Захоплення

Вузькоспеціалізований блог по металообробці «Дядько Максим» є прикладом успішної україномовної сторінки та нараховує зараз понад 100 000 підписників. Про секрети результативного блогерства та любов до «заліза», яка втілилася у прибутковий бізнес, розповів журналу «Егоїст» блогер та підприємець Максим Когут.

Скільки часу існує блог «Дядько Максим» та як виникла ідея його створення?
Власне, самому каналу вже 10 років, але блог існує років 5-6. Я вів сторінку на одному із російськомовних форумів по металообробці, а Youtube був способом показати, як працює механізм. Наприклад, є двигун, який видає незрозумілі звуки, от щось у ньому тарабанить. На словах це описати дуже важко. Якщо згадати про мої перші відео, то вони були без слів. Усіх їх я закидав на форум. Тоді мій кум розповів, що є таке блогерство, мовляв, люди ще можуть заробляти на цьому гроші. Я йому не повірив спершу, кому ті «залізяки» потрібні?! У мене не було жодного комерційного інтересу, коли почав знімати це як блог. Однак зауважив, що заливаючи відео і залишаючи свій мейл, я рекламую свій бізнес. Це була своєрідна візитівка. Мені ніхто не вірить, але я не знаю, звідки взялися перших 10 000 підписників. Спочатку блог вів російською. Коли у країні поляризувалася ситуація через Майдан, перейшов у ньому на українську мову. Скажу чесно, кількість підписників після цього різко зросла. На фоні інформаційної війни було важко все втримати та не піддатися на провокації, рекорд ботів досягав 200 осіб в день. Я це втримав. Зараз російськомовні підписники, які дивляться мій блог, сприймають його позитивно та адекватно.

Як зрозуміти, що чоловік зраджує:

• затримується вечорами, а де – невідомо
• приймає душ з телефоном
• отримує дивні повідомлення
• з вами він – нервовий та напружений
• ухиляється від подружнього обов’язку
• часто вшивається з дому – нібито до хлопців
• ставить пароль на комп’ютер
• перестає отримувати премію на роботі
• ходить з сальною посмішкою

Як зрозуміти, що жінка зраджує:

• ніяк

Посміхаюсь і махаю вам ручкою, панове, бо жіноча зрада значно підступніша та продуманіша, аніж ваша.
Цьому пояснення – в особистих потребах: чоловіки несвідомо задовольняють свою потребу в продовженні роду, а жінка – у збереженні себе та роду.

Якщо відштовхнемося від цієї думки: чоловіки розхлюпуються наліво і направо, вперед і назад. Жінки ж, зраджуючи, підшуковують кращого чоловіка: або сексуальнішого, або більш фінансово забезпечуючого (не забезпеченого – і тут не плутати!). І без лірики. Чоловіки менш перебірливі, іноді забувають імена своїх подружок.

У житті кожного чоловіка і жінки трапляються 2-3 любові, одна з яких – найяскравіша. І зовсім не обов’язково, що із цією любов’ю все завершиться одруженням. Заборонена. Яскрава. Заманлива любов. Жінка йде на зраду абсолютно свідомо, проживаючи цей стан спершу у своїй голові, а тіло – лише питання часу. Відчуваючи незадоволення чи стосунками, вона приймає рішення підшуковувати наступного самця. Тумблер опущений. Програма працює.

Колін О’Брейді став першою людиною в історії, яка перетнула Антарктиду самотужки без сторонньої допомоги. Колись же лікарі переконували – Колін навіть не зможе нормально ходити. Інші мандрівники понад сто років намагалися підкорити цю землю, але усі вони або сходили з маршруту, або гинули. У 2016 році 55-річний британець Генрі Ворслі наблизився до мети більше, ніж інші. Він загинув за 50 кілометрів до фінішу від виснаження та зневоднення.
Під час відпочинку в Таїланді у 2008 році Колін О’Брейді отримав важкі опіки, площа ураження – до 25% поверхні тіла. Найкращі лікарі стверджували, що нормально ходити він не зможе вже ніколи.
Це Коліна не зупинило. Він одужав та навіть продовжував брати участь у змаганнях з тріатлону. Потім підкорив 7 найвищих вершин континентів, на лижах досягнув Північного та Південного полюсів, а ще – піднявся на найвищу точку в кожному американському штаті.

У червні-липні 2018 року О’Брейді підкорив півсотні найкрутіших вершин США: 50 найвищих верхівок 50-ти штатів своєї країни він подолав за 21 день та 10 годин.
Після цього екстремал наважився – підкорить Антарктиду самотужки. До цієї небезпечної подорожі серйозно готувався шість місяців. Розпочав свою мандрівку з шельфового льодовика Росса, туди його транспортували спеціальним літаком. Колін мав намір подолати тисячу миль безлюдної льодової пустелі без будь-якої підтримки. Був рішучим – вирішив стати першим, хто подолає Антарктиду наодинці…
Колін визначив, що йому знадобиться 70 днів – долатиме приблизно 14 миль на добу. З цією метою екстремал взяв лише 220 футів їжі та 400 футів теплого спорядження, а ще – дві відеокамери, GPS-трекер, кілька мобільних пристроїв, зарядні пристрої на сонячних батареях та одну пару спідньої білизни. Жодного зайвого грама – все порахував до останньої дрібниці.

Марко Савицький – архітектор, дизайнер, пластун, президент клубу «Егоїст», сім’янин і просто щасливий чоловік, який займається улюбленою справою та не йде не компроміси із власними цінностями.

Марку, Ви керуєте багатьма проектами. Чи виділяєте для себе основний?

Думаю, що виділив би творчу студію Savytskyy Design. Для мене це саме та єдина база, котра надає можливості для повної реалізації. Навколо студії акумулюються всі ідеї. Якщо б ви запитали мене, хто я, то відповідь була б однозначною – архітектор.

Як Вам вдається налаштовувати синергію процесів та ідей у Savytskyy Design?

У нас немає правил як таких, все відбувається гармонійно. З досвідом у своїй професій я зрозумів, що треба уникати компромісів, котрі можуть знівелювати ідею. Дійшов до усвідомлення того, що основним має бути її зміст та його синергія з формою. Це має бути практичність, органічність, актуальність, ергономіка, безпека тощо.
Такими є зараз світові тенденції і, мабуть, через те шириться думка, що архітектура сьогодні стає порожньою. Я не думаю, що це так. Вона стає витриманою, певною мірю – аскетичною, але правильною.

Покер – без перебільшення найпопулярніша карткова гра у світі. Хтось називає її азартною, а хтось – інтелектуальним спортом. Але кожен її гравець мріє бодай раз у житті зібрати роял-флеш – вищу комбінацію покеру, яка гарантує перемогу. Ми спробуємо привідкрити секрети, які ховає у собі ця унікальна гра.

Історія та правила покеру
Покер виник у Європі ще у XVI столітті. З того часу правила змінювались – і до середини XIX століття гра стала схожою на таку, якою вона є сьогодні. Існує понад 100 різновидів покеру. У класичному покері використовують 52 карти без джокерів. Тут перемагають певні комбінації гральних карт, всього їх є 10: роял-флеш, стріт-флеш, каре, фул-хаус, флеш, стріт, трійка, дві пари, пара та старша карта.
Роял-флеш – найкраща комбінація. Про неї мріє кожен гравець у покер. Це найсильніший набір, що гарантує учаснику змагання перемогу. Комбінація складається з п’яти карт однієї масті, починається з десятки і закінчується тузом. Роял-флеш у покері ще називають «королівською мастю» або «бродвеєм». Існує чотири види цієї комбінації, що відрізняються лише мастю. Якщо вже отримав заповітний набір з п’яти карт однієї масті, важливо зберігати спокій та холоднокровність. Тільки так можна не викликати підозр у суперників, аби вони максимально підвищували свої ставки.

Турнір у покері має визначений час початку. Тоді кожен гравець отримує однакову кількість фішок в обмін на певний грошовий внесок, з якого і формується призовий фонд турніру. Ставки гравець робить фішками, а коли програв усі фішки – покидає турнір.
Турнірний покер визнали видом спорту у багатьох країнах. Перший турнір спортивного рівня з покеру у світі провели ще у 1970 році. За звання «короля покеру» тоді змагалися лише 6 учасників, але боротьба тривала цілий тиждень. Турнір виявився настільки популярним, що його вирішили проводити регулярно. Так з’явилася знаменита покерна подія World Series of Poker. Сьогодні за картковими столами збираються вже тисячі гравців.

Зміст спортивного покеру – топові місця у турнірній таблиці. Спочатку гравці намагаються опинитися у призовій зоні, а вже після цього борються за перемогу. Звідси і назва – «спортивний», адже учасники змагаються, як і в спорті. Окрім чітких та затверджених правил, у спортивному покері важливою є не удача, а інтелектуальна складова змагання. А що регулярніше людина грає у покер, то більше зауважує, що на результат подій завжди можна вплинути, прораховуючи кожен хід. Професійні гравці у покер постійно оцінюють пропорцію винагороди та ризику перед прийняттям рішення під час гри.

Покер в Україні
В Україні тривалий час ситуація з покером була вкрай нестабільною – карткову гру то виводили з нелегального поля, то вона знову опинялася за дужками закону. Спортивний покер в Україні легалізували у серпні 2018 року. Окрім того, діє Всеукраїнська федерація спортивного покеру.

Покер як інструмент саморозвитку
Проте покер – це не лише спосіб пограти на гроші, а також непоганий інструмент саморозвитку. Ця гра розвиває особистісні якості, робить людину ерудованою – і при цьому збагачує. Покер виховує терпіння та дисципліну, вчить людину контролювати емоції та обмірковувати свої вчинки. Теорія покеру передбачає знання математики, психологію та логіку. Тож, очевидно, що у цій грі везіння зовсім недостатньо. Тут потрібні уміння, які дозволять тверезо проаналізувати ситуацію.
При довгій грі гарні карти приходять до кожного гравця приблизно однаково часто. Тому завдання не в тому, аби виграти кожну роздачу, а щоб мінімізувати свої втрати при поганих картах і отримати максимальний виграш при добрих. Умілий гравець повинен відчувати, які карти у супротивників, слідкуючи за їхніми ставками та поведінкою за столом. Психологія, уміння читати мову тіла, розуміння загальної ситуації – це складові гри, опанувати які можна лише з досвідом.
Цікаво, що навчати покеру рекомендують і дітей. Скептики скажуть, що не варто привчати малюків до азарту. Проте, з іншого боку, якщо правильно пояснити зміст грошей у цій грі, то покер допоможе дитині звикнути до дисципліни та розвиватиме самоконтроль. Розум дитини гнучкіший, ніж у дорослої людини. І навіть якщо в майбутньому вона вирішить не пов’язувати своє життя з покером, то уміння, що їх отримала у цій грі, допоможуть їй в інших сферах життя.
Покер вчить ставити перед собою конкретну мету та формувати у голові стратегію, аби її досягти. Він розвиває здатність постійно рухатися вперед, не зупинятися на досягнутому та не припиняти вчитися. Гравці чудово володіють статичною та числовою інформацією. Вони легко можуть управляти нею, а це допомагає швидко підніматися кар’єрними сходами. Такі навички необхідні для багатьох професій. Гравець вчиться комунікувати – це неабияк допоможе в подальшому спілкуванні з людьми. А вміння тверезо оцінити ризик і підрахувати ймовірність програшу або виграшу допоможе досягти успіху в будь-якій справі.

Цікаві факти про покер
У США покер називають найбільш політичною грою, бо саме він допоміг Річарду Ніксону стати 37 президентом. Майбутній американський лідер був амбітною, але бідною людиною, тому на передвиборчу кампанію грошей не мав. Заробити їх зумів, вигравши певну суму в карти.
А от у містечку Естансія, що в Бразилії, одного разу за допомогою гри в покер обирали мера. Два кандидати отримали абсолютно однакову кількість голосів. Однак закон, якому на той час було дві сотні років, говорив: тут лідером буде той, хто переможе в інтелектуальній грі. Такою грою став покер.
А що може бути спільного між покером та сандвічем? За нього можна дякувати саме цій картковій грі. Улюблений бутерброд, який можна їсти, не забруднивши пальці, винайшов Джон Монтегю – граф Сандвіч. Якось граф, який любив карти, захотів поїсти, не відволікаючись від гри. Він покликав слугу і наказав принести холодне м’ясо та хліб. А потім наказав покласти шматок м’яса між двома шматками хліба та подати йому в руки, аби він міг одночасно грати і їсти. Таку ідею підхопили партнери по картковому столу. Ось так примха графа неочікувано та швидко увійшла в моду.
Також в історії покеру є випадок, коли грала незряча людина. У 2007 році на світовій серії покеру Хел Любарський зумів зіграти за допомогою рідера, який коментує дії опонента і каже йому карти. Він показав чудовий рівень, залишив позаду дві сотні опонентів, завоювавши місце у команді професіоналів FullTilt.
У покері існують і певні забобони. До прикладу, поганою прикметою вважається присутність собаки у приміщенні, де триває гра. Не слід очікувати удачі, якщо ви маєте на собі брудний одяг. А от психологи стверджують, що добре підібрана музика може чудово стимулювати. Та й кількість карт у покері також не є випадковою. Так, 52 карти в колоді відповідають кількості тижнів у році, а 4 масті (бубни, трефи, піки, черви) – 4 порам року.
І насамкінець варто згадати історію про подвійний роял-флеш під час однієї гри. Кажуть, що можливість зібрати його – один шанс з двадцяти тисяч. Проте в історії покеру є абсолютно дивовижний випадок. У 1994 році американець Алекс Хемстрі, граючи у казино Міраж, що у Лас-Вегасі, зібрав роял-флеш двічі поспіль. Алекс Хемстрі сів за стіл і два рази за вечір змусив товариство покеристів заздрісно охнути. Цей феномен досі жодного разу ніхто не повторив.
Пам’ятайте, покер – це гра для інтелектуалів, вона вимагає ерудованості та тверезого розуму. Тоді у вас є всі шанси стати її королем.

Про рівень сучасної пластичної хірургії в Україні та найпопулярніші операції, про те, хто, як і чому готовий вдосконалювати себе за допомогою хірургічного способу, а ще – про методи відновлення волосся та «операції-табу» нам розповів заслужений лікар України Ростислав Валіхновський.
Ростислав – кандидат медичних наук, віце-президент Всеукраїнської асоціації пластичних реконструктивних естетичних хірургів, директор і засновник Інституту хірургії Valikhnovski Surgery Institute.

Ростиславе, Ви даруєте людям нове життя, звільняєте від комплексів, через які вони не можуть відчувати себе впевнено та щасливо. За Вашими плечима понад 7000 успішних операцій. Розкажіть, з чого розпочинався Ваш шлях?

Усе почалось із батьківської школи. Мій батько Любомир Валіхновський теж був відомим хірургом, заслуженим лікарем України. Він провів надзвичайно багато важких хірургічних втручань. Увесь свій досвід батько передав мені. Потім я навчався у Тернопільському медичному університеті ім. І. Я. Горбачевського, отримав диплом з відзнакою. В операційну ходив протягом усіх курсів, а з другого – на нічні чергування. Це все і дало мені велику практику. Пізніше закінчив інтернатуру по загальній хірургії в Інституті Шалімова. Молодий і активний, я розумів, що потрібно вчитись більше, якісніше, потрібно здобувати досвід. Тоді поїхав на стажування в Канаду – це був зовсім інший рівень, інші люди та просто інший підхід до медицини. Медицина – це покликання. Однак якість допомоги, яку можеш надати людям, залежить від організації робочого простору та підходу до пацієнтів. Після стажування я повернувся до України і створив тут свій медичний центр «Клініка Доктора Валіхновського».

Яким є рівень пластичної хірургії в Україні, якщо порівнювати з іншими країнами світу?

Ми нічим не відрізняємось від американських, швейцарських, німецьких чи британських клінік – маю на увазі приватний сегмент. У мене є дуже багато поважних колег, які оперують зі світовою майстерністю. Більшість із них постійно навчаються за кордоном та відвідують конгреси світового рівня. Безумовно, коли їдеш на такий конгрес, то порівнюєш свою роботу з роботою колег.

Зараз до клінік звертається велика кількість чоловіків. Які пластичні операції є найпопулярнішими серед них? Хто, як і чому готовий вдосконалювати себе за допомогою хірургічного способу?

Так, чоловіки часто до нас приходять – серед усіх відсотків двадцять. Як правило – із травмами носа, рубцевими ділянками на різних частинах тіла, облисінням та ожирінням. Окрім того, багато чоловіків мають проблеми із зайвою шкірою – результат стрімкого схуднення. Ще одна причина – варикозне розширення вен, що вже потребує оперативного втручання.

Одна із найпоширеніших проблем – випадіння волосся. Сучасна медицина успішно це вирішує. Розкажіть, які є методи лікування та відновлення волосся?

У сучасному світі рівень різних екологічних забруднень високий, через це чоловіки страждають від субклінічних захворювань. Вони теж частково впливають на випадіння волосся. Тому потрібно дотримуватися здорового способу життя та уникати шкідливих звичок. Особливо важливо це для тих чоловіків, які схильні до андрогензалежної алопеції. Вони мають сконцентрований ген, який кодує цю алопецію і зазвичай передається спадково. Що більша експресія гену, то більший ступінь прояву облисіння. Є методи, які частково зупиняють втрату волосся. Однак при явному облисінні, коли вже косметологічні засоби не допомагають, доводиться робити пересадку волосся за допомогою складного хірургічного способу.

Губи Анжеліни Джолі не дають спокою багатьом жінкам. Сьогодні корекція форм губ перестала бути привілеєм і для багатьох стала звичною процедурою, як, наприклад, фарбування волосся. Як Ви до цього ставитеся?

Це мода, що має погані наслідки для організму і шкодить йому. Будь-який гель може емігрувати в організмі. Серед моїх знайомих багато тих, які комплексують через це і хочуть видалити гель або зменшити концентрацію гіалуронової кислоти. І ці процедури достатньо складні я не завжди за це берусь.

Гарний та пишний бюст – мрія всіх жінок. І часто вони наважуються збільшити форми. На Вашу думку, коли дійсно є необхідність змінити форму молочних залоз та чи це безпечно для організму? Чи кажете Ви пацієнткам «ні» у таких ситуаціях?

Як правило, погоджуємось провести хірургічне втручання тоді, коли є психоемоційний комплекс. До прикладу, коли молочна залоза має майже нульовий розмір або потрібно відновити її після раку. У всіх інших ситуаціях ми часто відмовляємо. Є дівчата, які просто хочуть десятий розмір грудей при талії у 120 сантиметрів, – це вже хвороба. Таких ми скеровуємо до психолога.

Також не візьмуся оперувати людину, якщо у неї немає для цього клінічних показань. Оперуватиму лише тоді, якщо є вроджені або набуті дефекти тіла. Наприклад, відсутність волосяного покриву голови, вушних раковин чи носа, наявність двох носів (так звана фронтоназальна дисплазія), розщеплення піднебіння («вовча паща»), роздвоєння верхньої губи («заяча губа»), зрощення міжпальцевих проміжків, усі види вроджених пухлин і багато-багато іншого. Це все можна виправити.

Завдяки своїй участі у медіа-проектах Ви допомогли чималій кількості соціально незахищених пацієнтів та дали їм шанс повернутися до життя. Розкажіть про це.

Завдяки телебаченню та іншим засобам масової інформації мільйони людей не тільки в Україні, а й в усьому світі дізналися про можливості та потенціал української хірургії. Ми – єдині в Україні, хто оперує в прямих ефірах.
Так десятки українців перемогли свої комплекси, а більшості з них зробили успішні операції. Тепер вони живуть у гармонії із собою і власною зовнішністю.

Ви одружений та виховуєте доньку. Чи вдається знаходити час для сім`ї і як зазвичай його проводите?

Усі свої вечори та відпустки я проводжу з сім`єю. Ми часто подорожуємо, бо завдяки мандрам стаєш молодшим, розумнішим, відчуваєш свіжість та смак кожної секунди.

І що б Ви побажали нашим читачам на завершення?

Нічого не боятися, бути собою та не зраджувати своїм мріям. Подорожувати, розвиватись, наповнювати свій духовний світ та завжди вчитись жити тим, що маємо тепер.

Марія Вінчура та Ірина Добровольська

Коли жінки почали боротися, як їм здається, за рівноправність з чоловіками – вони самі собі підписали вирок. Я вкажу на проблему, до якої це призводить, і запропоную простий для чоловіків і приємний для жінок спосіб, що вирівнює дисбаланс.

Як жінки втрачають ідентичність?

За останні два десятки років жінки одягли на себе штани, увійшли в діловий світ, навчилися приймати великі рішення і брати на себе відповідальність, почали заробляти хороші гроші, відчули себе самодостатніми і здатними управляти слабкими чоловіками. Прекрасно, хай буде так!

Але жінки не помітили одну маленьку деталь – відтепер у них перестали бачити Жінку. Найперше тепер у них бачать їхню роль. Вона – начальник. І тільки. Або ж – вона менеджер з продажу, або касир на заправці, або актриса, або викладач, або офіціантка, або HR.

Що роблять чоловіки? Підіграють. Тому вони для сучасних жінок, насамперед, співробітники, колеги, клієнти, хто завгодно, але – не чоловіки.

Пам’ятаю, як ще під час навчання в університеті хтось гукнув Олену Володимирівну (заступника декана мого факультету) словами: «Жіночко, жіночко, почекайте!». Вона обернулася і, строго дивлячись на автора слів, гордо відповіла: «Я не жінка. Я – заступник декана!».

Грудні м’язи створюють масивний вигляд верхньої частини торсу. Якими би накачаними не були руки та плечі, без розвинених грудей чоловіча фігура не виглядатиме естетичною та гармонійною.

З ЧОГО ПОЧАТИ
Перш за все – з розминки. Після загального розігріву тіла слід приділити увагу суглобам. Зробіть по десятку обертальних рухів у різних напрямках у плечовому, ліктьовому та променево-зап’ястковому суглобах, оскільки усі вони братимуть участь у базових вправах для грудей.

ВПРАВИ З ВЛАСНОЮ ВАГОЮ
Якщо ви тільки починаєте тренувальний шлях, ідеальною вправою для загального розвитку стануть відтискання. Окрім навантаження на грудні, м’язи плечей та рук, ви отримаєте тренування корпусних м’язів, тобто черевного пресу та спини, роботу над координацією та стабілізацією всього тіла, що, безумовно, стане в нагоді при подальших тренуваннях.
Стартовою позицією для відтискань є планка на прямих руках. Положення спини повинно бути нейтральним, з дуже незначним прогином в поперековому та шийному відділах. Для цього напружте м’язи живота та сідниць, зведіть лопатки, не підіймайте та не опускайте голову, утримуючи тіло на одній лінії. Чим ширше розставити кисті та розводити під час руху лікті в сторони, тим більше навантаження отримають грудні м’язи, чим вужча постановка і спрямованість ліктів назад – тим більше роботи виконають тріцепси. Початківцям варто спробувати полегшені варіанти – відтискання з колін чи з упором руками на лаву. Варіанти для просунутих: відтискання з упором на спеціальні підставки, що дозволяють досягнути кращого розтягнення м’язів, на брусах, з упором ногами на лаві чи до стіни. В останньому випадку зі збільшенням кута між руками та корпусом більше навантаження прийматимуть на себе верхня частина грудних та передні дельтовидні м’язи, тобто плечі.

Співвласник ресторану «Tante Sophie café escargot», пабу «Дублін», мережі «Майстерня Карамелі». Керівник Народної Самооборони Львівщини. Щасливий батько двох донечок. Окрім сім’ї, бізнесу і громадської діяльності, у нього є ще одна пристрасть – небо. Його настільки вразив перший політ за штурвалом літака, що, ставши на тверду землю, він так само твердо вирішив: зробить усе, щоб якнайбільше людей відчуло, як це керувати літаком. І зробив. За чотири роки його Західноукраїнську школу авіації закінчили більше трьох десятків людей. Відверта розмова з Артемом Хмизом про малу авіацію в Україні – спеціально для журналу «Егоїст».

– «Заснував на Львівщині школу авіації» – з таким записом у резюме вас точно запам’ятають. А яким він був, Ваш перший політ?
– Я давно цікавився малою авіацією, та все не знаходив часу та можливостей спробувати себе у ній. Але якось на початку 2013 року в мене був вихідний, і я дуже спонтанно вирішив поїхати на аеродром «Цунів», біля Городка. Це аеродром, якому більше ста років, він працює ще з часів Австро-Угорщини. Я прийшов туди, побачив декілька літаків, які використовують навіть для виконання фігур вищого пілотажу. Підійшов до одного з інструкторів і сказав, що хочу навчитись літати. Він перепитав, чи я впевнений, і після мого підтвердження сказав: «Сідай у літак». Я кажу: «Що, вже?». А він мені: «Ну, так, спробуєш. Подивишся, чи це тобі взагалі піде. Якщо не піде, то зрозумієш, що ти не до того». Це був Олег Михаленич. Згодом він став моїм наставником. Ми сіли з ним у літак. Політали хвилин п’ятнадцять. І вже тоді я зрозумів, що в авіації усе дуже непросто. Разом з тим я усвідомив, що хочу навчитись літати. Можливо, я не буду виконувати фігури вищого пілотажу, але я точно хочу навчитись літати. Це такий вибух адреналіну, таке відчуття повної свободи! Але на Львівщині тоді отримати посвідчення пілота було неможливо – несучасні програми, застаріла технічна база. Я вирішив, що маю навчитись, і повинен створити умови для того, щоб могли навчатись інші.