економічним центром і столицею Північної Далмації.
Тележурналіст і мандрівник Андрій Мочурад відвідав понад 50 країн. За першою освітою Андрій айтішник, за другою – культуролог. Він викладає в ІТ-школах, працює коучем зі стратегій ведення переговорів. Розробив першу українську стратегічну настільну гру «Галичина». У період з 2013-2014 роки робив репортажі та відеосюжети із гарячих точок з країн Близького Сходу (Сирія, Ірак), Туреччини, Косова, пізніше – з українського АТО. У 2014-2015 роках служив у батальйоні «Айдар», де отримав кілька поранень. Після АТО займався культурними проектами, зокрема виданням коміксів про війну на Сході України. Напередодні нового року вирушив автостопом в Антарктиду, разом зі своїм бойовим побратимом Віктором-Миколою Гаврилюком зняти документальний фільм про станцію «Академік Вернадський» та написати книгу про шалені подорожі автостопом двох відчайдухів Андрія та Віктора через Бразилію та Аргентину в Антарктиду. Мандрівник поділився з читачами журналу «Егоїст» своїми враженнями від захопливих пригод автостопом до Антарктиди та розповів про особливості життя полярників на антарктичний науковій станції «Академік Вернадський».
Чоловіки отримали свіжу порцію емоцій, адреналіну, поринули в активний відпочинок на воді, покатались на катері, осідлали гідроцикл та флайборт.
Насолодились цікавим спілкуванням та зробили найгарніше селфі.
Отож, приєднуйтесь до сміливих на наступних зустрічах EGOIST club!
Партнери: Cotnar_lviv
KAVA – твій формат відпочинку.
Фото: Дмитро Аміден
До переліку популярних туристичних напрямків В’єтнам почав потрапляти тільки нещодавно. За прокачування туристичної галузі країни взялися не так давно – і працювати ще є багато над чим. Звісно, головною частиною поїздки часто стають море та пляжний відпочинок, проте В’єтнам стверджує: має що показати і крім цього. Візьмімо хоча б оповиту легендами про дракона і знамениту на весь світ бухту Халонг. Саме у регіон, який охоплює столицю В’єтнаму та її найвідомішу дивовижу, ми вирушили цього разу.
Відвідини цієї країни часто нагадують і про українське радянське минуле: пам’ятники Леніну, серпи та молоти, мавзолеї та культи вождів… Живучи у СРСР, ми звикли до такого, проте Європа (якою ментально та економічно далекою вона б нам не здавалася) нас вже давно надихає на інше. По-своєму інспірує і В’єтнам – власним прикладом того, що стається, коли всім кортить далі будувати світле комуністичне майбутнє. Взяти хоча б Комплекс Хо Ші Міна. Відвідуючи його (парк, Мавзолей, Президентський палац і музей), миттєво переносишся у період цвітучого совка.
На всій території можна рухатися тільки заданою траєкторією із заданою швидкістю і прямо опущеними донизу руками, попередньо віддавши на зберігання воду-їжу-особисті речі в одне місце, а камери-павербанки-планшети – в інше. Звісно, «на аудієнцію» до вождя не можна в шортах вище коліна чи майці. Тому треба або мати інший одяг з собою або купувати безглузді кольорові хустки і ними обгортатися (навіть хлопцям). Зайве говорити про те, що у більшості місць фотографувати не можна, в решті – не бажано. Поза чергою до Мавзолею проходять ветерани праці з медалями і трудівники в робах, хустках, комбінезонах.
Спостерігати за простими робітниками, яких женуть на відвідини Хо Ші Міна, не так дивовижно, як бачити маленьких дітей-дошкільнят, що обов’язково оточуватимуть вас у черзі. Вони тут усюди, адже їх привозять централізовано тисячами. І найсмішніше в цьому те, що маленькі нащадки великого батька нації не можуть його побачити, як би не хотіли – бортик у темній кімнаті довкола саркофага Хо Ші Міна більший, ніж найвища 5-річна малявка. З іншого боку, усі ці групи добре організовані, діти доглянуті та одягнені у брендовану форму кожної зі шкіл чи дитсадочків.
Золото і жаби
У світлі яскравого проміння високогірного сонця Перу на поверхні озера спочатку з’явився великий міхур, а за ним – голова Жан Жака. Він старший у групі водолазів, які прочісують дно Тітікаки в пошуках незліченних скарбів інків. Ну, що, знайшли хоча б що-небудь? – збуджено запитав керівник експедиції – сивий, худорлявий, носатий француз.
Ні, порожньо, нічого не знайшли. Тут шукати, як голку в копиці сіна, площа величезна, – прохрипів Жан Жак з під своєї маски.
Смутний носатий француз присів на борт великого очеретяного човна і втупився у відро з водою, де плавала жахливих розмірів жаба. Це було його перше фіаско, до цього ж досягав практично всіх поставлених цілей.
Експедиція закінчувала свою 2-х місячну роботу і покидала береги найбільшого високогірного озера світу ні з чим. Точніше з відкритим гігантським різновидом жаби, розміром близько 80 сантиметрів, але без жодного знайденого грама золота однієї з найзагадковіших цивілізацій – інків. Носатого француза звали Жак Ів Кусто – і він був практично на піку слави. Для експедиції до Тітікаки йому вдалося навіть отримати в своє розпорядження новий малий підводний човен, але і це не наблизило його до розгадки таємниці золота інків. Довелось забиратися ні з чим, дарма що 1976 рік для капітана Кусто був неймовірно вдалим.
Через 12 років спробу пошуку скарбів зробить знаменитий американський журнал National Geographic – і теж безрезультатно. Що ж так хвилювало багатьох дослідників і вчених? Що заховано в темних, холодних водах загадкової Тітікаки?
Весілля, бенкет, день народження або ж гучний корпоратив – усе це ви зможете відсвяткувати у новому ресторані «Ролекс+». Заклад у Львові відкрили нещодавно – на вулиці Кульпарківській 222/2. Тут ви зможете посмакувати європейською та українською кухнею, у меню є страви із французької кухні. А ще широкий вибір страв, приготованих на мангалі: риба, м’ясо, запечені овочі. Смак та вишукана подача неодмінно вас вразять. Ресторан має свій кондитерський цех, тому може виконати будь-яке побажання гостя. В асортименті є 490 різних оформлень тортів та 70 видів начинок.
Інтер’єр створений у пастельних кольорах, заклад може вмістити до 100 осіб. На вулиці є тераса зі столиками, а також три альтанки. Дві з них – на 12 гостей (при потребі можна посадити до 15), і ще одна альтанка на 40 осіб. Навколо ресторану – паркова зона, там можна заховатись у спекотний день, випити чашку кави або ж смачно пообідати.
Маючи за спиною багатовікову історію і статус столиці колись могутньої та великої держави, і навіть вдвічі більшу за Львів площу, масштабом чи розмахом Вільнюсові вражати важко. Навіть для львів`ян столиця, яка налічує 580 тис. мешканців, не виглядає мегаполісом. Проте в цьому і свої переваги. Тут дуже мило, тихо, спокійно, чисто і впорядковано. І маючи бажання втекти зі Львова на вихідні, вже за менш ніж дві години після вильоту з нашого міського аеропорта можна неспішно прогулюватися містом або ж попивати литовське пиво в одному з пабів.
Хоч ми і не маємо спільних з Литвою кордонів, а наше місто ніколи не входило до складу Великого Князівства Литовського, Прибалтика ніколи не була для нас далекою чи незвіданою, тому відвідини будь-якої з країн супроводжуватиме відчуття чогось доволі знайомого.
І яких тут тільки мов не наслухаєшся! Звісно, головною і найпоширенішою є литовська. Після неї практично на кожному кроці натрапляєш на російську. В районі вокзалу, автостанції нерідко чути рідну українську заробітчанського характеру. А ще іноді старші жіночки між собою спілкуюся якоюсь ніби сумішшю української, польської і білоруської, яку розуміти дуже легко.
Старе місто
Архітектура старої частини столиці досить рівномірна за стилями, виглядом та навіть поверховістю. Як ми вже згадували, масштабною її аж ніяк не назвеш, тому з загального рівня будівель виділяються хіба церкви. Зрештою, саме їх тут і найцікавіше розглядати. Бо вулиці, включно з головним проспектом, часто вузенькі та малолюдні. Почати оглядини визначних місць можна з Соборної площі. На ній розташований головний храм міста – білий, величний, неокласицистичний собор Святого Станіслава та Святого Владислава. Збудований наприкінці XVIII ст. своєю архітектурою з високими колонами він дуже відрізняється від усього довкола.
Відразу позаду нього – Палац Великих Князів Литовських у Нижньому замку. Це не автентична споруда – її, на жаль, зруйнували у 1801 році, проте новий палац славний тим, що це поки наймасштабніший реставраційний проект незалежної Литви.